Північна Корея. Новий капіталізм — Finance.ua
0 800 307 555
0 800 307 555

Північна Корея. Новий капіталізм

4578
Не так давно спостерігачі за Північною Кореєю побачили у новому корейському лідері Кім Чен Уні можливого модернізатора.
Новаторський диктатор дозволив подивитися на себе разом з модною дружиною. Він часто виступає на публіці, у той час як промови його батька були такою ж рідкістю, як переповнений товаром супермаркет у Пхеньяні.
Однак останнім часом пан Кім почав пророкувати війну. Експерти побоюються, що десь у підземному комплексі на півночі країни проводяться ядерні випробування. Якщо це так, пан Кім успадкує сімейний титул головного вигнанця Азії.
Ядерна загроза та ексцентричне керівництво є для Заходу головними ознаками цієї країни.
Утім революційні сили наростають знизу – з нового класу торговців і підприємців. Капіталізм залізає у щілини бамбукової завіси. Це відбувається не з волі режиму, як це сталося у випадку Ден Сяопіна.
Північна Корея більш репресивна та відстала, ніж Куба чи старий Радянський Союз. Режим не здасться швидко та легко – у найближчому майбутньому пан Кім може стати загрозою для своїх сусідів.
І майбутнє читається, тому світ має зробити все від нього залежне, щоб попередити найгірше.
Проклятий чучхе
Дідусь Кіма – Кім Ір Сен – побудував післявоєнний рай на півночі за принципом чучхе, або “впевненості у своїх силах”. Хоча не без допомоги Радянського Союзу.
Спочатку економіки Північної і Південної Кореї змагалися на рівних. Але починаючи з 1970-х років віра в себе – автаркія – виявилася неефективною.
Величезна армія Північної Кореї вимагала непомірних ресурсів. Менеджери і співробітники державних підприємств не мали іншого вибору, крім як податися на новий чорний ринок.
Сьогодні, мабуть, 200 тисяч північних корейців утримуються у ГУЛАГу. У Південній Кореї ВВП на душу населення – у 17 разів вище, ніж у Північній.
Середньостатистичний двадцятирічний хлопець з Південної Кореї на 6 см вищий від свого однолітка з Північної Кореї, змарнілого від голоду і недоїдання.
У 1990-х роках голод винайшов новий тип північнокорейського торговця – більшість з них була дрібними, часто жінками, що продавали овочі часто зі свого столу.
Факти уривчасті, але стає зрозуміло одне: сучасні торговці – набагато більш амбітні. Вони експортують сировину в Китай і повернули споживчі товари. Підприємці застосовують неформальну систему обміну грошима, щоб перевезти їх в країну.
У столиці ті, хто мають гроші, ходять до ресторанів і грають в автомати. Звучить нереально, але вони є так званими “новими корейцями”.
Капіталісти вже з’явилися у Північній Кореї. Режим неодноразово намагався почистити їх ряди, придушуючи ринки фермерів і розправляючись з контрабандою.
Проте гроші уже дещо вирішують у Кореї, і торговці часто мають достатньо грошей, щоб вилізти з біди. Більше того, вони стали невід’ємною частиною економіки.
Промисловість функціонує настільки погано, що побудувати багатоповерхівки у Пхеньяні було б неможливо без імпортних поставок підприємців.
Як і у Китаї, капіталізм пробиває хід у Західний світ, що дуже важливо для людей, годованих переважно гротескною брехнею. Корумпованих прикордонників та оперативників завжди можуть підкупити релігійно чи політично мотивовані особи для отримання інформації.
Мобільні телефони, комп’ютери і радіо, якими торгують в країні, роз’їдають віру в єдину правду в країні.
Телевізійні шоу і фільми, які контрабандою завозяться у Північну Корею, роз’їдають голови людей, змушуючи їх замислюватися, чому їхні сусіди з півдня живуть собі сухо спокійно, не боячись стукоту в двері посеред ночі.
Вони з’ясували, що утопія праці побудована на великій брехні.
Кіми завжди оточували себе ореолом революційності. Десятки років поспіль влада розпочиналася і закінчувалася на них. Але деякі підприємці не з оточення Кімів поклали око на їхнє багатство.
Хоча трейдери заробляють на статус-кво, вони краще оцінили вартість зростання і більше б ризикували, ніж правляча секта. Конкуренція за ресурси прокидається і в секторах економіки, контрольованих державою.
Таким чином, суто монопольна держава стала тріщати по швах. Роками світ не спілкувався з Північною Кореєю на інші теми, окрім припинення її ядерної програми, яка поклала край миру. Як відомо, переговори не склалися.
Сьогодні дискусії на тему ядерної зброї ведуться на рівні провокацій з боку країни-брехуна, залякування і шантажу, і не виходять за рамки войовничої ізоляції.
Справа в тому, що пан Кім ніколи не відмовиться від своєї зброї, бо це його єдина заявка на вплив.
Відмова від зброї не обов’язково зробить Північну Корею безпечнішим місцем. Це може дестабілізувати режим і, таким чином, зробити його ще більш небезпечним.
Це те, чого боїться Китай. Його стратегічний кошмар – мігранти, які річкою Ялу пробираються в країну, або південнокорейські чи американські війська біля кордонів.
Втім, у довгій перспективі найкращий спосіб зробити Північну Корею менш небезпечним місцем – знешкодити Кімів. Це означає використовувати будь-яку можливість для підриву їх режиму, як це робив Захід у випадку “холодної війни” зі Східною Європою.
Радянська епоха навчила нас тому, що нічого не потенціює більше за можливість показати людям перспективи і свободи у світі, що їх оточує.
Тому люди з інших країн мають оплачувати північнокорейцям подорожі для отримання знань закордоном, підтримувати радіостанції всередині країни, допомагати релігійним установам, які провозять фільми в країну, і закрити очі на контрабанду і торговців.
Політика Китаю – прямо протилежна. Вони підтримують Кімів у той самий час, як їхні чиновники заохочують Південну Корею застосувати політику, яку Китай використав 35 років тому.
Однак при задушливому правлінні Кімів це неможливо. Тож врешті китайцям потрібно буде обирати.
Те, що пропонує захмарний Кім, веде в нікуди. Капіталісти, принаймні, обіцяють дещо краще. Китай мусить їх підтримати.
За матеріалами:
Реальна економіка
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас