5174
Ахметову і Фірташу надали швидку допомогу
Новопризначеного міністра промполітики з перших же хвилин націлили на реанімацію великого бізнесу
Вчорашнє призначення Михайла Короленка міністром промислової політики не просто означає вимушену спробу антикризового щеплення металургам і хімікам (а фактично двом бізнесменам – Рінату Леонідовичу і Дмитру Васильовичу). Сам факт того, що крісло, яке пустувало два роки, знову знайшло свого господаря, ще раз вказує на те, що у владних кабінетах, нарешті, прислухалися до власників великого бізнесу, які, ймовірно, вже без натяків змалювали ситуацію в економіці країни. Маючи на увазі, звичайно, власний бізнес. Адже навряд чи це робилося з розрахунком на користь для держави, зростання ВВП і добробут громадян – просто бізнес дійсно почав давати тріщини. У що, до речі, ніхто не вірив в грудні 2010-го.
Нагадаємо, указом голови держави №1085/2010 від 9 грудня 2010-го Президент реорганізував Міністерство промислової політики в Держагентство з управління державними корпоративними правами та майном. Агентству з усього широкого спектру функцій колишнього міністерства дісталася лише одна – реалізація політики з управління об’єктами держвласності. Експертне співтовариство в ті дні справедливо зазначило, що такий крок виглядав логічним хоча б тільки тому, що в управлінні у міністерства, по суті, залишилася пара десятків промпідприємств. І гірничо-металургійний комплекс, і хімпром, і автопром (не кажучи вже про легпром, що на ладан дише) прагнули більше не згадувати з абсолютно об’єктивних причин – держава звідти або вже пішла, або збиралася йти і досить скоро.
Концепція стала змінюватися в 2012 році, який відверто не радував державних мужів галузевою статистикою і цифрами з промвиробництва в цілому. Так, за підсумками минулого року обсяги виробництва промислової продукції в країні скоротилися на 1,8% при зростанні протягом 2011-го на рівні 7,6%. Якщо ж брати загальне падіння по основних експортоорієнтованих галузях – ситуація має і зовсім непривабливі риси. Адже при орієнтації на зовнішні ринки вітчизняного ГМК (близько 80% продукції йде на експорт) і хімпрому (приблизно 70%) їх специфікою є суто сировинна спрямованість експорту або орієнтація на продукцію з низьким ступенем обробки. І робить її, м’яко кажучи, непотрібною всередині країни на тлі протекціонізму, що набирає силу в світі.
До слова, про те, що саме цими двома галузями, в першу чергу, займеться нове-старе міністерство, говорять не тільки традиції міністерства (раніше в ньому завжди панували лобісти саме металургів і хіміків). Але ще й акценти, розставлені в проекті Держпрограми активізації розвитку економіки на 2013-2014 роки. При цьому очевидно, що відомство Михайла Короленка не тільки займеться допомогою двом бізнес-групам з виходом на зовнішні ринки, але і почне вибивати списання заборгованості, пільги на енергоресурси, податкові послаблення. Також зрозуміло, що риторика влади щодо держпідтримки будівельної галузі та розвитку в країні виробництва сільгосптехніки – що опосередковано також допоможе двом вищевказаним галузям – буде тільки посилюватися. Чи піде справа далі слів – питання для України традиційне і, як правило, завжди передбачає тільки одну відповідь.
Більше того, втілювати цей план в життя Михайло Костянтинович, схоже, почав навіть до свого офіційного затвердження на новій посаді. На сайті Президента ще до появи указу про призначення з’явилося доручення щодо створення робочої групи з відпрацювання питань надання державної підтримки підприємствам гірничо-металургійного комплексу. Після цього вибір його кандидатури – людини, що багато років пропрацювала на ГЗК “Метінвеста” – виглядає цілком логічно. А ось чи будуть його заступники пов’язані минулим з азотом або титаном – покаже час. Хоча ситуація з наповненням бюджету в цьому не залишає сумнівів.
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
