1052
Чи складеться рівняння світового зростання?
Цей рік розпочався з обережного оптимізму щодо світової економіки. Європа відступила назад від прірви. Штати не впали з фінансової скелі. Японія змінює свою економічну стратегію. Китай, здається, знову підключився до змагання.
Індекси на фінансовому ринку США в тій чи іншій мірі нагадують докризові, очікувана волатильність знаходиться на багаторічному мінімумі.
Великі фінансові інституції, здебільшого, мають більше грошей, ніж раніше. Балансові рахунки відкориговані, багато учасників ринку знову при грошах.
І хоча 2013 рік не буде передовим роком, він тим не менш вважатиметься першим роком після кризи.
Втім, політична атмосфера майже всюди неспокійна. США стоїть перед трьома фінансовими викликами: відсутністю правової можливості виплатити борг, непрацюючим федеральним бюджетом і страшною перспективою поглинання напередодні квітня.
Вирішальні вибори на носі в Італії і Німеччини. Новий уряд почав працювати в Китаї в атмосфері занепокоєння громадян щодо рівня корупції і неправомірного збагачення правлячого класу. І не зрозуміло, чи втримають окремі сили в Японії стабільну владу.
Але є надія, що більш стабільна економіка покращить і політичну картину, що в свою чергу зменшить невпевненість і відновить зростання у подальшому.
Поки що найгірші політичні прогнози для країн з економікою, що потерпає, не справдилися. Навіть у Греції. Тож, я вважаю, якщо не станеться чогось надзвичайного, політика не вб’є глобальну економіку.
На жаль, багато що може піти не так. Наприклад, незважаючи навіть на те, що кожна з великих економік світу мають свою похвальну стратегію зростання, між собою вони можуть не поєднуватися.
В теорії, всі міжнародні економісти погоджуються з думкою, що в сумі всі торгові баланси мають дорівнювати нулю.
І як наслідок, кожна цифра експортно-орієнтованого зростання має урівноважуватися якоюсь іншою країною, де попит поки що перевищує зростання обсягу виробництва.
Тобто основний виклик сьогодні полягає в тому, що у світі, здається, існує набагато більше країн, які хочуть зростати завдяки експорту, ніж тих, які визнають свою низьку конкурентоспроможність і збільшують імпорт.
На початку 2010 року президент США Барак Обама поставив високу мету – збільшити американський експорт вдвічі до кінця 2014 року. Пройшовши половину цього п’ятирічного шляху, США доволі непогано виконує цей план.
В Європі єдиним способом виходу з кризи для пригнічених країн – є позитивний торговий баланс.
Постійні обмеження прагнення Німеччини підвищувати свою конкурентоспроможність і безкінечні сигнали від ЄЦБ щодо пом’якшення грошово-кредитної політики, мета Європи, здається, теж полягає у експортно-орієнтованому зростанні.
В Японії новий уряд Абе вже знизив вартість єни і заявив про експортні перспективи, поставивши рефляцію (боротьбу з дефляцією – ред.) через кількісне пом’якшення на чолі своєї програми.
А останні дані з Китаю говорять про те, що його експорт зростає значно швидше, ніж було раніше заявлено.
То де взяти стільки місця для імпорту, щоб пристроїти весь цей експорт? Мабуть, нижчі ціни на товари звільнять простір для імпорту, і товаровиробники мають робити менші націнки.
Але нижчі ціни на товари у досить жвавій світовій економіці не відповідатимуть попереднім моделям.
Мабуть, зростаючі економіки з покращеними прогнозами приваблять потоки капіталу, і це покриє торгові дефіцити, з тим як прямим чи непрямим чином почнуть купуватися товари.
Але чи буде цього достатньо, щоб компенсувати тенденції, що відбуваються у великих економіках?
Цілком можливо, що деякі з майбутніх чемпіонів з експорту будуть дещо розчаровані через те, що їх експортні плани не матеріалізуються.
Ось чому безтурботні прогнози на майбутнє на основі попереднього досвіду є помилковими.
Якщо б країна або регіон був одиноким, вони б могли сподіватися, що зниження відсоткової ставки послабить валюту і покращить торговельні показники. Але цього не варто очікувати у глобалізованому світі.
Економія всередині кожної країни вивільняє зайві гроші, зменшуючи попит на товари іноземного виробництва. У цьому плані ситуація нагадує “сусіда-жебрака”, і вона буде посилюватися із збільшенням економії і грошовою експансією.
Натяк політикам зрозумілий. Іноді призупинення програми економії необхідне для глобального економічного успіху.
Центральною задачею для Великої двадцятки і МВФ у 2013 році має бути розуміння того, що локальні рішення мають бути не лише розсудливими, а і спиратися на міжнародний контекст. Інакше рівняння світового зростання може не скластися.
Лоуренс Саммерс
За матеріалами: Реальна економіка
Поділитися новиною
