0 800 307 555
0 800 307 555

Чи захворіє Україна на «російський антиамериканізм»?


Чи захворіє Україна на «російський антиамериканізм»?

На початку другого терміну перебування Барака ОБАМИ на посаді Президента Сполучених Штатів Америки стало зрозуміло: ідея перезавантаження американсько-російських відносин насправді базується на хибному уявленні Вашингтону про спільність систем цінностей двох країн – Росії та США. Аналітики групи глобальної розвідки Geostrategy вважають, що навіть період відносного потепління у двосторонніх відносинах, ініціатором якого виступила Державний секретар США Хіларі КЛІНТОН (Сергій ЛАВРОВ лише сприйняв таку пропозицію), не змінив вороже ставлення Росії та більшості її пересічних громадян до усього, що пов’язується зі США.

Фактично протягом останніх ста років російський антиамериканізм успішно використовується Москвою як інструмент просування своїх зовнішньополітичних інтересів на міжнародній арені, механізм відвертання уваги громадськості Росії від реальних проблем всередині країни та як засіб консолідації російського суспільства «проти спільного ворога». Ефективність діючої російської пропагандистської машини викриває фундаментальні недоліки американської публічної дипломатії на російському напрямі, який після закінчення «холодної війни» та виникнення нових безпекових викликів для США поступово втратив свою пріоритетність.

В США ПОКИ НЕМАЄ ЕФЕКТИВНОЇ ПУБЛІЧНОЇ ДИПЛОМАТІЇ?

Зараз стало очевидно: в американської Адміністрації відсутня продумана стратегія у сфері публічної дипломатії. Може навіть скластися враження, що Вашингтон просто не знає, що робити і що протиставляти потужній російській пропаганді, яка продовжує формувати із США своєрідний «образ ворога». Більше того, існують публічні ознаки того, що громадськість та керівництво США не усвідомлюють повною мірою масштабів та наслідків інформаційної війни Росії проти Сполучених Штатів. А в основі інформаційних військових дій лежить риторика, яка використовується для просування парадигми багатополярного світу, в якій Росії, Ірану та Венесуелі відведено функцію контролю та стримування надмірного впливу Сполучених Штатів на світовій арені. Російське керівництво намагається скористатися трансформацією зовнішньополітичних пріоритетів США як шансом для порушення існуючих євроатлантичних зв’язків.

Аналітики групи Geostrategy звертають увагу на те, що для розбалансування геополітичної моделі світу Росія вже здійснила кілька вдалих інформаційних проектів, до реалізації яких, як не дивно, залучені окремі американські корпорації. Зокрема, мова йде про:

•телевізійний канал «Russian Today» з міжнародним мовленням англійською, іспанською та арабською мовами;

•проект «Russia Beyond the Headlines», що регулярно на правах реклами розміщує інформаційний додаток до газети «Washington Post»;

•російський Інститут демократії та співробітництва.

Усі ці інформаційні ресурси в режимі он-лайн формують світову громадську думку про московське світосприйняття та світоустрій, а також переконують російських громадян у винятковій ролі, яку відіграє для світу сьогоднішня Росія на чолі з Президентом Володимиром ПУТІНИМ.

Поки що залишається відкритим питання про те, хто стане наступним Державним секретарем США і яку політику обере Вашингтон відносно Росії.

Однак групі Geostrategy вже відомо, що представники Адміністрації Барака ОБАМИ почали виробляти новий комплексний План протидії інформаційним операціям Росії відносно американської та світової аудиторії. Цей план включає у себе такі елементи:

1.Рада Національної Безпеки США має розробити чітку глобальну стратегію, націлену на нейтралізацію дезінформації та спрямовану на донесення об’єктивної інформації до пересічних росіян шляхом активізації зусиль в галузі публічної дипломатії, зокрема за допомогою міжнародних радіотрансляцій, інформаційних інтернет-кампаній, використання соціальних інтернет-мереж та засобів супутникового телебачення, а також програм академічного, студентського та бізнесового обміну.

2.Має бути впроваджено всеохоплюючий системний моніторинг та аналіз інформаційних програм Росії на території Сполучених Штатів за допомогою державної Корпорації з аналізу закордонної громадської думки (Corporation for Foreign Public Opinion Analysis) та з залученням ресурсів ФБР та ЦРУ.

3.Уряд США має продовжити і надалі фінансування програм підтримки демократії в країнах Східної та Центральної Європи, які не займають ворожої позиції щодо США (Грузії та Україні у списку цих держав). Це буде робитися з метою недопущення остаточного «сповзання» цих країн в зону впливу Росії.

А ЩО В УКРАЇНІ?

Україна традиційно має більш позитивне, на відміну від російського, сприйняття Сполучених Штатів. Для цього є кілька вагомих причин з доволі глибоким історичним корінням, які не дозволяють Україні сповзти в антиамериканізм. Хоча останнім часом посилилися спроби втягнення українських громадян до публічних акцій, кампаній та рухів, які в категоричній формі заперечують загальноприйняті Західні цінності, відкидають раціональні підходи США до вирішення нагальних політичних та економічних завдань.

Отже, що втримує Україну від радикального антиамериканізму?

Перше – українська діаспора

Українська діаспора формувалась у США впродовж кількох історичних етапів.

Перший українець Іван Богдан разом із капітаном Джоном Смітом прибув у 1608 році до легендарного Джеймстауну (штат Вірджинія) – першого постійного поселення англійців в Америці. Наступними українцями, про яких збереглися історичні дані, були Петро Луг, Гаврило Гаша і Петро Крадлий, які у 60-х роках 17-го століття втекли до Пенсильваніїї від переслідувань польської католицької церкви. У 1662 році перший українець Альберт Заборівський прибув до Нью-Йорка з Голландії. Кілька українців брали участь у війні за незалежність Америки: Петро Полинь, Микола Бізунь, Степан Зублий та інші. Багато українців воювало під час Громадянської війни на боці Президента США А.Лінкольна.

Таким чином, не дивлячись на те, що “перша хвиля” масової української еміграції до Америки відноситься до початку 1870-х років, в Сполучених Штатах на той час вже було чимало українців, які приїхали до країни поодинці або невеликими групами.

Основна частина емігрантів селилась в районах, де була розвинута вугільна промисловість: у штатах Пенсільванія, Нью-Йорк, Нью-Джерсі та Іллінойс. Так, наприклад, у штаті Нью-Йорк сформувалась найбільша сільськогосподарська громада українців. На думку американських істориків, на початку XX-го століття у США проживало близько 100 тисяч українців.

З так званою “другою хвилею” української еміграції (1900-1913 роки) до Сполучених Штатів прибуло близько 250 тисяч осіб з території України, які селились у тій місцевості, де вже були українці. 10 лютого 1901 року українець за походженням Костянтин Судзиловський був обраний головою Сенату на Гаваях. Завдяки К.Судзиловському було схвалено Закон, який дозволив переселення 365 українських робітників з Каліфорнії на Гаваї.

Між двома світовими війнами до США прибуло порівняно небагато – близько 40 тисяч українців.

16 березня 1917 року Президент США В.Вільсон оголосив 21 квітня 1917 року Днем допомоги українцям. У 1919 році рішенням Конгресу США у Нью-Йорку була заснована українська православна церква. У 1925 році мером м.Оліфант (Пенсільванія) став українець Григорій Чиляк, який перебував на цій посаді 5 років. Перед другою світовою війною два американці українського походження – С.Ярема і Дж.Гонас – стали сенаторами: С.Ярема – у штаті Нью-Йорк, Дж.Гонас – в Індіані.

“Третя хвиля” імміграції з України розпочалася після закінчення Другої світової війни, коли близько 85 тисяч українців, керуючись переважно політичними міркуваннями, залишили Радянський Союз і прибули до Америки. Серед представників “третьої хвилі” української імміграції в США було чимало освічених, кваліфікованих робітників, які досить швидко зайняли високі посади в американських урядових установах та приватних компаніях.

Початком “четвертої хвилі” імміграції (так званої “заробіткової імміграції”) до США можна вважати 1988 рік. Протягом останніх 10-15 років еміграційний потік з України до США помітно змінюється: дедалі зростає частка науково-технічної інтелігенції. Як правило, це фахівці таких галузей, як програмування, системний аналіз, біологія, нові матеріали, комп’ютеризація. Відбулося і загальне „омолодження” іммігрантів з України, середній вік яких зменшився від 40 до 25 років.

Відповідно до статистичних даних Національного статистичного бюро «Сенсус», кількість українців у відсотковому співвідношенні до загальної кількості населення США становить сьогодні близько 1 мільйона осіб. За оціночними даними більшості діаспорних джерел, наразі в США мешкає близько 1,5-2 млн. українців.

Друге – геополітика

Сьогодні Україна існує в міжнародній системі координат, яка передбачає необхідність балансування Києва між Сходом (російським культурно-політичним простором) та Заходом (Європейським Союзом та США). Так зване «завалювання» на одну зі сторін призводить до миттєвої негативної реакції іншої сторони.

Однак стратегічно саме європейська та євроатлантична інтеграція мають залишатися наріжним каменем української зовнішньої політики. Оскільки саме там лежить три важливі для України речі – верховенство права та захист прав людини, новітні технології, а також потенційно великі інвестиції. Ці речі не здатні компенсувати ні Митний Союз, ні Євразійський Союз, які так само, як і Україна, потребують цих важливих для повноцінного розвитку суспільства речей.

Очевидно, що нинішня українська влада на підсвідомому рівні розуміє безальтернативність європейського шляху розвитку. Такі інтуїтивні припущення дають аналітикам групи глобальної розвідки Geostrategy право стверджувати, що, наприклад, бажання керівництва України вступити до Митного Союзу є лише ситуативною реакцію Києва на розвиток негативних явищ глобальної фінансово-економічної кризи. Якщо б Європу та США у 2008 році не поглинули хвилі світової фінансово-економічної кризи, просування України європейським шляхом було б значно швидшим та більш ефективним. Парадоксально, але саме світова криза дозволила Росії значно глибше просунутися в пострадянські тили, відвоювавши контроль над втраченими у 1991 році територіями. Для великих геополітичних інтервенцій у Росії є достатні кошти, отримані за рахунок продажу енергоносіїв та зброї. Збереження після подій «Арабської весни» нестабільної ситуації на Близькому Сході, багатому на поклади нафти та газу, створило сприятливі умови для зростання світових цін на енергоносії.

У найближчі два роки за будь-яких сценаріїв розвитку світових подій Вашингтон не втратить для Києва своєї стратегічної значимості. Єдине, що необхідно вирішити Києву – як шляхом пошуку компромісів переконати Москву в тому, що вступ України в Євросоюз буде також вигідний Росії. Або ж навпаки – дати можливість розвиватися ситуації в Україні таким чином, щоб ліберальні Західні цінності стали невід’ємною і буденною цінністю для усіх українських громадян. І тоді Київ зможе прийняти абсолютно легітимне рішення про рух в напрямку Європи, оскільки для цього існуватиме консенсус серед більшості українського населення.

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Дивись також
Все, що ми знаємо про:Geostrategy
Опитування
Топ новини
Обговорюють

Читають

В Контексті Finance.ua