4133
Що буде з Європою у разі колапсу єдиної валюти
Європейська криза увійшла у тиху фазу, і це невипадково. Наближаються федеральні вибори в Німеччині, на яких канцлер Ангела Меркель буде балотуватися як рятівниця євро.
Але криза повернеться – якщо не до виборів, то після. Південна Європа зробила недостатньо для підвищення своєї конкурентоспроможності, Північна – для стимулювання попиту. Борговий тягар залишається нестерпним, а європейська економіка не може зростати. Політичні розбіжності на континенті загострюються. Привид краху єврозони, як і раніше, бродить по Європі.
Наслідки колапсу не сподобаються нікому. Хто б не став його причиною – Німеччина через свої погрози покинути єврозону або Греція з Іспанією через свій вихід з неї, він спровокує економічний хаос і викличе гнів сусідів. Щоб убезпечити себе від фінансових потрясінь, уряди, з посиланням на малозрозумілі параграфи в угодах ЄС, введуть контроль над рухом капіталу та ізолюють свої банківські системи. Кожен сам за себе.
Чи виживе ЄС? Дивлячись що мається на увазі під союзом. Якщо мова про політичні органи, Єврокомісію, Європейський парламент та Європейський суд, то цим інститутам півстоліття, і вони нікуди не дінуться.
Якщо говорити про єдиний ринок – видатне досягнення ЄС, то розвал єврозони, безумовно, порушить його функціонування. Вантажівки застрягнуть на кордонах. Банківські та фінансові системи виявляться роздробленими. Трудовій міграції буде покладено край.
Але що далі? Питання, чи можна мати єдиний ринок без єдиної валюти, завжди було дискусійним. Критики євро завжди запитували: а чому ні?
У цьому випадку Єдиний європейський акт, підписаний у 1986-му, залишиться в силі. Члени ЄС будуть зобов’язані відновити вільне переміщення товарів, капіталу, послуг та людей (чотири свободи ЄС) якомога швидше. Враховуючи величезні вигоди, які Європа отримала з єдиного ринку, у її членів будуть стимули саме так і вчинити.
Прихильники єдиної валюти заперечують на це, що якщо у країн ЄС будуть власні валюти, то будуть і окремі банківські системи, кожна зі своїм кредитором останньої інстанції.
Це реальна перешкода єдиного ринку фінансових послуг, гармонізації регулювання та усунення торгових бар’єрів. Крах євро вдарить і по вільній торгівлі, і по вільному переміщенню капіталу, попереджають непохитні єврофіли.
А що ж acquis communautaire, корпус загальноєвропейського законодавства, в якому прописані зобов’язання країн-членів не тільки в області економічної політики, але і щодо демократичних норм, верховенства права та базових прав людини? Мета acquis – зробити Європу не просто багатшою, а й цивілізованішою. Іспанії, Португалії та Греції довелося побудувати у себе працюючі демократії, перш ніж подати заявку на членство в Європейське співтовариство. Навіть у наші дні Угорщина і Румунія опиняються перед загрозою санкцій з боку партнерів по ЄС, коли вдаються до сумнівних передвиборчих практик, які ставлять під загрозу незалежність судів або ущемляють права меншин.
Кооперація, завдяки якій тиск сусідів ефективний, може пережити і колапс євро. Але членам ЄС буде важко виступати єдиним фронтом, якщо вони стануть шукати винуватця у фінансовій дезінтеграції Європи. У цьому випадку acquis, ймовірно, втратить частину своєї сили.
Нарешті, можна думати про ЄС як про «все більш тісний союз». Про це йдеться і в Римському договорі 1957 року, і в Маастрихтському 1992-го. «Все тісніший союз» передбачає неминучу трансформацію економічного та монетарного союзу спочатку в банківський, потім у фіскальний і, нарешті, в політичний союз. Саме цей сценарій мали на увазі європейські лідери, коли придумали євро. Вони сподівалися, що створення монетарного союзу дасть незворотний імпульс до створення згуртованого в усіх відношеннях економічного і політичного блоку.
Європейські лідери були праві щодо імпульсу. Монетарний союз не працює без банківського, а банківський союз вимагає принаймні елементів фіскального та політичного союзу. Але вони помилилися в частині нездоланності. Майбутнє не визначене. Європа може рушити вперед, до більш тісної інтеграції, а може й ступити назад – до національних суверенітетів. Вирішувати повинні її лідери, і цього разу її громадяни. Тільки від їх рішення залежить майбутнє євро і Євросоюзу.
Баррі Айхенгрін
За матеріалами: Forbes.ua
Поділитися новиною
