9796
Кому належить світ
Незважаючи на диктат транснаціональних корпорацій, національна приналежність капіталів все ще має значення.
На запитання «кому належить світ?» є цілком наукова відповідь. Її дала група співробітників цюріхського Федерального інституту технології, які займаються теорією складних систем. Як відправну точку для роботи Стефанія Віталі, Джеймс Глаттфельдер і Стефано Баттістон взяли каталог Orbis, що містить дані про 37 млн. компаній та інвесторів по всьому світу. З цього списку дослідники виділили 43 063 транснаціональні компанії та проаналізували характер відносин між ними – ступінь володіння, структуру активів, розподіл виручки і т.д.
В результаті було встановлено 1318 компаній з перехресним володінням. Кожна з них виявилася пов’язаною в середньому з двома десятками інших компаній з цього переліку. І хоча на них припадає 20% глобального прибутку, ці 1318 структур, як виявилося, колективно володіють більшістю світових «блакитних фішок» і виробничих потужностей – тобто контролюють реальний сектор глобальної економіки, на який припадає 60% світових доходів. Але і це ще не все: серед цих монополій виявилося ядро з 147 ще більш взаємопов’язаних корпорацій. Це менше 1% від їх загальної кількості, але саме в руках цих корпорацій, як виявилося, зосереджено 40% загальносвітового капіталу. Йдеться передусім про фінансові конгломерати, такі як Barclays, Merrill Lynch, Deutsche Bank, Credit Suisse Group, GP Morgan та інші всесвітньо відомі інвестиційні групи і банки (серед них, до речі, був і Lehman Brothers, з банкрутства якого стартувала світова фінансова криза 2008 року; дослідження почалося в 2007 році, а завершилося в 2011-му).
Втім, дослідники попереджають: говорити про існування світової закуліси тут не доводиться, просто такі конгломерати розвиваються за одними й тими ж законами. Транснаціональні корпорації обмінюються акціями за принципом «тільки бізнес», і влада над світом їх не цікавить. Не кажучи вже про те, що майже півтори сотні корпорацій – занадто багато для забезпечення консолідованих рішень. Крім того, володіти – не обов’язково означає контролювати. Зрештою, долею акцій розпоряджаються цілком конкретні менеджери, які можуть помилятися і навіть шахраювати. Історія з шахрайством в Societe Generale – яскравий тому приклад. У 2007 році власний трейдер цього банку Жерар Керв’єль програв на фондових біржах 4,9 млрд. євро, що стало потужним ударом по репутації організації.
З цього випливає, що національні інтереси ніхто не відміняв, і держави ще рано списувати з рахунків. Тож національність капіталів, як і раніше, має значення. Тим більше що іноземний капітал фігурує в політичній міфології практично всіх країн. Чи то зі знаком мінус – тоді з його засиллям борються, його вгамовують і виганяють, чи то зі знаком плюс – у цьому випадку його називають елегантним словом «інвестиції» і намагаються залучити. До речі, про те, що часто ці інвестиції лише прикидаються іноземними, поширюватися не люблять не тільки в Україні. Тут можна згадати, наприклад, нещодавні суперечки в ЄС про надання кредиту Кіпру – все одно, мовляв, гроші попливуть до російських олігархів…
І держави, сильно інтегровані в світові економічні процеси, і країни, які монопольно володіють якоюсь сировиною, однаково схильні до впливу ззовні. Причому деколи цей вплив буває досить химерним. Так, скажімо, американським виробникам газованої води було б туго без кращої в світі суданської камеді. Кот-д’Івуар здатний доставити чимало незручностей європейським виробникам «кондитерки». Йорданські монархи мають всі підстави оскаржити лідерство Саудівської Аравії в арабському світі, незважаючи на відсутність нафти. І так далі.
Що ж стосується якогось глобального тренду, то доводиться констатувати: світ скочується до неоколоніалізму. Спостереження, загалом, не нове, і «Коментарі» неодноразово писали про конкретні прояви цього тренду. Підвищений попит на ресурси у розвинених економік покривається за рахунок економік менш успішних. Здавалося б, це закріплює усталений поділ «світів». Принаймні, досвід більшості експортерів стратегічної сировини – будь то вуглеводні або кольорові метали – це підтверджує. Але в той же час, поки провідні гравці борються за патронат над тією чи іншою ресурсно-орієнтованою економікою, це дає їй шанс на розвиток, хоча використовується він аж ніяк не завжди. Адже на відміну від минулого нинішні «колонії» мають можливості не тільки диктувати умови «метрополіям», але і замінювати їх більш поступливим, причому цілком ненасильницьким шляхом. До слова, найбільш зговірливою з «метрополій» поки є Піднебесна, хоча старі лідери не поспішають здавати позиції. Але, незважаючи на наростаюче суперництво, глобальна катастрофа на кшталт нової світової війни нам не загрожує: надто вже тісно переплелися між собою економіки горезвісних глобальних гравців-суперників. І це – хороша новина для людства, яка пережило черговий кінець світу.
Олексій Кафтан
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
