4150
Міністр оборони чи продажів?
У новому уряді більшість “грошових” постів відійшли представникам “Сім’ї” президента.
Вперше порушена негласна рівновага між олігархами “старої хвилі” і “младореформаторами” – друзями старшого сина голови держави Олександра Януковича.
Міністри, яких по-старому пов’язують з Рінатом Ахметовим, насправді вже давно працюють на “Сім’ю”.
Однак кілька персоналій в новому уряді, на перший погляд, не піддаються аналізу. Зокрема, це міністр оборони Павло Лебедєв.
“Економічна правда” простежила біографію нового міністра оборони та останні події, пов’язані з управлінням майном армії.
Зроблений аналіз викликає сильні підозри, що новий міністр буде займатися розпродажем “надлишків” армійського і флотського майна. Цілком може бути, що діяти він стане в інтересах все тієї ж “Сім’ї”.
Людина Юрушева?
Павло Лебедєв народився 12 липня 1962 року в селі Новомихайлівське Туапсинського району Краснодарського краю Росії. У 1984 році закінчив Ярославське вище військове фінансове училище.
З 1984 року по 1992 рік служив у Чернівецькому гарнізоні заступником та начальником фінансової служби різних військових частин.
З початком перебудови Лебедєв пішов у бізнес. У 1992-1999 роках працював головою асоціації “Мета”, в ТОВ “Легтех”, на шкіргалантерейній фабриці “Престиж-інтер” у Чернівцях.
У 1999-2002 роках нинішній міністр трудився фінансовим директором державної акціонерної кампанії “Титан” в Армянську, Крим.
Обирався депутатом Чернівецької міської ради, де обіймав посади голови бюджетної комісії та голови приватизаційної комісії.
Зв’язка “Чернівці-Армянськ” наводить на асоціації з відомим бізнесменом Дмитром Фірташем. Як відомо, український газовий і хімічний олігарх починав свій бізнес у Чернівцях, а в кінці 1990-х почав “завойовувати” підприємства хімпрому. Чи перетнулися тоді їхні шляхи, сказати неможливо.
А ось зв’язок Лебедєва з найбільш таємничим з українських олігархів Леонідом Юрушевим довести можна. Киянам цей бізнесмен відомий як будівельник готелів “Інтерконтиненталь” і “Феермонт”, а також як співінвестор офісного комплексу “Леонардо” – будував разом з Рінатом Ахметовим.
Також до викупу німецьким Commerzbank Юрушев був власником банку “Форум”. Сьогодні банк контролює Вадим Новинський.
З 2002 року по 2005 рік Лебедєв працював головою наглядової ради ВАТ “Кременчуцький сталеливарний завод” і ВАТ “Дніпровагонмаш”, які контролювали Леонід Юрушев і Сергій Тігіпко.
Ще під час перебування там Лебедєва, в 2005-2006 роки, між двома акціонерами почалася справжня війна за вплив на обидва підприємства.
У ній переміг Тігіпко. Як потім допускали – не без допомоги “Привату”. Лебедєв, який представляв інтереси Юрушева, був змушений піти.
Пішов він в інше дітище Юрушева. З 2005 по 2006 рік Павло Лебедєв – президент промислово-інвестиційної групи транспортного машинобудування “Інтер кар груп”, Київ.
Це величезний холдинг, який зайнятий виготовленням вагонів, лиття, насосів та іншої промислової продукції.
Кар’єра Лебедєва і надалі будувалася під впливом цього відомого бізнесмена, який свого часу вважався довіреною особою господаря Донецька Ахата Брагіна, більше відомого як “Алік Грек” і вбитого в 1995 році в результаті вибуху на донецькому стадіоні “Шахтар”.
У кулуарах Ради Брагіна називають “учителем Ріната Ахметова”.
У 2006 році Лебедєв був обраний народним депутатом за списком Блоку Юлії Тимошенко. У 2007 році він став депутатом вже за списком Партії регіонів.
У 2008 році депутат увійшов у Тимчасову слідчу комісію Верховної Ради з питань з’ясування обставин порушення Конституції та законодавства України Севастопольською міською державною адміністрацією та Севастопольською міською радою.
У 2010 році Янукович призначив Лебедєва головою Севастопольської міської держадміністрації. Крім цього, Лебедєв зарекомендував себе в місті бізнесменом і меценатом.
Природно, довести, що саме Юрушев допомагав Лебедєву потрапити в парламент, складно. Однак ось цікавий факт, який “підтертий” навіть з офіційної біографії нового міністра оборони на його персональному сайті.
Лебедєв все ще є почесним президентом Inter Car Group – того самого холдингу Леоніда Юрушева.
Можна припускати, що новий міністр оборони і нині залишається в сфері впливу цього бізнесмена і захищає його інтереси в парламенті. Саме тому Лебедєв завжди знаходився в провладній політичній силі.
Втім, Лебедєв – не найманий менеджер. Він самостійний бізнесмен, який реалізує проекти на десятки мільйонів доларів.
Його діяльність можна простежити, зокрема, через видання “Новий регіон”. Воно пише, що бізнесмен є власником будівельної компанії “Парангон” і одним з найбільших інвесторів Севастополя.
“Він збудував перший у місті чотиризірковий готель “Аквамарин”. З його ім’ям пов’язують аквапарк “Зурбаган”. Лебедєв анонсував створення аналога Діснейленду, комплексу “Водний світ”, зернового терміналу в Камишовій бухті. Нардеп вклав в економіку Севастополя 150 млн дол”, – пише видання.
“Я планував більше, але втрутилася криза. Перед нею з аукціону я купив ділянки під певні серйозні проекти. Але і зараз, незалежно від кризи, інвестиції вкладаються, і зупинятися я не планую. Хтось зупинив свої будівельні проекти, і прості люди “попали”. Та ж “Консоль” просто заморозила “вкладників”, які гроші вклали. Я добудував все: “Аквамарин”, “Кришталевий”, “Омега-сіті”, – цитує Лебедєва сайт.
Таким чином, новий міністр оборони більше відноситься до світу бізнесу, ніж до світу армії. З якою ж метою його призначили на таку відповідальну посаду?
“Полководницька” місія Лебедєва
Після президентських виборів 2010 року Павло Лебедєв став офіційним і неофіційним уповноваженим Віктора Януковича в Севастополі.
Він зумів швидко “віджати” бютівця Андрія Сенченка та інших місцевих підприємців від їх володінь в районі Балаклавської бухти. Лебедєв допоміг Олександру Януковичу почати в цьому місці будівельно-рекреаційний бізнес.
Чого чекати від Лебедєва в найближчому майбутньому?
Припущення перше. “Правильне” вирішення питання майна, яке перебуває в оренді Чорноморського флоту Росії. Будучи в минулому кадровим військовим фінансистом і досвідченим бізнесменом, Лебедєв напевно зможе налагодити конструктивні відносини з керівництвом Чорноморського флоту.
Як відомо, з 1997 року Україна не може закінчити інвентаризацію військових об’єктів, майна і землі, переданих ЧФ в оренду. На 2013 рік заплановано врегулювання цієї проблеми. Повинно вивільнитися багато дорогої кримської власності, і нею потрібно “правильно” розпорядитися.
Припущення друге. Подальше вирішення проблеми “безгосподарного” армійського майна, а також підприємств Міністерства оборони та ВПК. Не виключено, що станеться це в інтересах “Сім’ї”.
Можна допустити, що попередні керівники військового відомства Михайло Єжель і Дмитро Саламатін довіру президента Януковича в цьому плані не виправдали. Першому не вистачило досвіду бізнесмена, а другому – уміння домовлятися з генералами. Лебедєв цими якостями володіє.
Що залишилося у військового відомства
На балансі Міноборони перебуває більше 400 вивільнених військових містечок загальною площею 50 тис га та близько 2 тис інших об’єктів, які уряд має намір продати. На них розташовано 6,5 тис будівель і споруд.
17 травня 2012 року Верховна рада ухвалила закон №9051 “Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності”.
Його мета – вироблення ефективного механізму безкоштовної передачі приватизованими і виставленими на продаж державними підприємствами житлових будинків, гуртожитків, дитячих садків, шкіл, медичних і оздоровчих установ, бібліотек на баланс місцевих рад.
Очищення військових містечок і інших ліквідних об’єктів МО від витратного баласту дозволить потрібним людям придбати їх за комфортними цінами без додаткового навантаження у вигляді утримання дітей, хворих або книголюбів.
А ось і перші дії Лебедєва в цьому напрямку. За даними джерел ЕП, всі види Збройних сил, а також структурні підрозділи міністерства оборони вже отримали вказівки від нового міністра: терміново визначити нерухомість, техніку і майно, які будуть виставлені на продаж.
Вже наказано підготувати розпродаж землі та об’єктів Національного університету оборони України, розташованого в Києві на Солом’янській площі. Те ж саме станеться з “непотрібним” майном унікального Житомирського військового інституту імені Корольова, який готує висококласних фахівців для військ ППО і космічної сфери.
Військові вважають, що справа не обмежиться лише складанням реєстру розпродажу. З аукціонів можуть піти території, об’єкти і навіть техніка, якщо вони не потрібні Збройним силам для забезпечення життєдіяльності.
Можна тільки припустити, що списки покупців на ліквідну власність Міноборони керівництвом країни вже складені.
Спокуси оборонного комплексу
Щоб здешевити їх приватизацію, Верховна рада у вересні 2012 року схвалила, а в жовтні президент підписав два закони.
Перший – “Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу – учасників Державного концерну “Укроборонпром” і забезпечення їх стабільного розвитку”.
Другий – “Про внесення змін до Податкового кодексу щодо оподаткування підприємств оборонно-промислового комплексу”.
Вони передбачають кілька ключових пунктів, необхідних для масштабного переділу армійської власності.
По-перше – списання боргу підприємств ОПК за платежами до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Крім того, списується заборгованість підприємств за тепло, газ, електроенергію і воду, а також пені і штрафи, нараховані на ці борги перед суб’єктами господарювання, які виробляють і постачають такі послуги.
На 1 жовтня 2011 року ці суми такі: 248,6 млн грн – борг перед держбюджетом, 366,1 млн грн – перед державними цільовими фондами.
По-друге, схвалені закони надають особливі права концерну “Укроборонпром” з передачі в оренду та розпродажу оборонних підприємств. Корисливе використання цих повноважень може позбавити державу мільярдів гривень і призвести до порушення державної таємниці.
Великі оборонні підприємства розташовані у Києві, Харкові, Одесі, Львові, Дніпропетровську і Запоріжжі. Вони мають у своєму розпорядженні не тільки “золоті” нерухомість і землю, але і дороге обладнання, технічну документацію на унікальні зразки військової техніки та озброєння.
Невраховані скарби флоту
Угода між Росією і Україною про розподіл Чорноморського флоту була підписана в 1993 році.
Однак лише в 1997 році був укладений Великий флотський договір, за яким в оренду ЧФ Росії передавалися 3312 га в Севастополі і майже 15 тис га в Криму. Він містив перелік об’єктів, що використовуються російським флотом у Криму. Однак, як з’ясувалося пізніше, перелік виявився не повним.
На більшість об’єктів не були оформлені договори оренди. Перша причина – у них не було одного господаря. Частково вони належали Севастополю, а частково – Республіці Крим. Друга причина – Росія не допускала українських експертів на свої бази, і вони не могли визначити приналежність об’єктів.
Перша спроба інвентаризації землі та об’єктів, переданих у користування ЧФ, була зроблена в кінці 1990-х років, друга – в 2005-2006 роках. Фахівці підготували список земель і запропонували командирам російського флоту оформити документи на оренду землі, але далі справа не зрушилася.
У Москви і Києва виявилися різні підходи до оформлення флотської оренди. Росіяни говорили про укладення договору на все як на єдиний комплекс. Україна ж вимагала підписання документів по кожному об’єкту окремо.
Згідно з отриманими в процесі інвентаризації даними, Чорноморський флот використовує в Криму 18,2 тис га землі, понад 80% якої припадає на один аеродром і три полігони. 13 тис га займає десантний полігон в Ленінському районі. Тут можуть проходити міжнародні військово-тактичні навчання.
Ще 3,3 тис га зайняті військово-морською базою в Севастополі, поряд з якою розташувалося “золоте неврахування” – 36 га з 80-ма об’єктами. Їх бажають купити комерційні структури, як тільки дозволять Київ і кримська влада.
12 га зайняті маяками і навігаційними системами. Їх намагалися забрати у ЧФ з ініціативи “помаранчевої” влади. Віктор Ющенко стверджував, що Росія не забезпечує безпечний прохід суден. Росіяни були іншої думки.
У період дипломатичного протистояння в 2005-2007 роках Фонд майна Криму заявляв, що росіяни незаконно використовують 187 об’єктів.
Після президентських виборів в 2010 році Україна і Росія в особі голів держави підписали в Харкові нову угоду щодо Чорноморського Флоту.
З 28 травня 2017 року були пролонговані на 25 років угоди між Україною і РФ про статус і умови перебування Чорноморського флоту РФ на території України, про параметри поділу Чорноморського флоту і про взаємні розрахунки, пов’язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням ЧФ в Україні.
Харківський договір також передбачає збільшення орендної плати за перебування ЧФ РФ в Україні: з 28 травня 2017 року – 100 млн дол на рік. Додаткові кошти утворюються за рахунок зниження цін на російський газ.
Договір також передбачає завершення повного обліку орендованої ЧФ нерухомості до 2013 року і початок консультацій про перегляд переліку об’єктів, орендованих Чорноморським флотом РФ.
У зв’язку з передбачуваним підвищенням орендної плати Росії вигідно передати українській стороні надлишкові об’єкти. Це знизить витрати на підтримку життєздатності ЧФ.
Однак Москва хоче використати це з користю для себе. Якщо вірити виданню “Коммерсантъ”, Росія під час консультацій навесні 2011 року заявила, що може відмовитися від використання низки великих земельних ділянок у центрі Севастополя, якщо будуть знайдені інвестори для їх комерційної забудови.
Пропозицію вивчили – напевно за допомоги російських колег. Влада Севастополя нібито висунула свої ідеї щодо забудови дефіцитних територій.
За оцінкою української влади, сумарна вартість інвестиційних проектів перевищить 1,7 млрд дол. Предметом переговорів є відмова ЧФ РФ від використання п’яти ділянок сумарною площею 749 га, розташованих в центрі або недалеко від центру Севастополя.
Найбільш привабливими для інвесторів вважаються 35 га на мисі Кришталевому, безпосередньо в центральній частині міста, які планується забудувати “житловими, громадськими та готельними комплексами”.
Там знаходяться 54-й мехбудзавод і 24-й завод залізобетонних виробів. Вони опинилися в оренді ЧФ РФ за підсумками розділення флоту, але їх потужності не використовуються. Інвестиції в цей майданчик в СМДА оцінили в 175 млн дол.
6 га надлишкових для ЧФ РФ глибоководних причалів у Південній бухті пропонується використовувати для створення міського морпорту – 75 млн дол.
133 га занедбаного автодрому на березі бухти Козачої – для нового житлового району – 665 млн дол 380 га на Каранському плато поблизу мису Фіолент – для будівництва рекреаційних об’єктів – 381 млн дол 9 га на узбережжі бухти Матюшенка – для створення яхтової стоянки та готелю – 48 млн дол.
Пропонується також інвестувати 372 млн дол у створення аеродрому середньої авіації на базі майже не використовуваного військового аеродрому з ґрунтовою злітно-посадковою смугою на мисі Херсонес.
Потім прозвучало припущення, що реалізовувати такі масштабні проекти в Криму здатна тільки Росія.
Як приклад наводиться девелоперський проект у районі бухти Омега, що стартував у Севастополі в 2011 році. Там планується будівництво 0,5 млн кв м вартістю 200 млн дол. Фінансування йде з бюджету РФ.
Як стверджують деякі видання, Москва вже висловила зацікавленість у реалізації пропозицій Севастопольської держадміністрації. У квітні 2011 року МЗС РФ повідомив про це Києву дипломатичною нотою.
“Досягнуті домовленості про земельні ділянки, орендовані в інтересах ЧФ РФ, доцільно оформити українсько-російською угодою “Про інфраструктуру ЧФ РФ на території України”, – йдеться в документі.
Крім того, сторонам доведеться внести зміни до Великого флотського договору 1997 року. Об’єкти, про які йде мова, перераховані в додатках до цього документу як закріплені за ЧФ РФ.
Таким чином, в результаті укладеної в 2010 році Харківської угоди і подальших українсько-російських консультацій, в 2013 році повинно вивільнитися багато “золотої” кримської землі і ліквідної нерухомості.
Звичайно ж, влада не захоче віддавати їх у випадкові руки і має намір уважно курирувати процес переділу. Залишається відкритим питання, чи буде “Сім’я” зацікавлена в придбанні деяких з цих об’єктів.
Для дотримання порядку в цих справах потрібен перевірений професіонал, який знає військові фінанси, володіє бізнес-досвідом і здатний налагодити хороші відносини з керівництвом ЧФ РФ. Таким є Павло Лебедєв.
Кому дістануться замовлення ЧФ
Особливі стосунки з Чорноморським флотом не зводяться лише до правильного використання вивільнених земель. Міністр оборони повинен буде розпорядитися грошима, які Росія має намір заплатити за ремонт своїх військових кораблів на вітчизняних судноремонтних заводах.
“До кінця 2012 року Москва визначиться з ремонтом кораблів Чорноморського флоту на українських заводах”, – заявляв посол РФ в Україні Михайло Зурабов.
Цілком імовірно, домовленості будуть укладатися за посередництва Міністерства оборони України. У якомусь сенсі, йому доведеться вирішувати, кому з заводів віддати замовлення. Зокрема, тому, що українські заводи володіють секретною документацією, без якої лагодження кораблів неможливе.
Серед найбільш яскравих претендентів на ремонт – колишній російський, а тепер український олігарх Вадим Новинський. Його структури контролюють Чорноморський суднобудівний завод, Херсонський СЗ, Суднобудівний завод імені 61 комунара і – на правах управління – завод “Океан”.
Говорили, Новинський змінив російське громадянство на українське, щоб отримати доступ до секретної документації своїх заводів.
Природно, він не єдиний претендент. Раніше міськрада Севастополя закликала уряди України та Росії домовитися про відновлення ремонту і модернізації кораблів ЧФ на “Севморзаводе”. Цей завод належить Костянтину Григоришину.
“Севастополь завжди був за те, щоб і кораблі ВМС України, і кораблі Чорноморського флоту Росії ремонтувалися у нас. Це і робочі місця, і надходження до міського бюджету. Якщо рішення будуть ухвалені, Севастополь буде їх тільки вітати”, – сказав голова міськради Юрій Дойников.
Втім, Григоришин і Новинський – не такі вже далекі один від одного бізнесмени. Григоришин у 2012 році був “весільним генералом” на конкурсах з приватизації обленерго, в яких перемагав партнер Новинського Ахметов.
А нещодавно Новинський став співвласником НВО імені Фрунзе, яке контролює Григоришин. Цю операцію намагаються піднести як раптову, але, швидше за все, Григоришин і Новинський домовилися про співпрацю. Так що вона цілком може поширитися і на судноремонтну сферу.
Останній раз корабель Чорноморського флоту ремонтувався в Севастополі в 2003 році. Це був крейсер “Москва”. Однак потім кораблі ЧФ РФ спрямовувалися на ремонт в Болгарію. Справа в тому, що існують цілком очевидні податкові бар’єри для того, щоб Росія розмістила в Україні замовлення.
Напевно в 2013 році в парламенті з’являться законопроекти, метою яких буде зниження податкового навантаження на ремонт ЧФ РФ.
Гра варта свічок. Вартість нових військово-морських замовлень Росії буде обчислюватися декількома сотнями мільйонів доларів. Головне, щоб Україна щось отримала в обмін на відмову від стягнення деяких податків.
Постскриптум
Держбюджет на 2013 рік знизив витрати на підтримку бойового потенціалу українських Збройних сил. Вперше за останні десять років влада не виділила ні копійки на квартирне забезпечення офіцерського складу. Очевидно, зараз це питання є другорядним.
Ймовірно, перед новим міністром оборони Павлом Лебедєвим поставлені абсолютно інші завдання, ніж зміцнення обороноздатності України. Розпродаж військового майна, що залишилося, явно вийшов на перший план.
Залишається в повітрі питання: черговий раз залишивши на голодному пайку свою армію, чию армію збирається годувати українська влада в недалекому майбутньому?
Володимир Ларцев
За матеріалами: Економічна Правда
Поділитися новиною
