Чому не варто рятувати Українську біржу

05.10.2012, 14:00 — Фондовий ринок

2397

“Українська біржа може закритися”, “Фондовий ринок має право на життя”, “Чи врятує Янукович фондовий ринок”. Такі кричущі заголовки з’явилися в ЗМІ з подачі українських фондовиків, незадоволених законом “Про депозитарну систему України”. Мовляв, у нинішній редакції закон дозволяє державі монополізувати цілий набір послуг і операцій на фондовому ринку, породить корупцію, і взагалі, настане мало не колапс всього ділового життя країни. Страйкарі писали офіційні звернення президенту, давали прес-конференції, виступали по телевізору, і в підсумку пішли на “безпрецедентні заходи” – зупинили торги на Українській біржі (УБ) на 40 хвилин. Але… ніхто не помітив!

Фондове казино

У чому підступ? На жаль, так званий “фондовий ринок” давно не приносить прибутку торговцям. Я говорю як про великі інвестфонди і брокерів, так і про приватних трейдерів (фізосіб). Українські брокери йдуть з цього бізнесу. Ті, хто залишився, “ганяють” між собою старі гроші. Наприклад, у вересні середньоденний обсяг торгів акціями на Українській біржі склав трохи більше $1 млн. Це в кілька десятків разів менше, ніж на російській РТС, не кажучи вже про решту Європи. До того ж наша біржа не піддається аналізу. З тим же успіхом можна намагатися заробити в казино. Тільки картинка у грального дому ефектніша – миготливі лампочки, ілюстрації, рулетка…

Іноземним інвесторам першим набридло грати в ці ігри. Ринок покинули CIM, Firebird… Мало їх? Після політичних подій 2004 р. інвестори захотіли придбати щось українське і масово кинулися на місцеву біржу. Свято продовжувалося недовго. Криза змусила фонди задуматись: що ж вони купували весь цей час? Виявилося, їх портфель був набитий непрозорими напіврадянськими компаніями. Інвестувати в такі компанії – все одно, що метати бісер перед свинями. Досить плекати ілюзії: на Українській біржі немає жодної публічної компанії!

Хочете більше конкретики? Пару років тому мені довелося зустрітися з власниками “Мотор Січі”. Ця компанія – “блакитна фішка” на УБ. Фонди були готові вкладати в неї гроші, але хотіли познайомитися з керівництвом. Я відправився в Запоріжжі домовитися про знайомство. Одне з перших вражень – кількість кордонів охорони по дорозі в дирекцію.

Думаю, навіть у Пентагоні відвідувачів так не оглядають. У самому ж кабінеті на мене чекало ще більше відкриття. Власник підприємства буквально сходу обеззброїв логікою своєї відповіді на мою пропозицію про зустріч з інвестфондами: “У мене є державні нагороди. Чому я повинен зустрічатися зі спекулянтами?”. Завіса.

“Рейдери”-інвестори

Як сталося, що інвестори перестали цікавити український бізнес? Відповідаючи, доведеться повернутися до історії. Акції більшості компаній потрапили на вітчизняну біржу без волі і відома самих компаній – в результаті так званих “скуповувань”. Скупники особливо активно колесили по Україні в кінці 1990-х – на початку 2000-х, розклеюючи оголошення про купівлю акцій у населення. У всеукраїнському турі можна було назбирати в середньому близько 10% акцій якоїсь української компанії. Особливо спритні могли відхопити до 20%. При цьому власники бізнесу і не підозрювали, яка частина компанії розпорошена між дрібними акціонерами. Папери були поділені практично поштучно між тисячами людей, про масштаби ніхто не замислювався.

Після “скуповувань” заповзятливі хлопчики і дівчатка викидали акції на біржу. Мажоритарні акціонери могли роками не знати, що шматок їх компанії вже давно прикупив собі якийсь брокер або іноземець. Звідси – і ставлення до інвесторів як до недружніх загарбників. Наведу приклад. Кілька років тому до мене звернувся великий скандинавський фонд. Він нещодавно придбав близько 4% акцій “УкрАвто” на біржі і бажав познайомитися з керівництвом. Однак тут же наткнувся на серйозний опір з боку компанії. В “УкрАвто” просто не знали про продаж акцій підприємства на біржі. Тому появу нового іноземного акціонера розцінили як спробу рейдерського захоплення.

В обох історія з “Мотор Січ” і “УкраАвто” я не знайшов, що заперечити компаніям. Ніхто з них не погоджувався на публічність, тому кожен по-своєму правий.

Торт без крему

Судячи з усього, в Україні давно забули або просто не знали, що фондова біржа – це насамперед майданчик для залучення коштів компаніями. Фондовий ринок будували кілька років. Багато пафосу та гучних заяв про лістинг українських компаній.
Але торт, що довго готувався, фактично виявився без крему. Сьогодні ні регулятор, ні УБ не можуть запропонувати бізнесу комфортні умови для добровільного лістингу акцій. По-перше, це невигідно самим компаніям. Для повного лістингу їм доведеться вивести активи і гроші з офшорів в Україну (що вже приховувати, холдинг в офшорній юрисдикції – звична справа). Простіше кажучи, “засвітити” тут усі свої фінанси.

У будь-якого бізнесмена така ідея наткнеться на простий контраргумент – цифри: розмір податкових ставок для великого і середнього бізнесу в Україні плюс хронічні проблеми з відшкодуванням ПДВ. Готовий посперечатися, навіть найбільш вдале розміщення не покриє втрат від переходу на українську систему оподаткування.

Що цікавить інвесторів? Як і всіх вкладників – гарантії повернення своїх інвестицій. Цим похвалитися теж не можемо. Зарегульований валютно-грошовий ринок не дозволяє просто вивести гроші, зароблені в Україні. Примітно, що в тій же Росії фонди відчувають себе набагато вільніше.

Повертаючись до шуму з приводу кончини Української біржі. Вважаю, що права на життя вона в нинішньому вигляді все ж не має. Підкреслюю, мова йде винятково про УБ, ПФТС та інші українські псевдомайданчики. Але ні в якому разі не про фондовий ринок. Будівельникам відомо: іноді знести під нуль і побудувати щось заново набагато простіше та ефективніше, ніж латати дірки і постійно ставити на капремонт. Гадаю, це якраз наш випадок.

Нік Піацца

За матеріалами:

Forbes.ua

Місце для вашої реклами

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас