Занепад Саакашвілі — Finance.ua
0 800 307 555
0 800 307 555

Занепад Саакашвілі

3182
Попередні підсумки виборів до грузинського парламенту, згідно з якими опозиційна коаліція “Грузинська мрія” якщо не виграла голосування, то, принаймні, склала гідну конкуренцію партії влади, говорять про те, що епоха тотального панування Михайла Саакашвілі на політичній сцені республіки закінчилася. У зв’язку з цим згадуються слова Уїнстона Черчілля, сказані ним після другої битви при Ель-Аламейні: “Це ще не кінець, це навіть не початок кінця, але ймовірно – це кінець початку”.
Парламентські вибори в Грузії проходили за змішаною – списочно-мажоритарною системою. Всього має бути обрано 150 депутатів – 77 за списками (прохідний бар’єр – 5 відсотків), 73 – за одномандатними округами. За підсумками підрахунку 15 відсотків бюлетенів, що відносяться до виборів за партійними списками, “Грузинська мрія” отримує 52,77 відсотків голосів, правляча “Єдиний національний рух” – 42,08 відсотка. Решта партій, схоже, 5-відсотковий бар’єр не подолають.
Якщо говорити про одномандатників, то тут перевага у правлячої партії – за заявою прес-секретаря “Єдиного національного руху” Чіори Тактакішвілі, прихильники чинного президента перемогли в 53 мажоритарних округах. А ось за даними грузинського ЦВК на ранок вівторка, опозиційний блок лідирує в 27 округах, правляча партія – в 25. Дані по 21 округу ще не оброблялися. Отже, можна припустити, що опоненти поділять депутатські мандати майже порівну.
Власне, це вже визнали обидві сторони. Як тільки з’явилися перші дані exit-polls, що зафіксували деяку перевагу “Грузинської мрії”, зі зверненням до народу виступив Михайло Саакашвілі. “Зараз проясниться, хто отримав більшість у парламенті, але вже зараз можна сказати, що вибори відбулися. Влада Грузії змогла провести такі прозорі вибори, які обіцяли. Перемогу “Грузинської мрії” за пропорційним списками значною мірою зумовили отримані коаліцією голоси в Тбілісі. В регіонах Грузії, за попередньою інформацією, лідирує “Єдиний національний рух”, – констатував президент, пояснивши, що не розділяє країну на столицю і периферію.
Миролюбний, у порівнянні з передвиборчими сперечаннями, тон глави республіки підтримав і його головний супротивник – мільярдер Бідзіна Іванішвілі. Лідер “Грузинської мрії”, зокрема, назвав тих, хто до цього вів країну “незрозумілим шляхом”, “братами і сестрами”. “Ще раз заявляю, що ми дуже культурно, дуже достойно будемо ставитися до наших опонентів”, – підкреслив Іванішвілі. За його словами, обидві сторони повинні “забути образи, об’єднатися і будувати єдину Грузію”.
В цілому, очікування тих, хто розраховував на те, що противники спробують перегризти один одному горлянки, як тільки почнеться підрахунок голосів, не виправдалися (хоча деякі експерти і передрікали ледь не появу танків на вулицях Тбілісі). Сам процес голосування також не викликав серйозних нарікань ні з боку самих учасників виборів, ні з боку міжнародних спостерігачів. Що б не говорили критики офіційного Тбілісі, грузинська влада, навіть з урахуванням того, що підсумок голосування навряд чи її сильно порадує, провела вибори на гідному рівні, не в приклад своїм північним сусідам.
Після 1 жовтня, навіть незалежно від набраних відсотків, можна констатувати: Михайло Саакашвілі і його партія перестали бути єдиним виразником думки грузинського народу, а опозиція, навпаки, позбулася маргінальних рис і перетворилася на повноцінного політичного гравця. Адже протягом останніх дев’яти років, з часів пріснопам’ятної “революції троянд” в 2003 році, Саакашвілі фактично уособлював собою Грузію. Це підтверджували і результати різних плебісцитів. До прикладу, на парламентських виборах 2008 року “Єдиний національний рух” отримав 119 місць в парламенті (63 відсотки голосів), тоді як “Об’єднана опозиція” – всього 17. На президентських виборах в тому ж році Саакашвілі отримав 53 відсотки голосів, а його найближчий переслідувач Леван Гачечиладзе – 25. У 2004 році перевага Саакашвілі і його прихильників була ще відчутнішою – 66 відсотків голосів на парламентських виборах і близько 85 відсотків голосів на президентських.
Падіння рейтингу правлячої партії і Саакашвілі можна пояснити цілим оберемком заморожених проблем, головними з яких, безумовно, є безробіття в країні і взаємини республіками, що з відкололися від Грузії – Абхазією і Південною Осетією, а також їхнім патроном – Російською Федерацією. За даними соціологічних опитувань, трьома основними пріоритетами для населення Грузії є створення робочих місць, припинення росту цін і забезпечення територіальної цілісності країни, причому увага до останнього пункту, на відміну від двох перших, постійно зменшується. Непоганий оратор Саакашвілі завжди вмів красиво і образно говорити про те, як він поверне заблукалі осетино-абхазькі душі в лоно Сакартвело, але, як виявилося, грузин більше хвилює питання, де взяти грошей, щоб прогодувати себе і сім’ю, а на цю тему особливо не побазікаєш – тут потрібні конкретні дії. Рейтинги і показники ВВП – це прекрасно, але ними зарплату не виплатиш. У цьому зв’язку, очевидно, образ Бідзіни Іванішвілі як ділової людини та ефективного менеджера, який самостійно заробиив великий капітал (його статки журнал Forbes оцінює в 6,4 мільярда доларів), додав балів на користь “Грузинської мрії”.
Тим більше що Іванішвілі тільки в 2011 році зайнявся публічною політикою і не встиг набриднути грузинам, які за останні роки, з одного боку, переконалися в нездатності Саакашвілі успішно рулити економікою, а з іншого – розчарувалися в опозиції, яка нічого не могла протиставити владі, крім мітингів і декларацій. Втім, і нинішні голоси, подані за “Грузинську мрію”, – це не більше, ніж аванс. Адже ще невідомо, що собою являє Іванішвілі – державний діяч.
А лідер “Грузинської мрії”, між тим, розраховує, що тепер йому буде повернуто грузинське громадянство (Іванішвілі досі є громадянином Франції), після чого він зможе зайняти пост прем’єр-міністра. І ось тоді, за словами Іванішвілі, в Грузію “повернеться почуття справедливості, поліція і прокуратура стануть на службу народу, звільниться медіа і буде покладено край пропаганді брехні”. Що стосується зовнішньополітичного курсу, то він залишиться незмінним – альтернативи НАТО і Євросоюзу Іванішвілі не бачить.
Для того щоб зайняти прем’єрське крісло, головному грузинському опозиціонеру залишилося зовсім небагато: дочекатись кінця підрахунку голосів і переконатися, що “Грузинська мрія” отримала більшість у парламенті. Втім, і це ще не все. Незважаючи на те, що після нинішніх виборів набирають чинності поправки до конституції, згідно з якими парламент вперше отримає право призначати уряд, кандидатуру прем’єра вносить в законодавчі збори, як і раніше, президент. І запропонує він парламентаріям, треба думати, знову Вано Мерабішвілі – чинного главу кабінету міністрів і першого номера “Єдиного національного руху”.
Депутати можуть відхилити креатуру глави держави, але зроби вони це тричі, і президент отримає право висловити вотум недовіри парламенту і призначити тимчасовий уряд. А президентствувати Саакашвілі доведеться ще рік (наступні вибори глави держави пройдуть в жовтні 2013-го), тому навряд чи опозиціонери, якщо вони дійсно хочуть не просто дорватися до влади, а працювати на благо співгромадян, ризикнуть втягнути країну в тривалу політичну кризу.
У серпні цього року Михайло Саакашвілі заявив, що парламентські вибори 2003 року, після яких була “революція троянд”, стали “референдумом 11-річного правління Едуарда Шеварднадзе”. Нинішні вибори, за його словами, мали стати “референдумом для влади, яка прийшла після революції”. Судячи з попередніх даних голосування, незадовільної оцінки за своє правління Саакашвілі не заслужив, але епоха його безроздільного володарювання на політичній арені Грузії, схоже, добігає кінця.
Петро Бологов
За матеріалами:
Лента.РУ
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас