5321
Беззахисні перед інфляцією
"Жив на узліссі дрімучого лісу бідний дроворуб, і у нього було мало роботи і мало їжі. І настала одного разу в тій землі така дорожнеча, що він уже не міг прогодувати своїх дітей", - йдеться у казці "Гензель і Гретель". Вона була написана під час третьої великої інфляційної хвилі в Європі, що тривала приблизно з 1720 року по 1820 рік.
У той час такі правителі, як Наполеон, втягнули континент у війни, і для того, щоб мати можливість фінансувати свої армії, вони влазили у борги. Коли борги виходили з-під контролю, вони друкували гроші. Американський історик Девід Фішер (David Fischer) ідентифікував всі чотири інфляційні хвилі за останні 1000 років і уважно їх проаналізував. При цьому, він вивчив мільйони різних даних про ціни.
Гарний стан джерел
"Ніде джерела не перебувають у такому доброму стані, як в сфері цін, і навіть шумери вже фіксували їх на своїх глиняних табличках", - зазначає Фішер. Його висновок: нерухомість в принципі підходила як засіб заощадження. Але тільки тоді, коли кризи, які часто супроводжують інфляцію, не приводили до заворушень - в такому разі у великої кількості нерухомого майна неминуче з'являлися нові власники. Крім того, Фішер доводить, що ціни в часи високої інфляції підвищуються дуже вибірково: деякі з них майже не змінюються, тоді як інші виростають в два рази протягом одного року.
Як сьогодні бензин дорожчає швидше від комп'ютерів, так і в першу інфляційну хвилю, що почалася приблизно в 1180 році, дуже сильно підвищилися ціни на деревину і деревне вугілля; ціни на харчування і на землю збільшилися суттєво, тоді як одяг або робочі інструменти, що вироблялися на мануфактурах, майже не подорожчали; що Фішер і доводить за допомогою ринкових і податкових документів з Англії і Фландрії.
Брак продовольства через зростання населення
Перша хвиля підвищення цін була викликана зростанням населення, тоді як темпи виробництва продуктів харчування відставали. Реальні доходи багатьох людей швидко падали, так як нестачі у робочій силі не було через велику кількість дітей в сім'ях. Нерухомість лише для тих була засобом збереження вартості, хто міг її захистити.
Що стосується золота і срібла, то їх можна було сховати. В епоху пізнього середньовіччя, приблизно з 1350 року, ціни знову знизилися по всій Європі. Голод, війни і чума з 1300 року викликали скорочення населення, промисловості, а також падіння цін - настала дефляція. Вона підігрівалася дефіцитом коштів: у неспокійні роки багато хто закопував золоті і срібні монети.
Але потім ціни знову поповзли вгору: після відкриття Америки в 1492 році іспанці привезли в Європу велику кількість золота і срібла, з яких виробляли монети. Природно, благородні метали після цього перестали бути засобом захисту від інфляції. Будинки та міські земельні ділянки виявилися в той момент кращим вибором. Те ж саме можна сказати про ранні промислові активи і позики таких недержавних інституцій, як перші торгові компанії.
Вони приносили високі доходи. Але через великий розмір вони були дорожчими, ніж будинок. Кращим захистом від інфляції стали тоді, судячи з усього, вкладення у власну освіту. Багато хто втікав у процвітаючі міста і вивчав основи якоїсь професії. Кваліфіковані ремісники користувалися попитом. За рахунок зростаючих доходів вони спокійно могли компенсувати свої витрати на існування. Між 1390 роком і 1420 роком, на думку Фішера, вони, наприклад, подвоїли свої доходи в східній частині Англії.
Подвоєння кількості грошей
Золото не могло стати захистом від інфляції під час третьої інфляційної хвилі, що почалася з 1720 року. Через відкриття нових родовищ - цього разу в Північній Америці - в кінці XVIII століття кількість золота в європейському обігу подвоїлася. До цього слід ще додати паперові гроші. Для фінансування своїх воєн правителі скорочували вміст золота в монетах і друкували грошові знаки, через що інфляція підскакувала, продукти харчування ставали недоступними, і в результаті відбувалися перевороти.
Власники нерухомості втрачали все. Проведені дослідження показують: ніхто напередодні виникнення інфляційної хвилі не міг передбачити, яка форма вкладень буде найкращим захистом. Іноді з цією функцією не справлялося золото, іншого разу те ж саме можна було сказати про нерухомість. Навіть якщо ситуація і не була особливо поганою, і правова система разом з її географічними межами не змінювалася, як це було під час гіперінфляції в двадцяті роки, нерухомість майже не мала можливості захиститися від інфляції.
Гіперінфляція в 20-ті роки
Тому, як правило, власникам прибуткових будинків у період гіперінфляції 20-х років не вдавалося закласти в орендну плату зростаючі ціни на кваліфікованих ремісників і матеріали. Більшість квартиронаймачів були не згодні з підвищенням орендної плати, що призводило до її недоотримання, і протизаконне заняття будинків також не було рідкістю. "Міські землевласники" (Haus-Agrarier) були за допомогою закону поставлені під контроль.
Часто ці питання були змушені вирішувати примирливі камери у квартирних справах, утворені до першої світової війни. На підставі імперського закону про оренду від 1922 року обидві сторони в будь-який час могли зажадати оплати законодавчо закріпленої квартирної плати. Як правило, вона не встигала зростати разом із загальним подорожчанням, що добре доведено. "У період гіперінфляції гроші часто ставали дефіцитним товаром, хоча їх постійно друкували, - відзначає фінансовий аналітик Андреас Отто (Andreas Otto). - У 1923 році зарплата, отримана в суботу, у вівторок вже не мала ніякої ціни. Тому в містах було так багато торговців з переносними лотками, які приймали як оплату ювелірні прикраси, срібні столові прилади і всякого роду інші речі, здатні виконувати функцію грошей". Від нестачі ліквідності страждали також багато власників будинків, так як орендарі часто платили паперовими знаками, тоді як міські комунальні служби і кваліфіковані ремісники вимагали оплати в золотих марках, і тому багато домовласників змушені були продавати своє майно.
Штефан Хаєк (Stefan Hajek)
За матеріалами: ИноСМИ.ru
Поділитися новиною
