2006
Демократія означає борги
Майже половина наcелення світу зараз живе за демократичного устрою. І кількість демократичних країн постійно зростає, починаючи з Другої світової війни.
Вже і не згадаєш, що більшість країн переважно за свою історію не були демократичними. "Демократія" вважалася брудним словом серед політичних філософів.
Однією з причин було те, що демократичне правління веде до руїни. Платон попереджав, що демократичні лідери "обкрадуть багатих, візьмуть собі стільки, скільки можуть, а решту розподілять між народом".
Один з праотців Америки Джеймс Медісон боявся, що демократія призведе до "пристрасті до паперових грошей, відмови від боргів, рівного розподілу власності та інших неправильних і поганих речей".
Подібно до нього, другий президент США Джон Адамс непокоївся, що правління мас призведе до великих податків для багатих в ім'я рівності.
Як наслідок, "ліниві, порочні, непомірковані люди будуть опускатися до найбільш екстравагантних розпуст, будуть продавати і витрачати свою частку, а потім вимагати нового розподілу".
Демократія має свої недоліки, але альтернативні системи виявилися ще менш досконалими з фінансової точки зору.
Диктатори досі відчувають необхідність купувати хабарями своїх громадян. Наприклад, через субсидіювання цін на паливо. Щоб забезпечити їх мовчання і одночасно змусити їх витрачати великі суми на утримання поліції і військових для зміцнення влади.
Абсолютні монархії Франції і Іспанії у 17 і 18 роках пережили фінансові кризи та отримали виклик від Британії і Нідерландів, які, хоча і не були демократіями, зуміли поширити свою владу.
В тому числі через фінансові проблеми розвалився Радянський Союз.
Зважаючи на те, що більшість демократичного світу зараз перебуває в обіймах боргової кризи, хочеться спитати, чи здійснилися побоювання Медісона та Адамса.
Враховуючи зростання нерівності в Америці і Британії за останні 30 років, важко стверджувати, що демократія продовжує призводити до конфіскації приватного багатства.
Навпаки - американським політикам треба або бути багатими, або їм потрібна підтримка багатих.
Але проблема серйозніша. Сучасні уряди приділяють набагато більшу увагу економіці, ніж давні греки могли собі уявити. Це робить політичних лідерів великими заступниками, у тому що стосується ділових контрактів, соціальних пільг, робот і звільнення від податків.
Як зазначив політолог Манкур Олсон, такі речі високо цінуються людьми, тому плата середньостатистичного виборця за свої привілеї буде незначною.
Тому бенефіціанти будуть робити все, щоб лобіювати збереження своїх привілеїв, а у платників податків не виникатиме причин вести кампанії проти них.
Через якійсь час економіка піде до дна через такі розклади. В цьому плані показовою є Греція.
Єдиним рішенням для відбирання фінансової політики з рук обраних лідерів, є перекладення відповідальності за грошову політику на незалежні центральні банки.
До певної міри так і траплялося. Грецією недовго керував Лукас Пападемос, колишній необраний банкір Центрального банку. А Італією до цих пір керує колишній комісар Євросоюзу Маріо Монті.
Як видно, ці технократи більше здатні ухвалювати непопулярні рішення.
Інший підхід, який випадково сподобався Америці, - це передати ухвалення рішень до двопартійної комісії. Це може стати найкращою відповіддю "фінансовій скелі", що майорить попереду у 2013 році.
Оскільки рішення такої комісії, а також технократів з Греції і Італії, досі залежить від голосування у парламенті, від демократії повністю не відмовилися.
Довгий час, здавалося, не було жодного обмеження суми, яку можуть позичати демократичні країни.
Кредитори більш лояльно ставилися до демократичних урядів, ніж до інших режимів, мабуть, через майже виключення ризику різкої зміни політики, як наприклад, сталося з відмовою Росії виплачувати царські борги у 1917 році.
Але це лише відклало в часі кризу, а не усунуло її можливість, і дозволило стабільним демократіям нарощувати все більший борг, відповідно до ВВП, який би ніколи не могли собі дозволити більш нестійкі країни.
Медісон вважав, що держави можуть конфіскувати статки внутрішніх кредиторів через інфляцію, податки або дефолт.
Але, як би часто вони не голосували, сама лише демократія не змусить позичальників продовжити кредит.
Цю гірку правду поволі починають усвідомлювати.
The Economist
За матеріалами: Реальна економіка
Поділитися новиною
