6364
Яким буде світ у 2030?
У середині липня, коли Франсуа Олланд заявив про свій намір врятувати французький автомобілебудівний концерн Peugeot-Citroën, німецький журналіст Ульф Пошардт (Ulf Poschardt) написав обурену статтю в газеті німецьких правих Die Welt.
Намір Олланда врятувати концерн, який, як вважає Пошардт, випустив свою останню хорошу модель-Citroën DS - в 1955 році, являє собою повернення до планової економіки і, що ще гірше, "провокацію" щодо Німеччини.
Пошардт робить наступний висновок: Франція вже не є надійним партнером Німеччини, так що нехай Меркель пошукає собі інших. І навіть підказує: поляків, англійців, скандинавів, прибалтів і голландців.
Невже Євросоюз насправді розпадеться? Тепер вже таку ймовірність повністю відкидати не можна. Великобританія цілком може заявити про свою відмову на референдумі, про який так мріє Девід Камерон, а Німеччина після того, як з ЄС будуть виведені Іспанія, Італія, Греція і Португалія, цілком може обрати шлях, який посилено мусують консервативно налаштовані політики і журналісти: разом з деякими сусідніми державами Центральної, Східної та Північної Європи створити новий альянс, заснований на сильному євро і залізній бюджетній дисципліні. Париж, таким чином, залишиться в дурнях, а Берлін стане столицею нової фінансово-економічної німецької держави.
Можливо, це трапиться, а можливо, й ні. Геополітична футурологія настільки ж ненадійна, як і прогнози американських рейтингових агентств. Варто нагадати, що в 1980 році в моді були прогнози про те, що до 2010 року ВВП Японії перевершить американський, однак цього не сталося, японська економіка увійшла в стан застою.
Тепер експерти Ahora Goldman Sachs стверджують, що до 2050 року Китай стане головною економічною державою світу, посунувши США на другий план. Індія, на їхню думку, посяде третє місце; Бразилія - четверте, а Мексика - п'яте.
Тобто, серед перших у світі п'яти країн з найбільшим обсягом економіки не буде жодної європейської. Можливо, це застануть наші діти, а можливо, що й ні. Очевидно лише те, що "новий світовий порядок", що виник після падіння Берлінської стіни, розпаду Радянської імперії і закінчення холодної війни, проіснував дуже недовго, в кращому випадку - протягом 90-х років минулого століття.
На противагу всім пафосним пророцтвам тих часів, XXI століття не стане винятково американським, а США не будуть єдиною наддержавою, яка стоїть на чолі однополярного світу. XXI століттю всього дванадцять років, а світ вже багатополярний. США починають приймати його обмеження, Євросоюз стоїть на роздоріжжі, не знаючи, що робити далі, а капіталістичний Захід - демократичний і атлантичний - спадкоємець того самого "тягаря білої людини", про який писав Редьярд Кіплінг, щодня втрачає авторитет, в той час як центр світової влади зміщується в бік Азії. Несподіванки підносять Латинська Америка, Близький Схід і навіть Африка.
Прогнози
Світовий порядок повністю розхитаний, і найвірогіднішим прогнозом на найближчий час буде щось схоже на нове Середньовіччя або на Війну престолів з численними і більш-менш однаковими королівствами, князівствами і цитаделями. Всі вони будуть нещадно конкурувати між собою, однак ніхто при цьому не зможе жорстко підпорядкувати собі інших.
Останнє пафосне фото попереднього етапу було зроблено на зустрічі керівників країн Великої вісімки (G-8), що відбулася в червні 2007 року в Німеччині. Тоді на берегах Балтійського моря зібрались лідери США, Японії, Німеччини, Франції, Великобританії, Італії, Канади і Росії, щоб у протекційному тоні пообіцяти допомогу бідній Африці. Це був прощальний портрет недовгої епохи, що почалася після падіння Берлінської стіни. Восени 2008 року, в результаті банкрутства Lehman Brothers вибухнула страшна фінансова криза світового масштабу.
Вона і посилила тенденцію, що вже зароджувалася: захід Заходу і підйом решти світу.
Зараз на зміну зустрічам лідерів Великої вісімки прийшли зустрічі керівників країн так званої Великої двадцятки (G-20), на яких представники західних країн вже не в змозі повчати інших, а китайці, бразильці, індуси і південноафриканці влаштовують прочуханку США за їх неймовірну зовнішню заборгованість. Європі дістається за її нездатність знайти вихід з кризи єврозони, а їм обом разом - за протекціоністські перепони в сфері торгівлі.
Захід - спочатку у вигляді іспанської, португальської, французької, британської, а потім американської імперій - панував над світом протягом п'яти століть. Представники західного світу міркували, в гіршому випадку, що це - закон природи, якийсь статус, який є наслідком їх расової переваги; а в кращому, - демократичної переваги. Але Сонце Історії не стоїть на місці: гегемонія вже закінчила свій шлях на Заході і тепер знову встає на Сході.
Факти говорять самі за себе. Китай здійснює інвестиції в Африку і Латинську Америку, надає кредити США і європейським країнам. Зовнішність сучасного Шанхаю є втіленням сучасності, перетворюючи Нью-Йорк на милий серцю пам'ятник минулого століття.
Найвищі хмарочоси світу знаходяться в арабських еміратах, а найбільша кіноіндустрія - в Індії. Інформаційно-аналітичні матеріали телеканалів Al Yazeera (арабський), NDTV (індійський) і CCTV (китайський) охоплюють більшу аудиторію, ніж американські CNN і Fox і британська корпорація BBC.
Найбагатшою людиною на планеті є мексиканець Карлос Слім (Carlos Slim). Японська поп-культура майже настільки ж динамічно розвивається, як американська. Туреччина знову починає відігравати більш вагому роль в близькосхідних справах, ніж Європа...
Що з усього цього вийде? Як зміниться економічна і геополітична карта світу в найближчі десятиліття?
Сміливо можна припустити, що при збереженні нинішніх тенденцій США, Китай та Індія стануть основними сторонами в Війні престолів, а головною ареною їх протиборства буде Азія. Цілком обґрунтованим буде також припустити, що, будучи регіональними лідерами і маючи свій вплив на світову політику, значну роль у великій грі зіграють Бразилія, Південно-Африканська Республіка, Туреччина, країни Перської затоки і Росія.
Європа і США
Що стосується Європи, то, як видається, вся справа йде до того, що Великобританія остаточно стане мальовничою провінцією США, а Німеччина очолить маленький континентальний клуб, сильний у фінансово-економічному, але не у військово-політичному відношенні.
Для розради іспаномовного світу можна сказати, що він буде відігравати серйозну гуманітарну та культурно-мовну роль в долях американського континенту. До середини цього століття, одна чверть, якщо не третина людей, що населяють територію від Ріо Браво до Канади, будуть говорити іспанською мовою, а другою офіційною мовою США стане іспанська. Виходить латиноамериканський світ буде представлений трьома країнами з найбільшим обсягом економіки (США, Бразилія, Мексика).
США почали відчувати тривогу у зв'язку зі своїм можливим занепадом на стику 70-х і 80-х років минулого століття у зв'язку з в'єтнамською війною, Уотергейтським скандалом, стагфляцією, захопленням заручників у Тегерані і потужним зростанням японської економіки. У 1984 році Рональд Рейган повернув країні оптимізм, підтверджений згодом її перемогою в холодній війні.
І все ж, як написав у 2008 році політолог Параг Ханна (Parag Khanna) в The New York Times Magazine, "насправді, ера однополярного світу під американським пануванням проіснувала всього лише одне десятиліття: у 90-ті роки", тобто за часів президентства Білла Клінтона.
Коли на початку XXI століття в Білий дім прийшов Джордж Буш-молодший, країна розбазарила значну частину свого капіталу: підірвала свою федеральну фінансову систему, вплуталася в катастрофічну за своїми наслідками війну в Іраку і стала центром світової фінансової кризи.
До 2005-2006 років, коли США вже неабияк загрузли в Іраку, повсюдно стали говорити про багатополярний світ, що виник незабаром після короткочасного американського монологу. У 2008 році оглядач TIME Фарід Закарія (Fareed Zakaria) випустив книгу під назвою "Світ після США" (The post-American World), де писав про це як про доконаний факт.
Закарія виступив з цими передбаченнями до фінансового краху на Уолл-Стріт. Зараз господар Білого дому Барак Обама справедливо зауважує, що вплив США на світовій арені постійно скорочується.
Як у політичному, культурному і моральному сенсі, - тієї самої м'якої влади, яку винайшов Джозеф Най (Joseph Nye), - так і в економічній сфері - зниження питомої ваги в світовому ВВП і немислимі цифри торгового і бюджетного дефіциту, а також державного боргу.
Внаслідок цього, позиція США стала менш зарозумілою і агресивною.
Але все ж хочу звернути вашу увагу на те, що США ще далекі від того краху, якого зазнала Римська імперія.
У них є потужні активи: фінансова система, яка, хоча і дискредитувала себе, але все ж продовжує чинити вирішальний вплив на всі світові розрахунки; великий обсяг промислового виробництва; торгові марки і виробництва, розкидані по всьому світу; престижні вузи; постійно оновлювана теле- і кінопродукція; центр науково-технічних інновацій Силіконова долина; привабливий ринок праці для обдарованих людей з інших країн і незнищенна здатність підніматися після падінь. І, нарешті, останній, але від цього не менш важливий чинник: військова міць, якій немає рівних (військові витрати США становлять майже половину світових).
"США, - вважає історик Пол Кеннеді, - не є безпорадним колосом. Просто все повертається у свій нормальний стан, і з всесвітньої імперії США стають просто великою країною. І це добре".
На думку Кеннеді, ахіллесовою п'ятою Америки є те, що вона "необачно покладається на інші держави в питаннях фінансування власного дефіциту. Військова міць не може триматися на глиняних ногах і нескінченно залежати від іноземних кредиторів".
Новий світоустрій
Global Trends 2030 являє собою докладне дослідження основних світових тенденцій з теперішнього часу до 2030 року, яке проводять дослідницькі центри США. Після листопадових виборів президента воно буде опубліковане в повному обсязі.
За найоптимістичнішими оцінками, при середньорічному зростанні 2,7% в період з 2010 по 2030 роки, США підтвердять втрату своєї економічного ваги і за обсягом своєї участі у ВВП країн Великої двадцятки опустяться з третього місця на четверте. А ось за найбільш песимістичними оцінками, розпад єврозони викличе по той бік Атлантики фінансову кризу і новий економічний спад з непередбачуваними наслідками.
Отже, Європа перетворилася на проблему для самої себе, США і решти світу. Найсумніше полягає в тому, що не так давно її розглядали як хороший варіант вирішення соціально-політичних проблем.
У 2004 році американський економіст Джеремі Ріфкін (Jeremy Rifkin) опублікував книгу під заголовком "Європейська мрія" (The european dream), в якій стверджував, що європейська модель (об'єднання демократичних держав, поєднання ринкової економіки і соціальної захищеності, захист навколишнього середовища, миролюбна зовнішня політика і прагнення до високої якості життя) вельми скоро затьмарить собою на світовій арені Американську мрію.
У 2008 році американський професор індійського походження Параг Хана опублікував статтю в The New York Times Magazine, в якій передрік, що в XXI столітті США доведеться розділити світове лідерство з Китаєм і Євросоюзом, перед яким особливо розсипався в похвалах.
Зараз, будучи не в змозі знайти вихід з кризи євро, яка показала, наскільки недалекоглядним було рішення про створення валютного союзу без єдиного управління економікою, Євросоюз, схоже, вступає в стадію агонії. Колишні національні інтереси підточують його під час випробування на міцність.
І перед рештою світу спливає картина фортеці, закритої для товарів, людей і пропозицій, що надходять з інших частин світу. Геронтократія, яка намагається іншим давати уроки моралі і завжди боїться щось вдіяти. Цей клуб не в змозі оперативно надати ефективну допомогу своїм найслабшим членам. А на чолі його стоїть Ангела Меркель, яка тільки й думає про те, як би нав'язати всім іншим німецькі догматичні погляди на те, як правильно формувати і використовувати бюджет.
Криза веде до зубожіння населення Європи, а політика жорсткої економії за будь-яку ціну зводить нанівець найцінніше, що Старий Світ дав людству після Другої світової війни: капіталізм з соціальною захищеністю, яку забезпечували християнські демократи і соціал-демократи. Чому все це начебто зовсім не цікавить Ангелу Меркель?
У травні 2010 року філософ Юрген Хабермас (Jürgen Habermas) дав таке пояснення газеті Die Zeit. Очолювана політичними колами, які діють відповідно "з грубими заголовками газети Bild", Німеччина втратила почуття Європи, а також страждає від комплексу провини, а тому не може вийти за межі свого "егоцентричного мислення".
"Європа навіть не розуміє, до якої міри вона втратила своє значення в очах решти світу". Цю провокаційну фразу, сказану директором Школи державного управління Сингапуру Кішоре Махбубані (Kishore Mahbubani), сьогодні часто цитують, щоб підкреслити все меншу значимість Старого Світу, що зовсім не на руку США. Причина цього очевидна: по-перше, економічний спад в Європі перешкоджає економічному підйому США, по-друге, Обама хотів вивести свою країну з усіх конфліктів і на якийсь період перекласти тягар турбот на плечі європейців.
Китай
Китай вступив на шлях перетворень в 1978 році, коли до влади прийшов Ден Сяопін, якому належить знаменита фраза: "Яке значення має колір кішки! Головне, щоб вона ловила мишей!". Так почалися економічні реформи, що перетворили Китай на капіталістичну країну з авторитарним правлінням Комуністичної партії.
Зараз Китай - це величезний складальний цех, який поставляє продукцію в усі країни світу. Там стрімко розвивається середній клас. Піднебесна у великих кількостях закуповує сировину в Латинській Америці та Африці, є великим міжнародним інвестором і кредитором. Китайська грошова одиниця - юань - широко використовується в міжнародних торговельних операціях.
Крім того, Китай контролює - як постачальник або покупець - світове виробництво рідкісноземельних металів (зокрема - літію), що відіграють ключову роль в наукомістких виробництвах. Ця країна вкладає чималі кошти в науково-дослідні роботи. Її вчені домагаються значних успіхів у таких сферах, як інформатика, авіаційно-космічна промисловість, екологічно чиста енергія, металургійна інженерія, молекулярна біологія. Висловлюються припущення, що до 2020 року Китай може стати світовим лідером в галузі наукових досліджень, посунувши США на другий план.
Китайський військовий бюджет при цьому щорічно збільшується на два порядки. Пекін постійно нарощує свою присутність на міжнародній арені: не тільки в економічній, але також і в політичній, і економічній сферах. Але діє він обережно. Китай не хоче викликати підозри в тому, що прагне до світового панування, не збирається виставляти себе в ролі альтернативного лідера замість США. Принаймні, на даний момент. Голова КНР Ху Цзіньтао привселюдно заявив про те, що його зовнішня політика переслідує мету "спільного будівництва гармонійного світу".
Підйом Китаю означає серйозний ідеологічний виклик Заходу. Невже його модель економічного добробуту - без демократії та прав людини - є сучасною альтернативою західним цінностям? Це і хоче показати Китай своїм стійким економічним зростанням п'ятирічок. Він порівняно легко долає нинішню кризу, і саме так його і починають сприймати у всьому світі.
Китайський режим, безперечно, авторитарний, але при цьому - більш гнучкий, ніж про нього можна було б подумати: китайське керівництво швидко та ефективно ухвалює важливі і відповідальні рішення в економічній сфері, проявляє турботу про кадри і середній клас, що народжується, та чуйно вловлює настрої народних мас.
Наскільки стійка ця модель? Чи не доведеться Китаю врешті-решт заплатити високу ціну за свої очевидні недоліки: відсутність прав і свобод, корупція, що стала мало не нормою життя, зростання нерівності, залежність від іноземних компаній, які розмістили там свої виробництва.
Азія, величезна криниця капіталів, дешевої і підготовленої робочої сили для всієї планети, в XXI столітті буде грати ту роль, яку Європа зіграла в XIX, а Північна Америка - у XX столітті.
За обсягами економічного виробництва Китай, Японія та Індія вже зайняли, відповідно, друге, третє і шосте місце в світі. Сингапур, Саудівська Аравія та Об'єднані Арабські Емірати постійно збільшують свої золотовалютні запаси, вкладають капітали в західні банки та енергетичні компанії. Але хто стане лідером на азіатському континенті? Ніхто з трьох очевидних претендентів - Китаю, Японії та Індії - не володіє на це незаперечним правом, а протиріччя між ними колосальні.
Японію, що вважалася 25-30 років тому головним потенційним конкурентом США, практично поглинула криза. Ось вже більше десяти років вона розплачується за фінансові бульбашки, страждаючи від застою в економіці, старіння населення та політичної нестабільності. Зараз вона прагне зменшити свою залежність від США і звертає погляди на Азію.
Індія
До своєї моделі економічного зростання (9%) Індія додала низку цінностей, демократію і плюралізм, в результаті чого Обама заявив, що це "відповідальна світова держава" і "один з лідерів Азії". Пробудження Індії почалося в 1991 році, коли уряд країни відійшов від моделі державного регулювання економіки і спрямував всі зусилля на задоволення потреб величезного внутрішнього ринку.
До величезних індійських компаній, - таких, як автомобілебудівна Tata Motors і телефонна Bharti Airtel, додалася величезна кількість дрібних і середніх підприємств, що виробляють продукти з текстилю, металу, електронно-обчислювальну техніку, продовольство. Вони недорого коштують і користуються попитом у населення. Національним героєм сучасної епохи став молодий підприємець, що всіляко вихваляється в кінострічках Боллівуда.
Індія думає про майбутнє. Для забезпечення своїх геополітичних інтересів у неї є ядерна зброя, а для того, щоб знову не голодувати, вона здійснює великі капіталовкладення в розвиток сільськогосподарських угідь в Африці та Латинській Америці.
Її сильні сторони - молоде населення, яке розмовляє англійською мовою; місцевий ринок, спраглий найрізноманітніших товарів; здатність надавати послуги в режимі аутсорсингу і демократична система. Факторами, що гальмують її розвиток, є убогість і безграмотність, застаріла інфраструктура, закореніла корупція, заплутані бюрократичні процедури і неефективна податкова система.
Бразилія
Бразилія вже є активним гравцем на світовій арені. Її політика свідчить про наростаючу впевненість у своїх силах, але при цьому їй абсолютно невластиві жодні елементи зарозумілості або прагнення до конфронтації. Ця південноамериканська країна стає великим виробником вуглеводнів, а також займає лідируючі позиції у світі з біопалива.
Вона вже входить в Велику двадцятку і прагне зайняти місце постійного члена Ради Безпеки ООН. Бразилія все більше відмежовується від політики США, не провокуючи при цьому серйозних криз.
Виступаючи за розвиток співробітництва між країнами Південної півкулі, вона нарощує свою присутність в Латинській Америці, Африці і на Близькому Сході. На міжнародних переговорах з питань торгівлі вона зайняла єдину позицію з Індією та Південно-Африканською Республікою, виступивши проти митних бар'єрів, введених США на постачання сталі, і дотацій сільського господарства в європейських країнах.
З Китаєм вона підтримує відносини стратегічного партнерства. Китайська і бразильська економіки взаємно доповнюють одна одну. Бразилія постачає в Китай корисні копалини, деревину, м'ясо, молоко і сою, а Китай, у свою чергу, інвестує в інфраструктуру і промислові підприємства Бразилії.
Бразилія вже не та вічна "земля майбутнього", про яку писав Стефан Цвейг. Наочними проявами її стрімкого зростання, яке насамперед асоціюється з роками президентства Лули да Сілви (2003 - 2010) і його нинішньої наступниці Ділми Русеф, будуть Чемпіонат світу з футболу 2014 року та Олімпійські ігри 2016 року, які прийме на своїй землі ця країна.
Майже всі військові конфлікти сучасності зосереджені в Північній півкулі.
Чи приєднається до них на певному етапі Мексика? Багато хто вважає, що так. До нинішнього блоку країн БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай і Південно-Африканська Республіка) футурологи додають країни під назвою Next 11, серед яких фігурують Мексика, Південна Корея і Туреччина. На думку деяких аналітиків, Мексика навіть володіє потенційними можливостями для того, щоб до середини цього століття увійти до п'ятірки перших п'яти країн світу з найбільшим обсягом економіки.
За образом і подобою інтернету, великого інструменту спілкування і передачі інформації, глобалізація стає світовою мережею, витканою з абсолютно нового матеріалу, з безліччю сполучних ланок і заплутаних відносин. Або Війною престолів.
-----------
КОМЕНТАРІ ЧИТАЧІВ:
luz
Розпад радянського блоку, як я розумію, здивував усіх. Те, що економічне зростання Японії сповільнилося, мало хто очікував, але і сюрпризом це теж назвати не можна. Про стрімкий розвиток Китаю говорилося вже 20 років тому, так само як і про країни, розташовані на південь від США. Вже не знаю, чи виправдали вони покладені на них надії чи ні. Цим я хочу сказати, що геополітичні прогнози не завжди збуваються. Що стосується Європи, то її приклад досить показовий для всього світу. У світі, де утопії зникли, на щастя чи на нещастя тепер немає ідеологій, які б посміли заявляти про себе як про єдино правильні. Модель співпраці Євросоюзу в світовому масштабі у мене, принаймні, викликає якісь надії. США ніколи не хотіли однополярного світу. Теракти 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку і вторгнення в Ірак це довели. Багато з останніх технічних нововведень виникли або отримали свій розвиток в США: автомобілебудування, авіація, електроніка, той же інтернет.
roussseau
Після краху Європи майбутнього не буде. Країни будуть гризтися між собою за крихти від пирога. Це буде кінець історії людства. Точніше, її розвиток піде назад, від ери цивілізації до епохи варварства. Як сталося, коли варвари вторглися в межі Римської імперії. Глобальна кліматична катастрофа в результаті підвищення температури на Землі за лічені роки докорінно змінить всі ці передбачення. І ще хто його знає, чи виживе людина як біологічний вид або ж буде стерта з лиця Землі. Зараз часи гірші, ніж коли була холодна війна, і в будь-який момент могли натиснути на ядерну кнопку. Тоді світової катастрофи можна було уникнути за допомогою союзів і домовленостей. Зараз це неможливо. Як біологічний вид ми приречені, якщо тільки історія з якихось зрозумілих лише їй причин не захоче нас врятувати і не відкриє нам небачені раніше, принципово нові механізми захисту.
juanjoelqueobserva
У цій статті лише дається суб'єктивний аналіз, припущення щодо того, що може статися. Але в дійсності, світ постійно зазнає безліч змін і підносить величезну кількість сюрпризів. З того, що стверджувалося 50 років тому, ніщо не втілилося в життя. 50 років тому висловлювалися припущення про те, що люди будуть жити на Місяці і Марсі, що у всіх жителів Землі будуть автомобілі, що будемо переміщатися по всьому світу повітряними трубами або на літаючих автомобілях. По суті справи, нічого з того, про що йдеться у цій статті, не має під собою якогось підґрунтя. І вже тим більше в світі, де з кожним днем зростає кількість стихійних лих. Ті країни, у яких є запаси енергоносіїв, продовольства, промисловість, чия економіка в змозі сама себе забезпечити, саме вони і займуть панівне становище і вийдуть на перший план в новій світовій реальності. У цьому сенсі Південна Америка, особливо, такі країни з розвиненою економікою як Бразилія і Аргентина, будуть відігравати помітну роль у світі. Подобається це комусь чи ні, особливого значення вже не має.
Хав'єр Валенсуела
За матеріалами: ИноСМИ.ru
Поділитися новиною
