0 800 307 555
0 800 307 555

Україна-2017: бачення Партії Регіонів


Україна-2017: бачення Партії Регіонів

В Україні не читають передвиборних програм. Навіщо? "Бізнес вірить справам, а не словам", - говорить Владислав Лук'янов, депутат ПР та заступник голови парламентського комітету з бюджету. У нього є причини так говорити. Передвиборна програма Партії Регіонів - перелік обіцянок "простому українцеві" і мінімум уваги до проблем приватного бізнесу. Якщо вірити Лук'янову, компаніям не варто сильно через це переживати.

І все ж Forbes.ua вирішив подивитися, як би виглядала Україна, якби Партія Регіонів змогла реалізувати все, що описано в її передвиборчій програмі. Ми продовжуємо серію публікацій "Україна-2017", в яких говоримо про те, які варіанти розвитку пропонують нашій країні провідні політичні партії. Хоча у випадку з ПР потрібно робити поблажку: за майже повною відсутністю натяків на майбутнє українського бізнесу можуть ховатися десятки різних сценаріїв розвитку економіки.

Країна військових і пенсіонерів

Контрактна армія, доступне житло для півмільйона українських сімей, гарантія першого місця роботи для студентів... З моменту перемоги на виборах 2012 року Партія Регіонів намагалася ретельно втілити в життя всі свої численні обіцянки щодо покращення якості життя простих українців. Створені пересувні амбулаторії для українських сіл, в кожній школі тепер є інтернет, по всій країні працюють центри з навчання громадян затребуваним на ринку професіям...

Більше за інших партія влади уважила бюджетників, військових і пенсіонерів. Відразу після перемоги "регіоналів" на парламентських виборах пенсіонери отримали надбавку 430 грн.

Якщо решті Кабмін намагався допомогти, не беручи на себе прямих зобов'язань щодо соцвидатків, то у випадку з цими трьома групами населення він виявився більш щедрим.

Відразу після виборів у Раду, пенсіонери отримали надбавку в розмірі 430 грн. Саме стільки "коштувала" на той момент обіцянка ПР забезпечити мінімальний рівень пенсій на 20% більший від прожиткового мінімуму. Майже настільки ж щедрими "регіонали" виявилися і до вчителів: їм зарплату щорічно стали піднімати на 20%. Військовим і співробітникам правоохоронних органів не тільки підвищили пенсії, але й забезпечили доступним житлом за рахунок держкоштів.

Правда, сьогодні ті ж вчителі не плекають до уряду великої вдячності. По-перше, тому що на тлі загальних темпів зростання зарплати збільшення їхніх зарплат виявилося практично непомітним. Стараннями ПР середня зарплата в нашій країні протягом п'яти років зростала на 22% за рік. З 2 900 грн. в липні 2012 р. вона збільшилася до обіцяних урядом 8 тисяч грн. По-друге, тому що виросли не тільки доходи: майже подвоїлася за той же період і вартість життя в Україні, так як підкріпити зростання зарплат регіоналам виявилося нічим.

Вважається, що зростання оплати праці не повинна перевищувати темпів зростання економіки - інакше воно "з'їдає" ресурси для інвестицій, а значить, і потенціал для зростання економіки в майбутньому. Але регіонали обіцяли, що ВВП буде зростати на 5% за рік, і більшого не добилися. Забезпечувати потрібні показники довелося за рахунок перерозподілу доходів компаній на користь виплати зарплат і за рахунок високих темпів зростання інфляції. За оцінками директора дослідницької компанії CASE-Україна Дмитра Боярчука, середньорічна інфляція в Україні становила 15% на рік.

В результаті ціни на товари стали збільшуватися майже з тією ж швидкістю, що і зарплати, говорить Боярчук. Інфляція "з'їла" зростання доходів, до якого так прагнув уряд. Як "з'їла" вона і доходи вкладників Ощадбанку (до 2017 р. уряд обіцяв виплатити їм заощадження в сумі до 5 000 грн.)

Намагаючись забезпечити стабільне зростання доходів незалежно від того, що з цього приводу "говорить" економіка, новий уряд Партії Регіонів допустив не тільки цю помилку. Ще один промах - прагнення забезпечити стабільність національної валюти після жовтневих виборів 2012 р.

Населення України пліткувало про неминучу девальвацію гривні протягом усього року перед виборами до парламенту. І активно скуповувало валюту. Напередодні виборів, у червні-липні 2012 р., Нацбанку доводилося витрачати на підтримку курсу гривні більше $1 млрд. на місяць. Міжнародний валютний фонд ще на початку липня 2012-го підрахував, що такими темпами для втримання офіційного курсу долара на рівні 8 грн. НБУ доведеться витратити до кінця року майже $5 млрд. Такими темпами до нового, 2013 року міжнародні резерви Нацбанку скоротяться до $24,4 млрд, прогнозував Фонд.

Але новий Кабмін все одно залишився вірним жорсткій прив'язці гривні до американського долара. Це швидко підірвало не тільки резерви, але і платіжний баланс країни. Адже сильна гривня в той час, коли всі інші країни намагалися девальвувати свою валюту, означала погіршення позицій українських експортерів.

У підсумку в 2013 р. влада змушена була відпустити курс, гривня знецінилася. А оскільки навіть після цього уряд не відмовився від ідеї забезпечити "стабільний" курс української валюти, цілющий ефект від девальвації протривав недовго. Вже через три роки в економіці скупчилися аналогічні дисбаланси.

Видима рука

Втім, головною особливістю програми ПР стали не соцвидатки і не спроба втримати гривню на колишньому рівні, а роль держави в розвитку економіки. Держвидатки стали джерелом життя для всіх і вся. Мова про бізнес йшла лише в контексті допомоги від держави, на яку він може розраховувати.

Допомога виявилася щедрою. Приміром, частина великого пирога держвитрат дісталася IT- та телекомунікаційним компаніям. За рахунок держбюджету ПР провела комп'ютеризацію всіх шкіл і підключила їх до інтернету. Крім того, ІТ-компанії та інноваційні проекти отримали десятирічні податкові канікули.

Ще частина держкоштів "відійшла" енергетичному сектору, який і до виборів користувався активною підтримкою держави. Після виборів ПР продовжила в тому ж дусі: уряд надавав усіляку підтримку бізнесу в розробці шельфових газових родовищ, видобутку власних енергоносіїв, розвитку альтернативної енергетики. "У 2011 р. на оплату російського газу була витрачена, по суті, третина видаткової частини бюджету", - пояснює логіку такої допомоги Владислав Лук'янов. Заміна російського газу власними енергоносіями дозволила значно знизити закупівлі і вирівняти баланс НАК "Нафтогазу", а разом з ним і бюджетний дефіцит.

Крім того, в рамках боротьби за захист навколишнього середовища, в Україні з нуля було побудовано 25 сміттєпереробних заводів - по одному на кожен регіон. Разом з низкою законів, які в інтересах переробників сміття "рухалися" влітку 2012 р. через парламент, це, за підрахунками Forbes.ua, створило ринок обсягом 1 млрд грн.

Але найбільше пощастило, мабуть, будівельним компаніям. На них пролився справжній золотий дощ.

По-перше, виконуючи обіцянки щодо оздоровлення способу життя звичайного українця, уряд забезпечив будівельників великим пакетом замовлень на будівництво по всій Україні басейнів, стадіонів, льодових арен і спортивних майданчиків.

По-друге, держпідтримку отримали компанії, які допомагали реалізувати обіцянку регіоналів з будівництва 100 тисяч доступних квартир на рік. І це при тому, що, за даними Міністерства регіонального розвитку, в 2011 р. зусиллями всіх приватних забудовників в Україні було побудовано лише 83 тисячі квартир.

Нарешті, будівельники отримали величезний пакет замовлень в інфраструктурній сфері. Кількість обіцяних на виборах 2012 р. проектів в цій області перевищувала кількість реалізованих до цього в рамках підготовки до Євро-2012.

За часткою витрат Міністерство інфраструктури взагалі виявилося справжньою державою в державі. Наприклад, воно змогло продовжити свій грандіозний проект зі створення швидкісного залізничного сполучення. Україна отримала оновлені аеропорти, вокзали, морські та річкові порти не тільки в містах, які приймали Євро-2012, але і в десятці інших. Крім того, на плечі Міністерства інфраструктури на чолі з Борисом Колесниковим було покладено будівництво сучасних автомобільних доріг через всю Україну. В результаті, проїхати Україну із заходу на схід тепер можна за 14 годин.

Державні витрати на реалізацію інфраструктурних проектів знов обчислювалися десятками мільярдів гривень на рік. Це допомогло збільшити внутрішні інвестиції, а разом з ними і домогтися потрібного зростання ВВП на 5%.

Правда, разом з держвитратами злетів до небес і держборг - адже інших ресурсів для фінансування таких масштабних проектів в Україні, як і раніше, не було (як показав досвід Євро-2012, приватний бізнес у великі спільні інфраструктурні проекти з владою не вірить). Крім того, частина грошей в рамках інфраструктурних проектів пішла на розвиток не українських вагонобудівників, а, як і у випадку з придбанням поїздів Hyundai до Євро-2012, іноземних. А будівництво доріг так і не змогло вивести Україну на новий рівень в ролі транзитної держави, адже основна перепона на цьому шляху - "непрохідність" української митниці - так і не була усунена.

Через проблеми з корупцією і тривалість митних процедур країна як була, так і залишилася за показником легкості транскордонної торгівлі на 140-му місці в міжнародному рейтингу Doing Business. Втрати від корупції і затримок на кордоні майже не змінилися, в порівнянні з 2010 р., коли, за даними СБ, вони коштували експортерам і імпортерам щорічно по $4 млрд.

Україна для людей. Не для бізнесу

Що з рештою галузей? Їм - банкірам, аграріям, машинобудівникам - залишалося лише позаздрити колегам з будівельною або IT-галузі. Склалося враження, що в інших сферах приватний бізнес Україні просто не потрібен.

"Минулі вибори показали: опозиція може пообіцяти що завгодно, але слова часто розходяться з ділом. Про нашу програму можна судити з того, що ми вже зробили", - намагався пояснити Forbes.ua таку неувагу до бізнесу Владислав Лук'янов. Пояснення було доречним: у передвиборній програмі ПР не знайшлося жодного слова про підтримку приватної ініціативи, про дерегуляцію, покращення бізнес-клімату.

Більше того, після перемоги на виборах 2012 р. нова стара партія влади зробила ставку не на розвиток приватного бізнесу, а на зростання ролі і впливу держави скрізь, куди можна було дотягнутися. Передвиборна програма містила відразу кілька відвертих натяків на подібні наміри. До прикладу, у 2012 р. регіонали пообіцяли забезпечити першим робочим місцем випускників. Змінивши трудове законодавство, вони свого, звичайно, домоглися. Але замість того, щоб зробити робочу силу більш мобільною та гнучкою, навпаки, впровадили в нього норми про те, що тепер кожне підприємство повинно було мати квоту на молодих.

Інший "вдалий" приклад втручання - обіцянка дешевих банківських кредитів. Забезпечити їх за 15%-ї інфляції та поганого бізнес-клімату ринковими методами виявилося практично неможливо, говорить Боярчук. У результаті довелося вдатися до банальної гри державних м’язів. Кабмін просто зобов'язав банки кредитувати бізнес і населення за певною ставкою.

Чи домоглася влада свого? Ні, навпаки. Іноземні банки почали залишати Україну ще до виборів, але після жовтня 2012 р. їх відхід став по-справжньому масовим. В результаті, говорить Віталій Ваврищук, аналітик ІГ Concorde Capital, до 2017 р. в країні залишилося не більше десяти дійсно стійких, великих фінустанов. Але вони тому і вистояли, що чинили опір тискові влади і кредитували порівняно дорого.

Аналогічно і з фармацевтикою. "Регіонали" пообіцяли виборцям зниження цін на ліки першої необхідності на 30%. Щоб добитися цього, за словами Боярчука, потрібно було ввести контроль за цінами на ліки. Але це сильно зменшило бажання у компаній торгувати подібною продукцією. В результаті деякі види ліків стало так само складно знайти в аптеках, як гречку на полицях супермаркетів на початку 2011 р. Правда, фармкомпанії змогли непогано "відігратися" на продажу ліків для онкологічних хворих і ВІЛ-інфікованих, засобів проти серцево-судинних захворювань, туберкульозу. МОЗ, намагаючись повністю забезпечити ними лікарні, зробило добру виручку не одному виробникові ліків.

Так як розвивати економіку "регіонали" вирішили за рахунок державних коштів, податковий тиск на бізнес тільки посилився. Формально ставки податків навіть знизилися: як і було прописано в Податковому кодексі, з 2014 р. податок на прибуток підприємств зменшився до 16%. Але податкова служба вже до виборів показувала хороші здібності збільшувати податкові збори незалежно від результатів економічної діяльності. Після виборів вона в цьому лише удосконалювалася.

"Все це призвело до ще більш нераціонального використання ресурсів в економіці", - говорить Ваврищук. У підсумку, замість того, щоб стати більш конкурентоспроможною, як про те заявляло керівництво країни, Україна стала зникати із зовнішніх ринків. У рейтингу конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму, в якому Україна в 2012 р. посідала 82-е місце з 142 країн, вона протягом наступних п'яти років лише втрачала позиції.

Дарья Марчак

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Дивись також
Все, що ми знаємо про:Forbes.ua
Опитування
Топ новини
Обговорюють

Читають

В Контексті Finance.ua