Хто придумав газовий "недоперебір" України


Хто придумав газовий "недоперебір" України

Заява "Газпрому" про можливі санкції проти "Нафтогазу України" виглядає особливо цікавою у світлі версії, що недобір обсягу газу був спланований самою російською монополією.

30 червня за підсумками річних зборів акціонерів російського "Газпрому" голова компанії Олексій Міллер заявив про те, що не відкидає судового позову до України у разі недобору нею в 2012 році обсягів газу, раніше обумовлених в довгостроковому контракті 2009 року. Міллер уточнив, що в юридичній площині ця проблема може наступити тільки в 2013 році після підбиття підсумків поточного року. Коментуючи заяву Міллера, російська преса підкреслила, що за контрактом Україна зобов'язана щороку оплачувати мінімум 80% звичайного контрактного обсягу, що становить 41 млрд. м3. Українські офіційні особи з весни заявляють про те, що у разі якщо "Газпром" не знизить ціни, "Нафтогаз України" вже в поточному році суттєво скоротить закупівлі, а в наступному імпорт може впасти до 27 млрд. м3.

Перший фронт скорочення закупівель

Зазначене зниження закупівель "Нафтогазом України", на думку більшості українських галузевих аналітиків, цілком може статися в разі безперешкодного повернення на ринок українського імпорту групи компаній Дмитра Фірташа. Поки певні перешкоди їй може забезпечити російська компанія "Газпромзбут Україна". Адже за контрактом 2009 року вона розраховувала ділити внутрішній ринок тільки з "Нафтогазом", але в 2010-му поряд з ними статус офіційного уповноваженого постачальника газу отримали також і компанії Фірташа. Саме цей бізнесмен в 2009-2011 роках не без допомоги Газпромбанку придбав більшість азотних заводів, працюють в Україні, - споживачів газу. Потім, в 2011 році, для постачання цих заводів групою було закуплено 8 млрд. м3 газу середньоазіатського походження в офшорної компанії Gasprom Germania GmbH.

І ця офшорна компанія, і Газпромбанк входять в імперію "Газпрому" формально. Будучи великими акціонерами російської монополії, вони вважаються приватними підприємствами деяких інвесторів з особистого оточення російського президента Володимира Путіна. Ні він, ні ці інвестори ніколи не відчували особливого пієтету перед групою компаній Фірташа і, найімовірніше, використовували її суто як інструмент для скуповування активів в Україні та Середній Азії. За такою логікою, рано чи пізно всі свіжокуплені активи Group DF повинні будуть опинитися в руках її російських кредиторів. І саме цим важливим корпоративним нюансом, власне, і пояснюється те, як легко група очолюваних Фірташем компаній повернулася на український ринок імпорту природного газу. Що дивно: в Києві нікого не насторожило, чому російська монополія без особливого опору поступилася групі компаній Фірташа своєю частиною внутрішнього українського ринку, яку займала компанія "Газпромзбут Україна".

Адже відповідь дуже проста - в таких умовах НАК "Нафтогаз України" зобов'язана або скорочувати закупівлі газу у "Газпрому" мінімум на 8 млрд. м3 на рік, або реекспортувати зайвий газ (що малоймовірно). Скорочення попиту небезпечне для держкомпанії, за контрактом зобов'язаної купувати, як уже згадувалося, мінімум 41 млрд. м3 на рік, штрафними санкціями. Виходить, що українська держкомпанія потрапила в добре організовану і продуману пастку. Адже штрафи "Газпрому" можуть скласти більше $6 млрд., а таких вільних коштів у НАК немає. Зате вже є спішно оновлене українське законодавство, яке помітно полегшує вилучення активів дочірніх компаній "Нафтогазу України" в разі програшу в міжнародному суді. Благо, досвід судового арешту майна НАК в Києві вже успішно відпрацьований.

Боротьба за "правильний" консорціум

Скорочення закупівель "Нафтогазом України", яке відбувається через вихід на ринок середньоазіатського газу Фірташа, - далеко не єдиний реальний напрямок скорочення імпорту російського блакитного палива в Україну. Другий, поки менш масштабний напрямок - це спроби "Нафтогазу України" почати незалежні від "Газпрому" закупівлі природного газу російського походження в компаній Словаччини та Туреччини, які качають його через українську територію.

Першим показником роботи цього напрямку українська преса вважає укладений в лютому рамковий договір з німецькою RWE Supply and Trading GmbH, який передбачає розпочати з 21 червня підписання своп-контрактів на закупівлі російського газу на кордоні України і Словаччини. Обсяги передбачуваних закупівель не розголошуються. Вони будуть повністю залежати від цін, які складуться на східноєвропейському ринку короткострокових поставок. Крім цін обсяг закупівель в цьому напрямку жорстко обмежений технічними можливостями прикордонних газопроводів-перемичок (інтерконекторів), які з'єднують Україну та ЄС. Вони дозволяють здійснювати відбір газу в напрямку, зворотному транзиту газу з РФ в ЄС.

Незважаючи на те, що ЄС в 2009-2012 роках виділяв на будівництво інтерконекторів мільярди євро, Україна приєднуватися до таких ініціатив особливо не поспішала, так що поки такі інтерконектори існують тільки на кордоні України і Словаччини і мають невелику потужність - до 2 млрд. м3 на рік. Цього явно недостатньо, щоб суттєво вплинути на структуру українського ринку імпорту. Хоча, якби приєднався Київ вчасно до європейської програми будівництва газопроводів-перемичок, у "Нафтогазу України" вже сьогодні була б можливість щорічної закупівлі до 10 млрд. м3 газу російського походження на румунському та угорському напрямках.

Але цих потужностей немає, і можна припустити, що сталося це не випадково. Адже чим більше в України буде інтерконекторів, тим більше міжнародних нафтогазових корпорацій, що працюють на них, і відповідно, більше кандидатів на вступ до консорціуму з модернізації та управління українською ГТС, який Україні рано чи пізно доведеться створювати. І навпаки - чим менше інтерконекторів, тим меншій кількості західних і близькосхідних корпорацій цікавий український ринок. При такому мінімумі процес створення консорціуму гарантовано перетворюється на кулуарний захід.

Очевидне - неймовірне

Викладений вище погляд на перспективи скорочення залежності України від імпорту російського газу може здатися надуманим. В такому випадку можна сприймати офіційні версії того, що відбувається. Згідно з ними Україна нібито комплексно йде до скорочення імпорту російського газу мало не по шести-семи напрямах. Тут і зростання видобутку нетрадиційного газу, який, якщо і буде, то не раніше 2020 року. І міфи про те, що Україна шляхом закупівель морського нафтогазового обладнання на $800 млн. наростить видобуток на шельфі і вже "через рік-два" гідно відповість Росії, Туреччині і Румунії, які вже вклали в шельф не менше $5 млрд. І реформа ЖКГ, яка за два-три роки приведе до помітного скорочення загального споживання газу в країні. А також можна вірити тому, що приватні інвестори з широко розписаною в пресі явно негативною кредитною історією самі по собі повернулися на ринок закупівлі газу в Середній Азії - винятково для того, щоб врятувати НАК "Нафтогаз України" і країну від газової залежності.

Андрій Старостин

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Дивись також
Сервіс підбору кредитів
  • Надішліть заявку
  • Дізнайтесь про рішення банку
  • Підтвердіть заявку та отримайте гроші
грн
Замовити кредит онлайн
В Контексті Finance.ua