511
Світить, але не гріє
— Енергетика
У Міненерговугілля підготували оновлену версію Енергетичної стратегії України. Згідно з документом в період 2025-2030 років у країні настане енергетичний розквіт. Дожити б... Бо на найближчі роки стратегія великих змін не обіцяє. Єдине, на що можна розраховувати, - це повна відмова від імпорту електроенергії. У сегментах газу, нафти та вугілля залежність від зовнішніх джерел буде залишатися високою.
Фахівці Міненерговугілля пропонують оновлювати Енергетичну стратегію країни кожні 5 років. При цьому в преамбулі проекту вони визнають, що за попередню п'ятирічку значна частина заходів, передбачених нинішньою редакцією стратегії виконана не була. Втім, через наступні 5 років ситуація може повторитися і встановлені сьогодні орієнтири знову будуть переглянуті і пересунуті. Тому про реалістичність чиновницьких прогнозів та ефективності державної енергополітики справедливіше судити не за цифрами, вказаними на фінішному етапі в 2030 році, а за більш близькими індикаторами. Першою проміжної датою в балансах, на які багата стратегія, фігурує 2015 рік. Розглянемо докладніше, на що чекати українському ПЕК через три роки.
Електрична енергія
Згідно з оновленою версією стратегії до 2030 року споживання електрики в Україні має зрости рівно вдвічі. Проте в 2015 такої динаміки ринок ще не відчує. Попит на електричну енергію має зрости з 191 ТВт/год до 215 ТВт/год в основному за рахунок потреб промисловості. Цьому будуть сприяти перехід сталеплавильного виробництва з мартенівського на електроконверторне та електродугове, і збільшення обсягів виробництва в найбільш енергоємному сегменті хімічної індустрії - виробництві кисню і промислових газів.
За дивним збігом обставин обсяг виробництва електроенергії в 2015 році один в один збігається з прогнозованим рівнем попиту, тобто підтягнеться до тих самих 215 ТВт/год. Причому піднатужитися в цей період доведеться в основному тепловим електростанціям, від яких очікують на збільшення обсягів генерації на 14-15 ТВт/год проти результатів 2010 року. Водночас від АЕС додатково чекають лише на 6-7 ТВт/год. А ось на що від енергетиків не чекають, так це на зменшення втрат електрики в мережах. І в 2010, і в 2015 обсяг таких втрат оцінюється однаково - 22 ТВт/год. І хоча у відсотковому вираженні показник втрат начебто зменшується - з 13% до 10,5%, все одно він залишається приблизно в 2 рази вищим, ніж в країнах ЄС. Головна причина втрат - зношеність обладнання. 35% високовольтних ліній передач експлуатується вже понад 40 років. До того ж вичерпали свій ресурс 55% трансформаторних підстанцій і 31% розподільних мереж. Через ці дірки і випаровуються кіловат-години.
Не краще, а певно навіть гірше, ситуація зі зносом безпосередньо теплових електростанцій. Отже, надії на те, що до 2015 року вони наростять обсяги виробництва більш ніж на 20%, можна назвати досить сміливими. Адже станом на кінець 2010 84% блоків ТЕС вже перевищили межу свого фізичного зносу.
В атомній енергетиці об'єкти ще не перейшли межу старіння, але вже наближаються до неї. У найближчі 10 років більше 70% вітчизняних атомних блоків потребуватимуть подовження термінів експлуатації. До того ж, як наполягає Міненерговугілля, вже в 2014-2015 роках на урядовому рівні необхідно ухвалити рішення про будівництво нових блоків АЕС на зміну тим, що будуть виводитися з експлуатації після 2030 року. Обійдуться ці блоки щонайменше в 100 млрд грн. Для порівняння: заходи, необхідні для продовження терміну експлуатації діючих енергоблоків, оцінюються в 26,4 млрд грн., будівництво 3 і 4 енергоблоків на Хмельницькій АЕС - в 42 млрд грн. Крім того, в період до 2020 року планується вкласти 20 млрд грн. у створення власного циклу виробництва ядерного палива, в т. ч. 10 млрд грн. - у видобуток урану і по 5 млрд грн. в цирконієве виробництво і безпосередньо випуск палива. Єдине, що Україна не буде робити у себе на території, - збагачувати уран. Зате зберігати відпрацьоване паливо в перспективі планується на спеціалізованому комплексі при Запорізькій АЕС. Сьогодні ж всі ці ядерні відходи відправляються в Росію.
Вугілля
Протягом останніх 15 років рівень видобутку вугілля в Україні тримався в діапазоні 72-83 млн тонн на рік, хоча ще в 1991 році країна добувала 135 млн тонн вугілля. І Президент, і члени уряду неодноразово заявляли про бажання довести виробництво вугілля до 100 млн тонн у максимально стислі терміни. Але, якщо вірити проекту оновленої енергостратегії, швидко не вийде - не раніше, ніж в 2025 році. Останні три роки дійсно спостерігається позитивна виробнича динаміка в даній галузі. Видобуток вугілля збільшився на 10 млн тонн - з 72 млн тонн в 2009 до 82 млн тонн в 2011. Але при цьому більшість державних шахт залишаються збитковими, а значить, зростання видобутку лягає додатковим тягарем на бюджет. Очікуваний найближчими роками процес приватизації держшахт, можливо, на деякий час сповільнить темпи зростання вуглевидобутку, але водночас зробить її ефективнішою.
Інший важливий нюанс полягає в тому, що збільшення виробництва вугілля відбувається виключно за рахунок енергетичних марок. Вугілля ж для коксування гірники видобувають щороку дедалі менше. У 2010 році його добули 24 млн тонн, в 2011 - 22 млн тонн. Це найнижчі показники за весь період незалежності. Наприклад, в 1991 році структура виходу вугілля на українських шахтах була кардинально протилежною: 80 млн тонн припадало на коксівні марки і лише 51 млн тонн на енергетичні.
У 2015 році, згідно з оновленою енергостратегії, очікується видобуток 56,2 млн тонн рядового енергетичного вугілля і 27,3 млн тонн вугілля для коксування. Такої кількості не вистачить до задоволення внутрішнього попиту, тому ще 7,6 млн тонн ресурсу доведеться завезти імпортом. Неважко здогадатися, що йдеться переважно про задоволення потреб підприємств ГМК.
Як вважають розробники стратегії, щоб в цілому збільшити видобуток вугілля в країні на 30 млн тонн проти нинішнього рівня, в галузь необхідно інвестувати 50 млрд грн. У Міненерговугілля вважають, що такі вкладення під силу тільки приватним інвесторам - в силу обмеженості як фінансових ресурсів держави, так і управлінських важелів і відповідного досвіду. Тому держава може лише запропонувати шахтам свою скромну підтримку в процесі реструктуризації та приватизації у вигляді тих чи інших субсидій, але із застереженням, що щороку вони будуть скорочуватися на 20% і через 5 років вичерпаються повністю.
Загалом упродовж 2011-2030 років у вугільну галузь держава готова інвестувати на порядок менше коштів, ніж у ту ж електроенергетику або нафтогазовидобуток - всього лише 83 млрд грн. З них 19,4 млрд грн. має піти на закриття збиткових шахт і соціальну підтримку звільнених гірників, а 63,4 млрд грн. - на модернізацію шахтного фонду (50 млрд грн. - на підприємствах, які видобувають енергетичне вугілля, 13,4 млрд грн. - коксівне). У глобальному плані енергетична стратегія передбачає ліквідацію держпідприємства "Вугілля України", введення біржової форми торгівлі вугіллям і закриття або консервацію шахт, не викликали інтересу в інвесторів. Ці пункти цілком можливо виконати вже до 2015 року.
Нафта і газ
Загальний обсяг планованих державних інвестицій в нафтогазову галузь передбачається в межах 513 млрд грн., з яких левова частка (понад 70%) призначається на збільшення видобутку газу та вдосконалення його доставки кінцевим споживачам. Водночас перспективи власного видобутку нафти виглядають досить сумно. Вона буде падати принаймні до 2025 року.
Ще п'ять років тому Україна видобувала 4,5 млн тонн нафти з конденсатом. У 2010 році цей показник скоротився до 3,6 млн тонн, а в 2015, ймовірно, опуститься ще нижче - до 2,8 млн тонн. Хоча навіть це ще не дно. До 2020 року національний нафтовидобуток може впасти до 1,7 млн тонн. Як пояснюють укладачі енергетичної стратегії, причина таких безрадісних очікувань - виснаження великих родовищ, відкритих ще в радянські часи, і низький коефіцієнт вилучення нафти (в середньому не вище 30%). Замінити такі родовища нічим. До 2020 року в експлуатацію буде введено не більше 10 нових нафтових родовищ, з яких лише одне належить до великих - Суботинське на шельфі Чорного моря.
Таким чином, і в близькій, і у віддаленій перспективі Україна залишиться великим імпортером як нафти, так і нафтопродуктів. Обсяг зарубіжних закупівель нафтової сировини оцінюється стратегією в інтервалі 9-10 млн тонн на рік, попит на паливо до 2030 року імовірно збільшиться вдвічі - з 11,4 млн тонн до 22,8 млн тонн. Повернути показники нафтовидобутку хоч би на рівень 2006 року можливо тільки за рахунок вкладення 30-40 млрд грн. в облаштування нових свердловин (20% суми - геологорозвідувальні, 80% - експлуатаційні витрати). В цьому випадку ймовірно розкриття до сотні дрібних родовищ на суші з сумарним потенціалом 2,8 млн тонн нафти на рік. Проте слід мати на увазі, що й собівартість вітчизняного видобутку "чорного золота" буде підвищуватися: з 10-12 дол./бар. в 2010 році до 25-27 дол - в 2020 і 30-32 дол - в 2030.
Щодо шельфового нафтовидобутку автори стратегії висловлюються досить обережно, посилаючись на те, що вуглеводневі ресурси регіону ще слабо вивчені. Але, за попередніми оцінками, серйозними обсягами видобутої нафти шельф може похвалитися лише десь до 2030 року. Так, у разі інвестицій в морську розвідку і видобуток 55-60 млрд грн. до зазначеного терміну можна буде вийти на отримання 3,5 млн тонн нафти і газового конденсату за собівартості в межах 15-40 дол./бар.
Однак головна больова точка української енергетики - це не нафта, а газ. Боротися з його дефіцитом можна двома методами: або скорочувати споживання, або нарощувати власний видобуток. Але затягувати пояси вже особливо нікуди. Як прогнозується в енергетичній стратегії, попит на газ в країні буде падати, але досить повільно. Тільки до кінця наступного десятиліття він опуститься трохи нижче за 50 млрд куб. м в рік.
Тому ставка все ж робиться на інтенсифікацію газовидобутку. Хоча й тут не все просто.
Найбільше, що можна вичавити з традиційних родовищ, - це збереження нинішніх обсягів видобутку газу (20-21 млрд куб. м за рік). Додатковий ресурс можуть дати тільки нетрадиційні джерела - шельф, щільні породи, сланцеві і метанові пласти. Заковика лише в тому, що віддачу від них, навіть згідно з оптимістичним сценарієм, відчути вдасться лише після 2020 року. Причому головні надії в Міненерговугілля пов'язують таки не зі сланцевим газом, навколо якого сьогодні так багато суєти, а з освоєнням шельфу і щільних порід.
Зокрема, як випливає з оновленої редакції енергостратегії, за вдалих результатів геологорозвідки глибоководний шельфовий видобуток може стартувати в 2022 році і досягти показника в 7-9 млрд куб. м до 2030 року. Щодо ж газу щільних порід укладачі стратегії висловлюються як про найбільш перспективний для України вид нетрадиційного газу. Його видобуток може початися вже в 2017 році, і в 2030 імовірно вийде на ті ж 7-9 млрд куб. м. І метановий, і сланцевий газ, в порівнянні з ним, складніші за технологіями витягання і дорожчі за собівартістю. За попередніми оцінками, українські ресурси газу в щільних породах можуть скласти від 2 до 8 трлн куб. м, а зосереджені вони на глибинах 4000-4500 м. Ряд іноземних компаній вже висловили бажання здійснити більш ретельну оцінку цих запасів. Якщо, на жаль, запаси не підтвердяться, зіскочити з російської "газової голки" буде ще важче.
Олег Дорожовець
За матеріалами: МінПром
Поділитися новиною
