Азербайджанський газ піде повз Україну

Як відомо, керівництво України пов'язує великі надії з альтернативними поставками газу з Азербайджану. Але наскільки вони реальні?

Азербайджан став чистим експортером газу порівняно недавно - в 2007 р. з запуском видобутку на родовищі "Шах Деніз". До цього часу країна імпортувала близько 4 млрд.куб.м/рік з Росії. А вже в 2011 р. Азербайджан поставив за кордон 7,1 млрд.куб.м. З них 4,5 млрд куб. м. - в Туреччину, близько 1 млрд.куб.м - в Грузію по Південно-Кавказькому трубопроводу (ПКТ, або Баку-Тбілісі-Ерзурум), 1,5 млрд.куб.м - до Росії по газопроводу "Баку-Газімагомед- Моздок", трохи в Іран по "Газах - Астара - Іран" і навіть до Греції, куди ресурс транспортується по існуючій системі газопроводів Туреччини.

У 2012 р. партнерство з Росією планується розширити: "Газпром" готовий купувати 3 млрд.куб.м азербайджанського газу для подальшого перепродажу в Європу. Фактичні обсяги поставок поки що далекі від проектних, але керівництво Державної нафтової компанії Азербайджану - SOCAR - вже планує збільшити потужність ПКТ з нинішніх 8 до 35 млрд.куб.м, що пов'язано з новими планами розвитку газової галузі. У квітні 2012 р. Азербайджан оголосив про масштабний розвиток газової галузі до 2025 року.

Згідно з планами уряду, видобуток виросте до 30 млрд.куб.м у 2020 р. і до 50 млрд.куб.м у 2025 році. Внаслідок цього Азербайджан наростить експорт газу в Європу, де збирається зайняти 7% ринку і потіснити Газпром. Майбутні постачання азербайджанського газу ґрунтуються на реалізації тепер вже кількох проектів, які повинні вивести ресурс на ринок Європи серед яких: "Набукко", SEEP, TANAP, а також проект постачання азербайджанського газу у вигляді СПГ - "AGRI".

"Набукко"

Газопровід Nabucco є одним з проектів "Південного газового коридору", який передбачає постачання газу з Каспійського регіону і з Близького Сходу в країни ЄС. Газ, який буде видобутий в рамках другої стадії розробки азербайджанського газоконденсатного родовища "Шах Деніз" (10 млрд.куб.м/рік), розглядається як основне джерело для проекту.

Малюнок 1 - Газопроводи "Південного газового коридору" (Gas Matters, 2011)

В даний час в консорціум Nabucco Gas Pipeline International Ltd. входять 6 компаній - OMV (Австрія), MOL (Угорщина), Transgaz (Румунія), Bulgargaz (Болгарія), BOTAS (Туреччина), RWE Gas Midstream (Німеччина), яка на відміну від інших учасників, приєдналася в 2008 році. Кожному акціонеру належить рівна частка 16,67%.

Проект "Набукко" почав розроблятися в лютому 2002 р. під час переговорів між компаніями OMV (Австрія) і BOTAS (Туреччина). Спочатку проект газопроводу, представлений в 2004 р., передбачав постачання газу з родовищ Ірану в Перській затоці. У 2006 р. у зв'язку з конфліктом навколо іранської ядерної програми, було ухвалено рішення змінити проект таким чином, щоб мати можливість поставляти газ із Туркменії та Азербайджану.

Спочатку планувалося, що газопровід, потужністю 31 млрд.куб.м/рік, довжиною 3,3 тис.км буде запущений в експлуатацію в 2014 році. Його вартість оцінювалася в €8 млрд. Однак, незважаючи на солідний вік проект не просунувся ні на крок. Єдиним його "плюсом" є наявність підписаної всіма учасниками міждержавної угоди, чого немає в інших конкуруючих проектах.

Велика кількість акціонерів не дозволяє оперативно вирішувати проблемні питання розвитку проекту, кількість яких множиться з цієї ж причини. При цьому, в квітні 2012 р. нависла загроза існуванню консорціуму, тому що угорська MOL повідомила, що розглядає можливість виходу з проекту. Невиразні ініціативи консорціуму "Набукко" за останні кілька років нічого не принесли, і на очах, ідея пріоритетного для ЄС проекту - деградувала в середньостатистичну. Нині висока ймовірність того, що ЄС змушений переглянути свою позицію і погодитися на його закриття. Незважаючи на велику кількість прихильників саме такої долі проекту надія жевріє в Єврокомісії.

О.Міллер, 9.02.2011 року, Мюнхен, Баварський оперний театр (сайт "Газпром")

Згідно з офіційною позицією Єврокомісії, озвученою 25 травня 2012 року представницею ЄК Марлен Холзнер, повна версія проекту будівництва газопроводу Nabucco все ще розглядається. Останнє творіння консорціуму - оновлений варіант Nabucco-West, який 17 травня 2012 року був запропонований консорціуму "Шах Деніз", в складі компаній ВР, SOCAR, Statoil, і який є відповіддю на появу альтернативних, більш компактних проектів поставки азербайджанського газу в Європу.

Нова концепція передбачає будівництво 1300 км трубопроводу, потужністю 16 млрд.куб.м/рік, який пройде від турецько-болгарського до кордону Центральної Європи. Таким чином, порівнюючи з початковим варіантом, Nabucco-West буде мати потужність в 2 рази меншу, і з нього виключена ділянка по Туреччині завдовжки понад 2 тис.км.

South East Europe Pipeline (SEEP)

Ідея будівництва цього газопроводу була озвучена компанією ВР в 2011 році. В середині травня 2012 року представник ВР повідомив, що консорціум "Шах Деніз" більше не розглядає Nabucco, як варіант транспортування газу з родовища. За даними ВР, тепер існують два варіанти для транспорту газу - це зменшена версія Nabucco - Nabucco-West або Південно-східноєвропейський газопровід (SEEP), ідея якого була запропонована в 2011 р. оператором "Шах Деніз" - компанією ВР.

Маршрут SEEP збігається з європейською ділянкою Nabucco і Nabucco-West. До середини 2013 р., члени консорціуму "Шах Деніз" повинні вибрати, яким саме маршрутом газ з Каспію буде доставлятися в Європу. Тим часом стрімко обертів набирає ще один проект - Транс-анатолійський газопровід.

Trans-Anatolian Pipeline Project (TANAP)

Можливість будівництва газопроводу по території Туреччини для поставок азербайджанського газу в Європу обговорювалася давно, але прижилася лише після SEEP. Відповідно до заяв ініціаторів, цей проект необхідний для експорту здебільшого з 50 млрд.куб.м газу, які Азербайджан має намір видобувати до 2025 року. Пропускна здатність TANAP на першому етапі складе 16 млрд.куб.м, в т.ч. 10 млрд.куб.м/рік - для Європи, 6 млрд.куб.м/рік - для Туреччини. TANAP простягнеться зі сходу на захід Туреччини до кордону з Болгарією або Грецією, і стане складовою частиною проекту "Південний газовий коридор".

До кінця червня 2012 року Туреччина планує укласти угоду з Азербайджаном про спорудження TANAP. На 2013-2014 рр.. заплановано ухвалення необхідних рішень та початок будівництва з тим, щоб проект був зданий до кінця 2017 р., коли почнеться реалізація другої стадії розробки "Шах Деніз". Вартість проекту оцінюється в $6-7 млрд. Акціонерами проекту є державна трубопровідна компанія Туреччини "Botas" (20%) і азербайджанська нафтогазова компанія SOCAR (80%).

А що ж вигідно Україні?

Слід зазначити, що по суті, наведені вище проекти є нічим іншим як все тим же "Набукко", який розбитий на окремі ділянки: TANAP - по території Туреччини, а Nabucco-West і SEEP на європейській ділянці незмінного коридору. Ще однією відмінністю, ймовірно, буде скорочений склад акціонерів проектів TANAP і SEEP, що збільшує ймовірність реалізації саме їх. Таким чином, з реалізацією названих "укорочених варіантів "Набукко", надія на отримання газу для України тане, хоча років 5 тому реально опрацьовувалося кілька варіантів підключення до "Набукко", в т.ч. поставки реверсом з Болгарії чи Угорщини, а також морським транспортом від узбережжя Грузії або Туреччини.

Незалежно від того, якому з проектів віддадуть перевагу ЄС і компанії-оператори Україна буде мати дуже сумнівні перспективи отримання азербайджанського газу, як би багато чи часто керівники галузі не говорили на камери. Хоча можливості використання опрацьованих варіантів підключення до "Набукко" і залишилися тими ж, що і 5 років тому, потужність нових альтернативних проектів скорочена в 2 рази і поки що розрахована на мінімальні потреби, де обсяги для України не враховані.

Україна озвучила бажання отримати 10% в проекті TANAP, але навіть у разі позитивного сприйняття такого побажання, оцінки економічної доцільності будуть сумнівні. Україні потрібно буде внести суму близько $600-700 млн. (10% від оціночної вартості TANAP), при цьому організація фізичних поставок газу в Україну з газопроводу TANAP буде вирішуватися на наступному, можливо більш витратному етапі - участь у проектах SEEP і Nabucco-West, що вимагатиме аналогічних витрат. У конфігурації консорціумів цих газопроводів, де Україна може розраховувати максимум на 10-15%, такий голос не буде вирішувати нічого, у той час витрати будуть порівнянні з можливостями реалізації власних проектів.

Одним з небагатьох реальних проектів, який можливо здійснити своїми силами за ті ж гроші ($900 млн.), але з отриманням конкурентних переваг - є будівництво приймального СПГ-терміналу на узбережжі Чорного моря. ТЕО проекту готове, а за оптимістичними оцінками, восени 2012 р. можуть бути реалізовані наступні стадії - вибір проектувальника, проектування і т.д. Саме СПГ-проект допоміг би підключитися до ще однієї альтернативи виведення азербайджанського газу в Європу - проекту "AGRI" (Азербайджан-Грузія-Румунія Інтерконнектор).

Проект AGRI передбачає транспортування азербайджанського газу по газопроводах на чорноморське узбережжя Грузії, де цей газ скраплюватиметься на СПГ-заводі, після чого суднами буде поставлятися через Чорне море до Румунії. Учасниками проекту AGRI є компанія SOCAR, Корпорація нафти і газу Грузії, а також компанії MVM (Угорщина) і Romgaz (Румунія). Потужність проекту розглядається в трьох варіантах - 2 млрд.куб.м/рік, 5 млрд.куб.м та 8 млрд.куб.м. За попередніми оцінками, в залежності від цього вартість проекту буде варіюватися в межах від €1,2 млрд. до €4,5 млрд. Участь України в цьому проекті дала б можливість отримати газ, не вирішуючи ключову проблему СПГ-поставок - проходження турецьких проток.

Спочатку на червень 2012 р. було заплановано закінчення ТЕО проекту. На жаль, про долю AGRI відомо небагато - до прийняття ключових рішень. Це змушує засумніватися в реальності планів України прийняти поставки азербайджанського СПГ в 2014-2015 р. (згідно з підписаним меморандумом з Азербайджаном), тому що за найбільш оптимістичним сценарієм розвитку подій на той момент ще не буде готовий приймальний СПГ-термінал в Україні, а будівництво СПГ-заводу в Грузії ще навіть не почнеться. При цьому факт того, що Україна не є учасником AGRI, а лише робить незграбні спроби потрапити до нього, посилює невизначеність отримання азербайджанського газу у вигляді СПГ.

Україна давно і відверто віддала середньоазіатський ринок

Як видно, шанси транспортування/контрактації азербайджанського газу в/для України в перспективі найближчих 5 років є мінімальними. Навряд чи Україна зможе використовувати поки що єдину реальну можливість отримання газу з Азербайджану - його транзит через ГТС Росії - в Україну, адже для цього потрібен як мінімум підписаний контракт на прямі поставки газу. Якщо згадати, то до 2006 р. Україна мала контракти на прямі поставки газу з Туркменістаном, а також отримувала газ з Узбекистану та Казахстану. Але, на жаль, нинішнім керівникам нафтогазової галузі зацікавлених країн навряд чи під силу повернути тодішню практику. Хоча можливо це тимчасово, тому що зміни на європейському газовому ринку можуть змусити вдатися до зазначених схем співпраці або ж створять передумови для зростання економічної привабливості подібних схем. Україна давно і відверто віддала середньоазіатський ринок, і ті деякі приклади роботи за прямими контрактами, які існують сьогодні в невеликих масштабах і для окремих підприємств - зайвий тому доказ.

Олександр Лактіонов, кандидат наук

експерт в сфері енергетики