1811
Газовий консорціум на трьох: кому він реально потрібен?
Минулого тижня Україна почула від Росії довгоочікувані слова, які свідчать про новий виток переговорного процесу щодо газової тематики, який буде базуватися на опрацюванні питань тристороннього консорціуму і цін на російський газ для України. Чи можна це вважати перемогою і чиєю?
Зметикувати на трьох?
Питання створення тристороннього консорціуму з управління українською газотранспортною системою (ГТС) в обмін на зниження цін на російський газ знову стає актуальним. Незважаючи на те, що ця тема в черговий раз порушувалася на рівні президентів РФ і України, останній раз 15 травня 2012 р. в Москві під час проходив неформального саміту глав країн СНД, за результатами зустрічі В.Януковича і В.Путіна з вуст нового-старого президента РФ не прозвучало слів підтримки даного питання. Взагалі ніяких слів з цієї тематики на камери.
Лише як стало відомо на наступний день, Росія таки зберігає інтерес до створення газотранспортного консорціуму за участю РФ, України і ЄС, але із застереженням. "Я думаю, що так - ми зацікавлені в створенні тристороннього консорціуму. Участь тільки двох учасників - Росії та України - несе потенційні конфлікти. Потрібен арбітр", - таку позицію доручено було озвучити Валерію Язєву - Президенту Російського газового товариства, першому заступнику голови Комітету Державної Думи з економічної політики, інноваційного розвитку та підприємництва.
Треба нагадати, що в не такому вже далекому минулому В.Язєв мав діаметрально протилежну точку зору з даного питання. У вересні 2011 р. він заявляв, що Росію не влаштовує варіант тристороннього консорціуму: "Ми хотіли б почати з двостороннього формату Росії та України 50 на 50%". Таким чином, В.Язєв озвучив позицію, яку раніше РФ вважала неприйнятною.
Така, швидше несподівана, податливість РФ в питанні, яке кілька років пропонує взяти за основу співпраці Україна, насторожує. Що ж спонукало РФ на подібний крок: тривалі плідні переговори або метання України в пошуку альтернатив, які нарешті набувають хоч якихось реальних обрисів?
Навряд чи РФ налякана останніми успіхами України, серед яких: початок реалізації планів збільшення власного видобутку на шельфі, пов'язаних з початком роботи нової СПБУ, початок досліджень компаніями Chevron і Shell сланцевих запасів країни, а також підписання рамкової угоди про постачання газу з RWE Supply & Trading GmbH - лише одного з підприємств німецького енергетичного гіганта RWE, яке займається газом. Однак, прийдешні зміни статусу ГТС, пов'язані з європейськими вимогами реформування НАК "Нафтогаз України", а саме відділення і передачі функції транспортування і транзиту природного газу новій компанії - не може не турбувати РФ.
Остання загроза мабуть змушує РФ робити не характерні для неї кроки, тому що іншої можливості може і не бути. Пізніше буде дуже складно "увійти" в українську ГТС, підконтрольній новій швидше недержавній компанії, після чого процес інтеграції системи в європейські газові активи може стати необоротним. Взявши в подальше опрацювання ідею тристороннього консорціуму, Росія буде мати 2-3 роки для юридичного відпрацювання документів (в т.ч. і відповідної адаптації законодавства України) для реалізації ідеї оволодіння українською системою, що в той же час створить чергові складності між Україною і Європою.
Звичайно стверджувати, що з нового тижня РФ готова почати серйозне обговорення і реалізацію таких ініціатив передчасно, але цілком можна припустити, що дане питання вже мало деякий рівень опрацювання в РФ. Саме про це свідчать озвучені В.Язєвим умови: "...потрібно думати про створення консорціуму, який буде не керувати ГТС України, а мати її у своїй власності. Для цього потрібно вносити зміни до законодавства України. Треба зробити так, щоб труба залежала не від України, а від консорціуму".
Хоча така постановка питання в корені міняє значення української ГТС, але в умовах загрози скорочення транзиту російського газу через Україну така позиція, на жаль, швидше за все буде сприйнята і прийнята до спільного виконання.
Складно навіть уявити наслідки ситуації, коли ГТС України, яка крім функції забезпечення міжнародного транзиту російського газу також забезпечує стратегічно важливе транспортування газу внутрішнім споживачам (за рахунок чого генерує, за деякими даними, 20% доходу і завантажує ГТС на 30%), буде перебувати в руках консорціуму будь-якого формату.
Малюнок 1. – Об'єм транспортування природного газу через ГТС України
(за інформацією ДК «Укртрансгаз»)
Із зазначених обсягів прокачування газу, транзит складає трохи більше 100 млрд.куб.м/рік, інші обсяги 50-60 млрд.куб.м/рік - внутрішнє транспортування газу, тобто для потреб України.
В середині квітня 2012 р. український парламент схвалив у цілому закон про реформування нафтогазового комплексу, який дозволяє реорганізацію головної української монополії - НАК "Нафтогаз України", при цьому забороняє оренду і приватизацію ГТС. Таким чином українська влада виконала зобов'язання перед Радою Європи, які взяла на себе, підписавши Енергетичну хартію - заявляють провладні лідери. Втім, опозиція в українському парламенті наполягає на тому, що в схваленому законі передбачено механізм приватизації української ГТС.
Довідка: Законом передбачено, що реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) держпідприємств та дочірніх підприємств НАК "Нафтогаз України" здійснюється за рішенням Кабміну на виконання зобов'язань, взятих Україною відповідно до приєднання до європейського Енергетичного співтовариства.
Приватизація держпідприємств і дочірніх підприємств "Нафтогазу України", а також підприємств, створених внаслідок їх реорганізації, забороняється. Відчуження основних фондів, акцій та часток у статутному капіталі держпідприємств, які здійснюють діяльність з транспортування магістральними трубопроводами та зберігання газу в підземних сховищах, їх передача на баланс у концесію, оренду, лізинг забороняється, крім випадків, коли результатом таких дій є передача основних фондів, акцій і часток у статутному капіталі таких підприємств виключно держпідприємству або акціонерному товариству, 100% акцій якого перебуває в держвласності України. Офіційна мета реформування нафтогазового сектора - приєднання України до Енергетичного співтовариства та адаптація вітчизняних законів у сфері енергетики до законодавства ЄС.
Згідно з існуючим законодавством України варіант передачі у власність консорціуму української ГТС поки що жорстко юридично заблокований. Однак для просування такого варіанту, необхідно буде вносити зміни як мінімум в три закони, що до того ж, швидше за все, буде супроводжуватися резонансом в українському суспільстві.
Яка роль України?
Загалом, наявність відповідного законодавства, що забороняє маніпуляції з ГТС, тим більше на міждержавному рівні, схоже, нікого не лякає. Ідея майже прижилася, до того ж вже має досить широке коло прихильників, в першу чергу в Україні, що свідчить про колосальний рівень її підтримки на рівні керівництва галузі та високу вірогідність реалізації.
Сам факт того, що дана тема знову актуальна, тобто в короткостроковій перспективі - заслуга України, однак "плюси", які стануть очевидними в довгостроковій перспективі є сумнівними. Більше того, поки що не ясно - яка роль відведена Україні?
Є побоювання, що даний проект (тристоронній консорціум) може бути, перш за все, компромісом європейських компаній і «Газпрому», а інтерес України буде врахований за залишковим принципом. Так, цілком імовірно, що в якості європейського партнера в консорціумі може стати німецька RWE, яка багато років намагається знайти точки співпраці і з "Нафтогазом" і "Газпромом".
RWE - та сама компанія, яка тиждень тому підписала рамкову угоду з НАКом. Поверхнево вивчивши інтереси RWE, а також наведені вище факти, співпраця її з "Газпромом", вже не здаються випадковими.
Німеччина після катастрофи на японській АЕС "Фукусіма-1" вирішила до 2022 р. повністю відмовитися від атомної енергетики, що призведе до зростання споживання більш традиційних енергоносіїв, в першу чергу газу. Сукупна потужність енергетичних активів RWE становить близько 52,2 ГВт, з них 11,5 ГВт забезпечують газові станції, а близько 6,3 ГВт - атомні, які компанії доведеться закрити.
Переговори про можливе створення спільного підприємства RWE і "Газпрому", до якого повинні були увійти існуючі та/або нові електростанції, що працюють на природному газі та вугіллі, у Німеччині, Великобританії і країнах Бенілюксу, з літа 2011 р. закінчилися безрезультативно в грудні. Новим партнером "Газпрому" може стати данська Dong Energy - порівняно невеликий гравець на європейському енергетичному ринку, який як очікується буде поступливішим, щоб отримати інвестиції з боку "Газпрому".
За однією з версій, RWE і "Газпром" не зійшлися в оцінці підприємств, які німецька компанія мала намір внести в СП. За іншою, питання ціни поставок газу стало найбільш спірним. Висока ціна на російський газ ставить під сумнів майбутню конкурентоспроможність будь-якої європейської електростанції. Високі ціни на газ забезпечують високий рівень прибутку "Газпрому", в той же час для RWE це означає низькі можливості забезпечення рентабельної роботи. У схожих умовах - і Україна.
RWE кілька років, але не з самого заснування, є акціонером проекту "Набукко". Деякі експерти пов'язують інертність даного проекту саме з діяльністю RWE. В середині травня 2012 р. RWE повідомила про можливість виходу з проекту, який багато років вважається конкурентом російському "Південному потоку". На тлі високого рівня співпраці РФ і Німеччини (а також RWE і "Газпрому"), логічне запитання: чи було це повідомлення сигналом для "Газпрому", щоб той був згідливіший в майбутніх спільних проектах? Така ситуація ставить під питання головну роль України в майбутньому консорціумі...
Олександр Лактіонов, кандидат наук, експерт в галузі енергетики
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
