Вуглепром: в роздріб або в топку


Вуглепром: в роздріб або в топку

З другої подачі закон про особливості приватизації вугледобувних підприємств України підписано Президентом. Це означає, що половинчастим рішенням (концесія, оренда) влада все-таки віддала перевагу повному розпродажу вугільних шахт. Така зовнішня сторона закону. Але є і зворотна. Вона передбачає, що всі шахти, які не вдасться продати, підлягають закриттю.

Буква і дух

Про закриття шахт в самому документі ні слова. Там всі подробиці стосуються виключно процедури продажу державних вугільних шахт. Коротенько основні нюанси такі. Держава має намір продавати акції вугледобувних підприємств повністю, всі до однієї, не залишаючи собі ніяких ні контрольних, ні блокуючих, ні символічних пакетів. Кращим способом продажу є аукціони, де пріоритет має найвища ціна. Якщо покупців на об'єкт відразу не знайшлося, то на повторному аукціоні його початкова вартість знижується на 30%, на другому повторному - на 50%. Якщо після трьох аукціонних спроб шахта не продана, її знімають з торгів на аукціоні і пропонують на інвестиційному конкурсі за ціною 1 грн.

Таким чином, інвестконкурс - це змагання вже не живих грошей, а швидше, грошових обіцянок. Тут в переможцях виявиться той, хто напише найдорожчий бізнес-план відродження того чи іншого вугільного підприємства. Конкурсній комісії доведеться значною мірою на віру приймати ці обіцянки. Ризик для інвестора полягає тільки в тому, що в разі невиконання інвестиційного плану та умов договору купівлі-продажу Фонд держмайна має право розірвати цей договір. Але ризик не такий вже й високий. Адже фінансових санкцій за невиконані зобов'язання закон не передбачає. Хіба що ФДМУ вдасться "впровадити" їх в текст договору. Мінімального розміру інвестицій, нижче якого опускатися не можна, закон також не встановлює. Хоча на цьому пункті наполягало Головне експертне управління Верховної Ради.

Все красномовно говорить про те, що автори закону (він поданий на розгляд парламенту Кабміном, був представлений на засіданні Верховної Ради заступником міністра енергетики та вугілля Володимиром Макухою) орієнтувалися передусім на інтереси покупців і апріорі не ставили собі завдання крупно заробити на цій приватизації. Основна мета - скинути нарешті зі своєї шиї тягар вуглепрому. Відповідно для потенційних інвесторів приготували ще парочку пряників. Зокрема, додатковим стимулом, який повинен зробити приватизовані шахти більш жаданим предметом, послужить мораторій на їх банкрутство. Відповідно до закону такий мораторій стартує з дати прийняття рішення про приватизацію та діє ще три роки після її завершення. Але поширюється він на борги, що виникли лише до моменту завершення приватизаційної угоди. Не виключено, що в кінцевому результаті ці борги будуть списані взагалі (або хоча б частково - ті, що в компетенції держорганів). Правда, поряд з цим пунктом напрошувався б ще один - про неприпустимість внесення будь-яких державних асигнувань в вугледобувне підприємство протягом усього періоду його приватизації. Адже це фактично вже подарунок майбутньому приватному господарю. Проте дана норма в закон не увійшла, хоча й обговорювалася.

Ще одним пряником можна вважати спрощену процедуру оформлення на нового власника шахти спеціальних дозволів на видобуток корисних копалин - без проведення аукціону. Позитив такого кроку очевидний: інвестора треба захищати від зайвої бюрократії. Дивує інше: у початковій ціні приватизується шахти вартість її промислових запасів вугілля не враховується. Тобто оцінюється "залізо" (а на більшості державних шахт обладнання серйозно застаріло), але не береться до уваги перспективність надр. Такий підхід автоматично робить ціну об'єкта нижчою. Про необґрунтованість подібного заниження говорили багато експертів, в т. ч. і деякі депутати Верховної Ради, відзначаючи, що надто вже насичений закон преференціями для покупців. Але позицію Міненерговугілля і ФДМУ це не похитнуло. В даному випадку вона зводиться до того, що кашу маслом не зіпсуєш. Як підтвердив недавно керівник Фонду держмайна Олександр Рябченко, держава не ставить за мету продаж всіх шахт якомога дорожче, оскільки в такій непростій галузі більш важлива наявність та виконання соціальних та інвестиційних зобов'язань, які будуть брати на себе потенційні власники шахт. "Дуже багато компаній будуть продаватися гранично дешево", - резюмував він.

Між рядків

За словами того ж О.Рябченка, приватизація шахт стартує восени нинішнього року. Спочатку, мовляв, ФДМУ завершить розпродаж залишків акцій облгазів. Крім того, підписаний Президентом закон про особливості приватизації вугледобувних підприємств вимагає прийняття цілої стопки підзаконних актів, без яких він просто не зможе працювати. Крім того, до парламентських виборів навряд чи влада захоче розбурхувати шахтарський електорат дратівливими питаннями приватизації. Тому в активну фазу вона увійде не раніше наступного року. На той час уряду таки доведеться озвучити непросту істину, що ж він збирається робити з тими шахтами, які ніхто не побажає купити навіть за 1 грн. В принципі відповідь лежить на поверхні: вони поступово будуть виведені з експлуатації. Просто ніхто поки не бере на себе сміливість заявити про це вголос.

У генеральному плані реформування української вугільної галузі, який у співпраці з Міненерговугілля підготували фахівці європейського консорціуму Human Dynamics, програми приватизації і закриття шахт розглядаються в одній зв'язці. І це логічно. Державі немає сенсу розпродавати всі "блакитні фішки", а неліквіди, що залишилися, штучно підтримувати при житті. Якщо за рахунок надходжень від прийдешньої приватизації вдасться хоча б покрити витрати на виведення з експлуатації безперспективних шахт, це вже можна буде вважати успіхом. У списку Human Dynamics претендентами на закриття названо 29 шахт, а витрати по цій статті оцінюються приблизно в 4 млрд грн. Нехай список цей досить приблизний, але уявлення про порядок витрат він дає.

Європейські експерти пропонують провести процес закриття максимально швидко - протягом 2-3 років. Правда, в самих країнах Євросоюзу нікому ще не вдавалося вкластися в такі рекордні терміни. У той же час більшість з них вже пройшли через цю непросту процедуру. Фактично у всіх вугледобувних регіонах Європи кількість шахт за останні півстоліття різко скоротилася, а деякі держави (наприклад Бельгія) взагалі припинили видобуток вугілля на своїй території. Ті ж, хто зберіг національний вуглепром, нехай і в урізаному вигляді, - Британія, Німеччина, Франція - змушені були піти на радикальну денаціоналізацію шахт і урізання галузевих дотацій, незважаючи на бурхливу реакцію місцевих профспілок.

Можна скільки завгодно бичувати капіталізм, але навіть в Україні ефективність приватного управління шахтами неодноразово підтверджена практикою. У 2011 році приватні шахти вперше в історії країни добули більше вугілля, ніж державні, хоча їх приблизно раз в 5 менше. З близько 200 діючих в країні шахт 167 все ще залишаються в держвласності, але при цьому більше 80% з них збиткові. Рівень використання виробничих потужностей на приватизованих вугільних підприємствах зараз приблизно удвічі більший, ніж на державних, продуктивність роботи в перерахунку на одного шахтаря і собівартість вугілля в перерахунку на тонну - приблизно в 2,5 рази більша. При цьому обсяги видобутку на приватних шахтах зростають, на казенних - падають.

Навіть цих кількох порівнянь достатньо, щоб переконатися, що необхідність приватизації вуглепрому назріла. Але переломним моментом, мабуть, стало завершення процесів розподілу власності у двох ключових секторах української економіки, які споживають вугілля: сьогодні - в електроенергетиці, дещо раніше - в металургії. І там, і там ключові суб'єкти зацікавлені в стабільних поставках вугільної сировини належної якості та за конкурентоспроможною ціною. А найкраще гарантувати це можна, маючи розрізи і забої у власному володінні. Виходячи з таких передумов, неважко припустити, які з бізнес-груп країни і проявлять себе як найбільш активні учасники майбутньої приватизації шахт.

У компанії ДТЕК, яка протягом поточного та минулого років придбала великі пакети акцій "Дніпроенерго", "Київенерго", "Західенерго", "Крименерго", не заперечують, що готові поборотися за деякі вугільні активи, якщо ті будуть виставлені на продаж. На думку деяких експертів, зокрема з Інституту енергетичних досліджень, компанії Kreston, головним конкурентом ДТЕК в ході приватизації вуглепрому здатний виступити пул вугільних компаній, сконцентрованих навколо бізнесменів Юрія Іванющенка та Івана Аврамова. У той же час досить імовірно, що на шахти, які розробляють родовища коксівного вугілля, будуть претендувати і профільні металургійні компанії.

Нарешті, ще одна група очікуваних інвесторів - це, умовно кажучи, малі компанії, подібні до Sadovaya Group або Coal Energy, що роблять ставку на залученні під свої запаси копалин фінансових ресурсів на фондових ринках, в т. ч. зовнішніх. Свого часу такі "мисливці за удачею" активно розмножувалися у вітчизняному нафтогазовидобуванні. Правда, більшість з їхніх проектів так і не стали успішними, але деякі розвиваються досі - або як незалежні, або консолідовані великими гравцями.

У Міністерстві енергетики та вугілля очікують, що в результаті вдасться продати до 80% діючих нині шахт. Можливо, багато хто з них і підуть з молотка за гривню, але знайдуться й такі, де конкуренти будуть мірятися один з одним мільйонами. З іншого боку, навіть частина приватизованих шахт через деякий час буде закрита. Адже сьогодні понад 80% шахт Донбасу ведуть видобуток на тонких пластах (до 1,2 м), тоді, як у сусідній Польщі, наприклад, з пластами тонше 1,5 м взагалі не працюють через їх низьку рентабельність. П'ять років, якими, згідно з підписаним законом, повинен обмежуватися термін інвестзобов'язань, пролетять швидко, хоча, можливо, і цілком достатньо для того, щоб власник зміг вичавити останні крихти з виснажених порід.

Ярослав Ярош

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Дивись також
Сервіс підбору кредитів
  • Надішліть заявку
  • Дізнайтесь про рішення банку
  • Підтвердіть заявку та отримайте гроші
грн
Замовити кредит онлайн
В Контексті Finance.ua