1139
Спортивний бойкот - слабке знаряддя політичного тиску
У Німеччині триває дискусія про доцільність відмови від поїздок на ігри Євро-2012 в Україні. Бойкоти спортивних заходів траплялися і раніше, проте як засіб політичного тиску.
Німецькі політики, а також відомі спортсмени, діячі культури та журналісти активно обговорюють доцільність відмови від поїздок на ігри чемпіонату Європи з футболу в Україні як форми протесту проти тюремного ув'язнення екс-прем'єра Юлії Тимошенко та умов її утримання. У той же час міжнародна правозахисна організація Amnesty International не бачить необхідності в спортивному бойкоті Євро-2012 і тому не закликає до нього. Схожу позицію зайняв і Німецький олімпійський спортивний союз (DOSB). "Краще поїхати і провести зустрічі з опозиціонерами, відвідати Юлію Тимошенко. Це доставить владі більше неприємностей, ніж відмова від участі", - вважає генеральний директор DOSB Міхаель Веспер.
Президент України Віктор Янукович, як і раніше, заявляє, що не дозволить іншим державам втручатися у внутрішні справи його країни. Чи зміниться політика Януковича, якщо заклики бойкотувати Євро-2012 почастішають? Спроби бойкоту спортивних змагань з метою політичного тиску - явище в історії не нове, проте бажаний ефект вони приносили дуже рідко.
Все почалося в 1936 році
Подібні дискусії були ще напередодні літніх Олімпійських ігор у Берліні в 1936 році, нагадує генеральний секретар німецького відділення Amnesty International Вольфганг Гренц. Правда, суперечки ці йшли всередині однієї-єдиної країни - Сполучених Штатів Америки. Та й далі погроз справа не пішла - в результаті США відправили своїх спортсменів до столиці нацистської Німеччини.
Зовсім інакше склалися події в 1956 році, коли відразу кілька держав бойкотували Олімпійські ігри в австралійському Мельбурні. Втім, протести стосувалися подій, які не мали ні найменшого відношення до самої Австралії. Іспанія і Швейцарія відмовилися брати участь в Олімпіаді через придушення народного повстання в Угорщині. Єгипет, Камбоджа, Ліван і Ірак не приїхали в Мельбурн, протестуючи проти вторгнення ізраїльської армії на Синайський півострів.
Значно масштабніший бойкот торкнувся Південно-Африканської Республіки в період посилення політики апартеїду в 1970-х роках - тоді ПАР не допускали до участі в багатьох великих спортивних змаганнях. І ці заходи подіяли. "Є документи з висловлюваннями південноафриканських політиків, які свідчать про те, що спортивний бойкот завдав репутації країни і політичній ситуації в ПАР більшої шкоди, ніж економічний", - підкреслив в інтерв'ю DW професор Вищої спортивної школи в Кельні Юрген Міттаг
Пік протистояння в 80-ті роки
Черговим приводом зв'язати спорт з політикою стало введення радянських військ до Афганістану в 1979 році. На знак протесту проти дій Кремля більше 60 держав, зокрема США і ФРН, відмовилися брати участь в Олімпіаді в Москві в 1980 році. У столицю СРСР приїхали тоді спортсмени з 81 країни.
Проте вже незабаром Радянському Союзу випала можливість для реваншу: від участі в Олімпійських іграх в Лос-Анджелесі в 1984 році відмовилися СРСР і 13 дружніх йому країн, в основному з так званого соціалістичного табору. Офіційно відмова була обґрунтована тим, що організатори Олімпіади нібито не дали гарантій безпеки радянських та інших спортсменів.
Експерти сходяться на думці, що обидва ці олімпійські бойкоти мали скромний ефект. "З досвіду 80-х років ми знаємо, що спортивний бойкот має вельми обмежений вплив", - говорить Юрген Міттаг. "Бойкот, як показали події в Москві 1980 року і в Лос-Анджелесі 1984 року, ні до чого не призводить і нічого не приносить", - погоджується і Міхаель Веспер.
Пекіну бойкот не страшний
Напередодні літньої Олімпіади-2008 в Пекіні теж звучали заклики відмовитися від участі в іграх у зв'язку з насильством, що застосовується владою КНР в Тибеті, а також з масовими порушеннями прав людини у всьому Китаї. Акції з вимогами бойкоту йшли по всьому світу, хоча відчутних наслідків не мали. "З Олімпіадою в Пекіні були пов'язані певні надії, але вони не справдилися", - говорить Міхаель Редіске, член правління німецького відділення правозахисної організації "Репортери без кордонів".
Влада Китаю тоді запевнила Міжнародний Олімпійський комітет у тому, що ситуація з правами людини в країні покращиться. Однак закріплювати свою обіцянку документально не стала. Так що ні умови, на яких Пекіну надали право провести літні Ігри, ні заклики до бойкоту Олімпіади не привели до якихось реформ в КНР.
За матеріалами: Deutsche Welle
Поділитися новиною
