3361
Скандал навколо Тимошенко: Європа бойкотує Євро-2012?
Україна сьогодні нагадує човен, який розгойдують люди, відсунуті від штурвала, але які пристрасно бажають гребти в потрібному для себе напрямку.
Проведення Євро-2012 і майбутні вибори до Верховної Ради обумовлюють підвищену увагу до України. У відповідь на черговий скандал навколо Тимошенко ряд європейських політиків вже "вистрілили" по Україні заявами про бойкотування Чемпіонату Європи з футболу в Києві. Щось подібне останній раз було, кажуть знаючі люди, більше тридцяти років тому, коли столиця СРСР Москва повинна була приймати Олімпіаду-80...
Скандал навколо обставин доставки екс-прем'єра в харківську лікарню залізничників безумовно був заточений під особливості європейського сприйняття. Якщо на пострадянському просторі звичаї, що панують в українській пенітенціарній системі, уявляють досить реалістично, то в європейських політичних колах повідомлення про побиття Тимошенко наглядачами викликали шок з наступною хвилею заяв на її підтримку. Юлія Володимирівна вкотре повинна бути вдячна Європейській народній партії, яка немов бультер'єр вчепилася в українську владу.
Наша країна з неприємною періодичністю стає об'єктом інформаційного впливу закордонних гравців, часом навіть складається враження, що її старанно намагаються позбавити суб'єктності в Старому Світі. Нічого дивного: величезний і, за великим рахунком, неосвоєний споживчий ринок, вигідне географічне положення, поки не запущений в ринковий оборот, але потенційно найбільший в Європі масив сільськогосподарських угідь, - всі ці фактори привертають увагу до подій в Києві та околицях.
Логіка дій опозиції зрозуміла і вже неодноразово обкатана. Давайте згадаємо, як Юлія Тимошенко п'ять років тому разом з Віктором Януковичем, що працював тоді прем'єром, нарощувала йому повноваження, маючи себе на увазі. Після доведення ситуації до потрібної кондиції Юлія Володимирівна спочатку переконала Віктора Ющенка домогтися розпуску парламенту, а потім шляхом нехитрих, але ефективних маніпуляцій повернулася в крісло голови уряду. Та й після обрання Януковича головою держави лідер "Батьківщини" не капітулювала, не змирилася з поразкою, а використовувала всі доступні засоби (цього разу - переважно симпатії європейських політиків), щоб Віктору Федоровичу життя медом не здавалося.
Вважати, що Тимошенко покладуть до ніг ключі від президентського кабінету, наївно. Янукович, що вибудував вертикаль влади під себе, не сприймає діалогу в подібному форматі. Капітуляція на умовах переможця для українського Президента виглядає неприйнятною, а спроба організувати новий Майдан (найбільш ймовірні шанси на подібний сценарій проглядаються восени цього року) може привести до силового протистояння, якого Україна уникала за всі роки незалежності. Чи готові до нього всі без винятку провідні українські політики? Чи здатні вони взяти на себе відповідальність за те, що відбувається при несприятливому розвитку подій? Опозиціонери часто натякають своїм опонентам, що ті не встигнуть втекти, при цьому забуваючи, наскільки безглуздим і нещадним буває народний гнів.
Ситуація ускладнюється тим фактом, що розгойдана Україна буде піддана зовнішньому впливу. Це, на жаль, нормальна практика в сучасній світовій політиці. Виникає законне питання "Qui bono?" - "Кому вигідно?". Сполученим Штатам, найпотужнішому геополітичному гравцеві світу, сьогодні не до України, там розгортається власна виборча кампанія, значно важливіша для демократів і республіканців, ніж те, що відбувається в Східній Європі. Посол США в Україні Джон Теффт зробив чимало критичних заяв на адресу української влади, але це не рівнозначно негайній активізації Вашингтона в питанні примусу Києва до демократії.
Китай, який набирає сили у зовнішній політиці, навряд чи буде діяти в сфері інтересів Росії навіть після укладення з Україною договору про стратегічне партнерство. У Пекіна вистачає інтересів у країнах третього світу, і починати "велику гру" на пострадянському просторі резону немає.
Європейський Союз послідовно критикує Віктора Януковича і його команду, не приховує симпатій до Юлії Тимошенко, паралельно намагаючись не відштовхнути Україну від себе на небезпечно велику відстань. Тому українська влада намагається направити в ЄС правильні сигнали: схвалений новий Кримінально-процесуальний кодекс, ведеться діалог про можливість участі європейських компаній у модернізації вітчизняної ГТС. В Євросоюзі є одна особливість: рішення приймаються дуже неспішно, оскільки політична структура нагадує розлоге дерево, на кожній гілці якого є кому висловити власну думку. У Європі в Тимошенко відверто більше союзників, ніж у Януковича, але ухвалювати системні рішення до українських парламентських виборів там навряд чи ризикнуть. Справа не стільки в прагненні не рубати з плеча, скільки в повільному русі бюрократичної машини.
Зате Росії, де через тиждень пройде інавгурація президента в форматі "Путін повертається", те, що відбувається в Києві, на руку. Володимир Володимирович докладе максимум зусиль до оперативного заманювання України в "братські обійми", вишукуючи для цього болючі місця української влади. Недарма ж російське МЗС закликає гуманно ставитися до Юлії Тимошенко і солідаризується в цьому питанні з європейською політикою. Ось і Віктор Янукович не поспішає на інавгурацію в златоглаву, де приємного для нього буде мало.
Українська опозиція грає в дуже небезпечну гру, над перебігом якої легко втратити контроль. Адже, як свідчить англійське прислів'я, "якщо правила не дозволяють вигравати, джентльмени змінюють правила".
Євген Магда
За матеріалами: Главред
Поділитися новиною
