Україна: між зоною і Європою...
Аварія на Чорнобильській АЕС, яка сталася 26 квітня 1986 року, - найбільша техногенна катастрофа в історії людства. В результаті викидів радіоактивних матеріалів і речовин із зруйнованого реактора пряме радіоактивне ураження отримала вся територія України.
Від катастрофи постраждало понад 3,5 млн. осіб. Загальні прямі витрати України за період з 1986 по 2000 рік склали майже 11 млрд. доларів. В цілому тільки прямі витрати на пом'якшення наслідків катастрофи за рахунок усіх джерел фінансування в 1986-1991 роках склали майже 18,9 млрд. доларів. Витрати на ліквідацію наслідків катастрофи в 1991-2000 роках перевищили 5,3 млрд. доларів. Загальна орієнтовна вартість робіт з будівництва нового саркофага над четвертим реактором ЧАЕС - понад 1 млрд. доларів, а разом з повним відновленням території вже становить понад 12 млрд. доларів. Спробуємо відповісти на логічне запитання: чи усвідомили ми всі уроки Чорнобиля, що зроблено для протидії катастрофам?
Територія України - досі зона екологічного лиха. Останні події в країні, пов'язані з відповідними природними та техногенними катаклізмами, вимагають більшої уваги як з боку державних, так і з боку наукових структур до проблем і причин, що спонукає до їх вирішення. Варто зазначити, що в Україні сформована відповідна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, яка дає відчутні результати. Разом з тим, хотілося б зупинитися на причинах та факторах, які ведуть до виникнення катастроф і нехтування якими може мати далекосяжні наслідки в майбутньому.
По-перше, нинішній рівень природно-техногенної безпеки України значною мірою зумовлений надмірними техногенними навантаженнями на природне середовище. В останні роки щорічно виникає понад 1000 надзвичайних ситуацій техногенного та природного походження, серед них: загальнодержавного характеру - 1-2%, регіонального - 10-16%, місцевого - 15-32%, об'єктового характеру - 50-65%, через які щорічно гине понад 1000 людей.
Найбільше техногенне навантаження відчувають на собі індустріально розвинені регіони, які є зонами з надзвичайно високим ступенем ризику виникнення аварій і катастроф. Цей ризик постійно зростає внаслідок підвищення частки застарілих технологій та обладнання, зниження темпів відновлення і модернізації виробництва. Негаразди у відтворенні виробничого апарату стали причиною погіршення придатності та вікової структури основних виробничих фондів. В цілому по галузях виробничого сектора зношеність устаткування досягла 59,2%, у промисловості - 62,7%. Найбільша ступінь зношеності машин і устаткування, що перевищує 70%, спостерігається в кольоровій металургії (75,3%), машинобудуванні та металообробці (71,4%), хімічній та нафтохімічній промисловості (70,8%). Тобто в цих галузях новий "Чорнобиль" може статися в будь-який момент.
Наприклад, в електроенергетиці 95% енергоблоків відпрацювали свій ресурс (100 тис. годин), в т.ч. 72% перевищили граничний рівень (170 тис. годин), 54% енергоблоків перебувають в експлуатації понад 200 тис. годин. При збереженні сучасних тенденцій до 2015 року кількість енергетичного обладнання з терміном експлуатації 30 і більше років перевищить 85%, а в 2020 році цей показник складе 95%. На транспорті коефіцієнт зношеності основних фондів досяг 61%, а по таких видах транспорту, як залізничний, автомобільний і авіаційний, перевищує 67%, при тому що граничний показник становить 30-40%. Наприклад, рівень зношеності електровозів і дизель-поїздів - 82%, тепловозів та електропоїздів - 72%, пасажирських вагонів - близько 70%. Понад нормативних строків експлуатуються 158 вантажних морських суден, або 46% їх загальної кількості.
Для відновлення основних фондів необхідні значні капіталовкладення. Але деградація ОПФ відбувається при дуже низькій частці власних коштів підприємств на їх відновлення - лише 1,5% щорічно від вартості ОПФ. Тобто повне відновлення виробничих потужностей такими темпами стане можливим тільки через 50 років. Для зміни ситуації потрібно забезпечити збільшення обсягу інвестицій в оновлення основного капіталу не менш ніж в 5 разів.
По-друге, численні наукові дослідження свідчать, що в Україні склалася дуже нераціональна структура економіки, що характеризується серйозними галузевими та внутрішньогалузевими деформаціями. Вони яскраво відображають її сировинну спрямованість, а з урахуванням стану матеріально-технічної бази виробництва демонструють потенційну екологічну загрозу. Таким чином, мова повинна йти не про модернізацію як форму, а саме про структурну модернізацію виробництва з орієнтацією на екологічно безпечну складову. На державному рівні необхідно повернутися до Програми структурної перебудови економіки країни, тому що тільки керованість і регулювання процесами зможуть дати необхідні результати. Як свідчить аналіз закордонного досвіду, за рахунок структурної перебудови в промисловості розвинутих країн було забезпечено до 40% всієї економії паливно-енергетичних ресурсів.
По-третє, в структурі промисловості можна виділити 57 підгалузей, у складі яких функціонують потенційно небезпечні виробництва. На таких підприємствах задіяно близько 2 млн. робітників (49,6% працівників), а обсяг основних промислово-виробничих фондів становить 161,4 млрд грн (62,0% загального обсягу), їх зношеність перевищує 50% загальної вартості.
В цілому на території країни функціонує 4175 потенційно небезпечних об'єктів, серед яких 838 з найбільшим ризиком виникнення надзвичайних ситуацій. Діють 234 шахти, з них понад 100 працюють понад 45 років, 160 - 20 років (без реконструкції), 50 введено в експлуатацію 100 років тому; практично на кожній шахті потрібна реконструкція вентиляційних установок.
В аварійному режимі за межами встановлених термінів працює ½ очисних споруд. На території України в результаті руйнування дамб, водопропускних споруд на 12 гідровузлах і 16 водосховищах Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця можуть виникнути катастрофічні затоплення. Їх загальна площа досягне 8294 кв. км, в зони потраплять 536 населених пунктів і 470 промислових об'єктів.
Зараз в країні експлуатується понад 17 тисяч мостів. На дорогах загального користування 34% з них побудовані до 1961 року, хоча термін їх експлуатації не перевищує 30-40 років.
На території України можливе виникнення практично всього спектру небезпечних природних явищ і процесів геологічного, гідрогеологічного та метеорологічного походження. До них належать: великі повені, катастрофічні затоплення, землетруси та зсувні процеси, лісові та польові пожежі, снігопади та ожеледі, урагани, смерчі і шквальні вітри тощо.
Яскравим проявом надзвичайної ситуації природного походження є повені на Закарпатті. Проблема виникла в результаті структурного реформування лісогосподарської галузі, коли лісгоспи були відокремлені від лісокомбінатів. Ступінь впливу карпатських лісів на природні процеси, що відбуваються в ландшафтах, досить висока. Зменшення площі лісів в минулому, нераціональне їх територіальне розміщення, погіршення якісного стану істотно вплинули на екологічну ситуацію.
Для запобігання виникнення НС природного характеру та зменшення впливу їх наслідків у цілому по Україні необхідно забезпечити фінансування превентивних заходів в обсязі до 15% ВВП (в залежності від сценаріїв розвитку економіки).
Виникає логічне запитання: як діяти, які заходи вживати, як формувати нову ідеологію протидії стихійним лихам, техногенних аварій і катастроф?
Перехід України до політики прийнятного ризику потребує докорінної зміни всієї виконавчої та законодавчої системи управління природно-техногенною безпекою. Існує необхідність проведення широкомасштабних теоретичних та експериментальних наукових досліджень у цій галузі, розробки на цій основі законодавчої бази та створення відповідної структури виконавчої влади.
Перехід від принципу абсолютної безпеки, або нульового ризику, до принципу прийнятного ризику - це якісно новий крок не тільки в даній галузі. Він визначить напрями подальшого розвитку всієї соціально-економічної системи нашої країни. Досвід розвинених держав свідчить, що вирішення проблеми попередження надзвичайних ситуацій на сьогоднішній день потребує великих матеріальних затрат. В умовах обмеженості ресурсів, незалежно від їх розміру, важливого значення набуває оцінка ефективності їх розподілу для зниження ризику від того чи іншого виду небезпеки. Тому проблема забезпечення безпеки багато в чому визначається економічними законами та політичними рішеннями.
Важливу роль для подальшого розвитку національної економіки відіграє її модернізація. Вона передбачає відновлення втрачених економічних позицій держави та забезпечення в перспективі темпів зростання не менше ніж на 8% на рік протягом 10 років, що передбачає суттєву активізацію структурно-інвестиційної діяльності (динамічний аспект). Величезне значення має модернізація виробничого апарату, розробка принципово нової стратегії технологічної модернізації, модернізації в сфері інновацій та інституційної сфері.
Богдан Данилишин
За матеріалами: УНІАН
Поділитися новиною