689
Сто років суддівського ярма
Масштабні перетворення в судово-юридичній сфері стали першим реформаторським кроком регіоналів після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах в 2010 р. Перед юристами Партії регіонів, яким було довірено створити і впровадити нові правила гри в судовій системі, стояли два ключові завдання.
По-перше, необхідно було позбавити усілякого впливу в судах своїх заклятих опонентів - команду глави Верховного суду (ВСУ), екс-депутата від БЮТ Василя Онопенка, з якою регіонали з перемінним успіхом боролися з 2007 р. По-друге, головні важелі впливу на судову систему треба було надійно зафіксувати в руках чинної влади, а зони впливу в судовій системі підлягали справедливому і чіткому розподілу між усіма зацікавленими провладними юридичними групами.
Важливо, що успішне досягнення окреслених вище цілей перетворювало судову систему в багатофункціональний інструмент, придатний, ймовірно, для виконання найрізноманітніших завдань. У тому числі - для перетрушування складу Конституційного суду, ламав голову над вирішенням з конституційної реформи зразка 2004 р., а також для предметної розмови з соратниками Юлії Тимошенко з приводу їх доходів за час перебування біля керма влади. Ну і природно, що міністр юстиції Олександр Лавринович, голова парламентського комітету з правосуддя Сергій Ківалов і радник президента Андрій Портнов навряд чи залишилися б без своїх вигод - як безпосередні та відповідальні реалізатори задуманого плану на судовому напрямку.
Те, що прийнято сьогодні називати судовою реформою, почалося, щоправда, задовго до того, як в кінці травня 2010 р. побачив світ проект нового закону про судоустрій та статус суддів. Першими і, можливо, визначальними реформаторськими кроками нинішньої влади в сфері правосуддя варто все ж вважати резонансні і складні вибори голови Вищої ради юстиції (ВРЮ) - органу, якому в підсумку належало стати головним центром впливу в судовій системі. Останнє підтверджує хоча б те, що на поточний момент практично всі впливові юридичні фігури представлені в цьому органі, у тому числі Лавринович, Ківалов і Портнов.
І 22 березня минулого року головою ВРЮ став Володимир Колесніченко - екс-глава Печерського райсуду Києва і близький соратник Сергія Ківалова.
Як наслідок, настав час для другого кроку - доведення повноважень Вищої ради юстиції до потрібних для регіоналів кондицій. Цю місію покликаний був виконати законопроект №6109, спочатку складався мало не з одного речення: документ всього лише фіксував, що акти ВРЮ можуть оскаржуватися тільки у Вищому адмінсуді (ВАСУ). Саме в такому вигляді він і був проголосований у першому читанні. Але 28 квітня 2010 р. Комітет Ради з правосуддя, готуючи законопроект до другого читання, вніс до нього стільки правок, що порівняльна таблиця до документа стала займати шістнадцять сторінок.
У такому вигляді законопроект №6109 був схвалений новою парламентською більшістю в другому читанні і в цілому - голосування відбулося 13 травня. Уже 14 травня документ підписує президент Віктор Янукович, 15 травня новоспечений закон публікується в офіційному порядку, а в понеділок 17 травня ВРЮ запускає оновлені повноваження на повну потужність - починаються перші реальні звільнення суддів за порушення присяги. І задовго до схвалення судової реформи владі вдалося довести, що недоторканних не залишилося більше ні на одному рівні судової системи. Це було проілюстровано звільненнями голови Окружного адмінсуду Києва Олега Бачуна, судді Київського апеляційного адмінсуду Ігоря Бараненка і судді ВСУ Олександра Волкова. Після цього на неофіційному рівні нові правила гри в судах остаточно втряслися - кожен суддя в країні гранично чітко усвідомив, в чиїх саме руках перебувають його доля та професійна кар'єра.
Надалі події розвивалися вже за інерцією. На початку літа 2010 р. Віктор Янукович вніс до парламенту проект судової реформи, а вже 7 липня законопроект був проголосований Верховною Радою у другому читанні і в цілому.
Новий закон про судоустрій та статус суддів офіційно затвердив, що всі ключові для судів процедури перебувають у руках дуже вузького кола впливових осіб. Мова йде про такі процедури, як призначення, обрання та звільнення суддів, призначення і звільнення керівників судів та фінансування судової системи. Як наслідок, служитель Феміди може фактично нічого не побоюватися, якщо тільки він не викликає невдоволення членів ВРЮ. А точніше - вузької групи осіб, які визначають сьогодні погоду у всій судовій системі. Такий стан справ зафіксовано і на поточний момент.
Всі описані вище події, здається, гранично чітко ілюструють як мету судової реформи регіоналів, так і суть їхньої нинішньої загальнодержавної політики. У діях представників влади, звичайно, можна пошукати переслідування громадських інтересів і спробу створити по-справжньому незалежну систему правосуддя. Але сам за себе говорить вже той факт, що українське суспільство не має вже практично ніякого впливу на судову систему. І це при тому, що останній підсудні всі без винятку правовідносини, що виникають в цьому ж самому суспільстві.
Тому навряд чи варто припускати, що надалі ситуація буде рухатися у вигідному для більшості українських громадян напрямку. Отже, вирішальним залишається слово самих громадян - чи згодні вони терпіти поточний стан речей чи ні. Поки що висновок невтішний: регіонали сьогодні не роблять нічого такого, чому б інтенсивно і на повному серйозі противилося українське суспільство.
Андрій Уманець
За матеріалами: Экономические Известия
Поділитися новиною
