943
Україна і Європа: парафована близькість
Тимошенко з Луценком, про яких нібито так сильно турбується ЄС, сидять у в'язниці, поки євробюрократи сідають з українськими чиновниками за стіл переговорів.
Цього тижня Україну очікує, на перший погляд, історична подія. У п'ятницю має бути парафована вистраждана і довгоочікувана Угода про Асоціацію з Євросоюзом. Документ, яким ЄС не захотів нас радувати в грудні на саміті в Києві, ляже на стіл, незважаючи на те, що Юлія Тимошенко і Юрій Луценко залишаються у в'язниці. І незважаючи на те, що до багатьох інших вимог європейців наша країна теж не прислухалася. Ось тільки парафування Угоди, швидше за все, буде не перемогою, а демонстрацією українського безсилля. І самообману.
Євроінтеграція держави - це не документи, декларації чи заяви. Це процес, який відчувають на собі всі громадяни цієї країни. Що відчуємо ми від Угоди про Асоціацію? Тим більше, від її парафування?
Практично нічого, окрім декларації про те, що Європа стала ближчою. Наприклад, ніякого безвізового режиму. Навряд чи варто сподіватися навіть на його полегшення. Дійсно, європейці вже багато разів осаджували нашу владу, коли та заговорювала про відкриті кордони з країнами ЄС. От тільки різниця в тому, що для вітчизняних політиків кордони і так відкриті. А ми, судячи з усього, ще багато років будемо доводити в посольствах, що хочемо заплатити гроші (і чималі!) за можливість помилуватися Парижем, Прагою або Римом, а не за те, щоб залишитися там мити посуд або доглядати за хворими. І що нам Асоціація?
По-друге, не видно, чому б щось суттєво змінилося у ставленні європейців до нас завдяки парафуванню якогось, даруйте, папірця. Ми, схоже, надовго ще залишимося для них країною нелегалів-заробітчан, потенційних повій і посудомийників. Жителі ЄС взагалі консервативні в цьому питанні, згадаймо, хоча б, їх ставлення до таких "європейських" братів, як румуни. Більше того, країни Шенгену все частіше говорять про можливу відмову від нинішньої відкритості кордонів. Так що нам найближчим часом, схоже, розраховувати нема на що.
Нарешті, не схоже, щоб щось змінилося і в нашому усвідомленні своєї "європейськості". Адже ж поширена у нас в країні думка про те, що ЄС правильно робить, коли закриває кордони. Я неодноразово чув, що, мовляв, ми до Шенгену не готові культурно і політично, а тому так і треба ганяти нас за довідками і потім пачками відмовляти у візах. Думка ця, до речі, здається помилковою, та й європейський характер культури від політичних кордонів абсолютно не залежить. Ось тільки все це не надто очевидно, а документ про Асоціацію навряд чи буде явищем, яке розбудить нашу самосвідомість.
І, нарешті, найважливіше у цій ситуації. На тлі наших європейських сусідів все більш привабливою для українця стає Росія. Так, ми звикли лаяти її, звикли до торгових воєн і наїздів, претензій на трубу і дорогого газу, культурних суперечностей і бажання максимально поширити свій вплив. Так, у нас хорошим тоном (в залежності від ситуації і поглядів, звичайно ж) вважається або мало не проклинати "російського брата", або, навпаки, перехвалювати його. Але, наприклад, мені Росія, при всій настороженості відносно неї, ближча в одному принциповому моменті. Я, коли захочу, можу поїхати в будь-яку точку РФ на будь-якому транспорті - були б гроші і бажання. Звичайно, мені доведеться перетинати кордон, але наскільки цей процес легший від складного отримання шенгенської візи! При цьому варто обмовитися, що мені не подобаються нинішній політичний устрій нашого сусіда, його культурна політика і його способи впливу на Україну. Але елементарна побутова зручність переважує, звичайно, не все, але багато чого. От тільки держава наша, якщо піде на зближення з РФ, навряд чи залишиться у виграші.
А поки все в Україні залишається по-старому. Тимошенко з Луценком, про яких нібито так сильно турбується ЄС, сидять у в'язниці, поки євробюрократи сідають з українськими чиновниками за стіл переговорів. Влада годує нас заявами про близькість до Європи. Але ми як були від неї далекі, так і залишаємося.
І навряд чи Угода про Асоціацію, на парафування якої українську делегацію очолить всього лише заступник міністра закордонних справ (рівень чиновника найяскравіше демонструє ставлення до предмету переговорів), щось змінить. Хоча, звичайно, на офіційному рівні ми почуємо про велику перемогу України. Шкода, що на собі її навряд чи відчуємо...
Родіон Комаров
За матеріалами: Главред
Поділитися новиною
