Неможлива необхідність


Неможлива необхідність

Відносини України з міжнародними фінансовими організаціями ніколи не були безхмарними, проте останнім часом вони явно загострилися. Міжнародний валютний фонд (МВФ) вже більше року не виділяє Україні коштів, відповідно до затвердженої в липні 2010 р. програми кредитування. Більше того, за деякими даними, ця угода перебуває на межі розірвання. Україна, якій цього року потрібно виплатити тільки Фонду більше $3.7 млрд, гостро потребує залучення коштів з-за кордону. Каменем спотикання в переговорах з МВФ є питання про підвищення цін на газ для населення і підприємств теплокомуненерго. Відмовляючись вже більше року піднімати тарифи, українська влада змушена брати на себе відповідальність за наслідки такої політики. Однак підняття цін на газ і тарифів на комунальні послуги може призвести до ще більш неприємних наслідків для уряду.

Ціновий тупик

Ось вже більше року український уряд скаржиться на те, що Україна змушена купувати найдорожчий газ в Європі. В середньому вартість імпортного газу, за оцінками Кабміну, складе в поточному році $415.8 за 1 тис куб м, тоді як "Газпром" прогнозує його середньорічну ціну при поставках до Європи в 2012 р. на рівні $415 за 1 тис куб м.

У той же час для більшості українських домогосподарств роздрібні ціни на газ становлять менше $100 за 1 тис куб м - найнижчі в Європі (не враховуючи Білорусь). Такий парадокс, який дуже дорого обходиться як "Нафтогазу України", змушеному фактично субсидіювати одних покупців газу за рахунок інших, так і економіці країни в цілому.

Відповідно до укладеної в липні 2010 р. угоди з МВФ про кредит на суму $15 млрд за пільговою ставкою 3.5% річних, Україна брала на себе зобов'язання підвищити внутрішні ціни на газ для населення і підприємств теплокомуненерго (ТКЕ), щоб поліпшити фінансові показники "Нафтогазу", який в останні роки фактично субсидується з держбюджету.

У серпні 2010 р. тарифи, дійсно, були збільшені на 50%. Наступні підвищення (в цілому на 30%) повинні були відбутися в квітні і червні 2011 р., але їх не було. Це і стало причиною припинення виділення кредитних коштів для України. Протягом минулого року МВФ не перерахував ні цента, встигнувши зробити тільки два транші на загальну суму $3.4 млрд до кінця 2010 р.

З тих пір питання про ціни на газ стало найбільш "болючим" місцем у відносинах між Україною та МВФ. Ця тема ось уже більше року постійно піднімається на незмінно безуспішних переговорах.

Як повідомлялося на початку лютого 2012 р., МВФ жорстко вимагає збільшити вартість газу для населення на 30%, а для ТКЕ - на 58% з відповідним підвищенням тарифів, а потім розробити графік підйому цін на 20% кожні півроку до тих пір, поки вони не досягнуть "економічно обґрунтованого рівня", тобто в Україні не відбудеться вирівнювання цін на імпортний та вітчизняний газ.

При нинішньому співвідношенні для виходу на однаковий рівень знадобиться 3-3.5 роки. Протягом цього періоду тарифи на газ для населення (якщо брати до уваги найбільш масову категорію, що споживає 1-1.5 тис куб м на рік за мінімальним тарифом) піднімуться більш ніж в 4.5 рази, в порівнянні з поточним рівнем, для ТКЕ зростання буде майже триразовим.

Пропозиції МВФ, безумовно, не позбавлені економічної логіки. Дешевий газ для населення і справді обходиться Україні дуже дорого. "Нафтогаз України", перепродуючи імпортний російський газ промисловим і комерційним споживачам, а також бюджетним організаціям, має лише мінімальний прибуток.

Згідно з рішенням НКРЕ, з 1 січня вартість газу для цих категорій клієнтів (без ПДВ, надбавок, тарифів на транспортування і постачання) становить 3509 грн (близько $438.5) за 1 тис куб м, що всього на $22 перевищує поточні витрати компанії на придбання імпортного газу. При цьому "Нафтогаз" несе чималі витрати на утримання своїх активів і персоналу, а також змушений покривати близько $250 збитку за кожну 1 тис куб м російського газу, поставленого підприємствам ТКЕ.

За офіційними даними, компанія навіть в таких умовах примудряється бути прибутковою (за три перші квартали 2011 р. вона відзвітувала про 17.2 млрд грн прибутку), але її реальне фінансове становище, швидше за все, не настільки благополучне. Як заявляв Президент України Віктор Янукович наприкінці грудня минулого року, збитки "Нафтогазу" досягають $6 млрд, які доводиться покривати за рахунок бюджетних коштів і нарощування державного боргу.

Можливо, Президент трохи згустив фарби, але ця інформація виглядає більш правдоподібною, ніж реляції про прибутки. Принаймні, в середині лютого Кабмін визнав, що розробляє рішення щодо збільшення статутного фонду "Нафтогазу" в 2012 р. на 12 млрд грн для забезпечення розрахунків за газ.

Ті $6 млрд збитків, про які згадував В.Янукович, - сума для України колосальна. Це більше 3.5% українського ВВП за 2011 р. (між іншим, саме ті самі 3.5% ВВП повинен був скласти дефіцит державного бюджету України в минулому році). За деякими даними, державні дотації "Нафтогазу" в поточному році мають скласти 10-12 млрд грн, що в кілька разів менше від збитків, але теж немало. До речі, у річному вирахуванні 30-відсоткове підвищення тарифів на газ для населення і 58-відсоткове - для ТКЕ, на яких наполягає МВФ, принесе "Нафтогазу" близько 10 млрд грн додаткового доходу.

При цьому негативні наслідки низьких внутрішніх цін на газ не обмежуються погіршенням фінансового становища "Нафтогазу". На думку багатьох експертів, це один з головних чинників, що перешкоджають розвитку національної газодобувної галузі.

В поточному році, згідно з рішенням НКРЕ, "Укрнафта", "Чорноморнафтогаз" і "Укргазвидобування" будуть отримувати за видобутий ними газ відповідно 458,456 і 350 грн за 1 тис куб м (без ПДВ). За оцінками фахівців, ці виплати можуть покривати тільки собівартість видобутку газу на вже давно експлуатованих родовищах з розвиненою інфраструктурою.

У той же час, за словами президента Асоціації газових трейдерів України Романа Сторожева, при розробці нових родовищ витрати (без урахування рентних платежів і придбання ліцензій) досягають $150 (тобто 1200 грн) за 1 тис куб м. Відомо, що керівництво "Укргазвидобування" вже давно просить підвищити закупівельні ціни на газ хоча б до 700 грн за 1 тис куб м, але уряд незмінно відмовляє компанії - адже це призвело б до збільшення витрат "Нафтогазу" більш ніж на 5 млрд грн на рік.

Через низькі ціни українські державні газовидобувні компанії не мають можливості вкладати адекватні обсяги коштів у розвідку нових родовищ і розширення видобутку. У цю галузь неохоче йде і приватний бізнес. Очевидно, саме неможливість продавати видобутий газ за високими ринковими цінами стала однією з основних причин відсутності прогресу в переговорах із західними транснаціональними корпораціями, які ще на початку 2011 р. проявляли великий інтерес до видобутку сланцевого газу в Україні.

Крім того, на думку багатьох спостерігачів, відносно дешевий газ для населення не створює дієвих стимулів для його економії і робить невигідними вкладення в енергозберігаючі проекти. Поступове подорожчання, розтягнуте на декілька років, як очікується, має надати цьому напрямку необхідний імпульс.

Отже, підвищення внутрішніх цін на газ допоможе Україні збалансувати бюджет, з часом зробить "Нафтогаз України" прибутковою компанією, стимулює видобуток газу в країні і сприятиме скороченню обсягів його споживання. Тим не менш, уряд ось уже більше року відмовляється зробити навіть перший крок на цьому шляху, ризикуючи серйозно посваритися з МВФ саме в той момент, коли державі потрібні кошти для рефінансування зовнішньої заборгованості (цього року Україні потрібно буде виплатити $11.9 млрд боргу).

Однак у Кабміну є свої резони. При всій своїй зовнішній привабливості підйом цін на газ спричинить за собою низку негативних наслідків, вкрай неприємних як для нинішньої влади, так і для країни в цілому.

Реальні проблеми

Уряд, пояснюючи своє небажання піднімати внутрішні ціни на газ, вказує на негативні наслідки додаткового фінансового навантаження для населення. І це дійсно так. Якщо 30-відсоткове подорожчання газу для сімей, які використовують його лише для приготування їжі, буде практично невідчутним і складе 20-25 грн додаткових платежів на місяць, то нове збільшення тарифів на опалення і гарячу воду буде дуже відчутним.

Причому, почавши піднімати ціни, уряд буде змушений продовжувати рухатися цим шляхом, тому що МВФ буде ретельно відслідковувати кожен крок. Це означає, що приблизно в 2016 р. вартість газу для населення України може досягти більше 4 тис грн за 1 тис куб м (включаючи ПДВ), а тарифи на опалення - 8-10 грн за 1 кв м на місяць. Саме на такому рівні вони знаходяться зараз в країнах Східної Європи і приблизно такими вони і повинні бути, виходячи з поточної вартості енергоносіїв.

При цьому зростання цін на газ і тарифів на комунальні послуги не буде супроводжуватися адекватним збільшенням доходів українських громадян - життєвий рівень населення дуже чутливо знизиться. На подібні непопулярні заходи може дозволити собі піти тільки досить сильна влада, впевнена у своєму майбутньому. Або, як у Центральній та Східній Європі, в суспільстві має бути досягнутий консенсус щодо безальтернативності і необхідності подорожчання енергоносіїв.

Нічого цього в Україні зараз немає. З легкої руки деяких політиків в нашій країні вже кілька років панує шалений популізм. Питанням про підвищення внутрішніх цін на газ уряди, що змінюють один одного, перекидаються ніби гарячою картоплиною біля багаття. При цьому, будь-яка українська влада жодним чином не має наміру давати зайві козирі в руки опозиції: надто вже великі втрати тягне за собою відсторонення від "годівниці", занадто великі протиріччя між частинами розколотої на партії і течії української "еліти". У такій ситуації реалізація довгострокових проектів, які ведуть до зниження рівня населення в найближчій перспективі, виключена.

До того ж позиції нинішньої влади ніяк не можна називати міцними, а обурення, що прокотилися в минулому році при спробі всього лише підняти податки для приватних підприємців, показують, що в суспільстві знову накопичився значний протестний потенціал. Принаймні, до виборів у Верховну Раду, які відбудуться в кінці жовтня ц.р., підйом цін на газ для населення виглядає вкрай малоймовірним, чого б там не вимагав МВФ.

Зрештою, економіка - громіздка і складна система, що володіє значним резервом міцності. Судячи з усього, як мінімум, цей рік Україна зможе прожити і без підтримки з боку міжнародних організацій, а її фінансова система витримає і сплату зовнішнього боргу, і субсидування споживачів природного газу.

Але високі соціальні витрати підвищення цін на газ (не разового збільшення, а послідовного доведення їх до паритету з імпортними) - це не єдиний фактор, що утримує владу від цього кроку. Не варто забувати про те, що вимоги МВФ це цілий "пакет", в якому збільшення тарифів - лише одна зі складових. Крім цього, МВФ вимагає від України, наприклад, наведення порядку з відшкодуванням ПДВ, закриття офшорних лазівок, переходу до вільного курсу гривні, який, швидше за все, обернеться її девальвацією.

Реалізація всіх цих заходів не тільки не вигідна правлячій еліті, але й прямо призведе до різкого падіння життєвого рівня населення і остаточно зруйнує український споживчий ринок. Зрештою, для МВФ важливо тільки те, щоб країна, якій він дає гроші, могла розплачуватися за своїми боргами, а основний тягар у реалізації його програм завжди лягає на плечі пересічних громадян. Для української влади співпраця з МВФ на його умовах не надто приваблива, а ціни на газ - цілком підходящий аргумент для того, щоб пояснити відмову від виконання всіх його вимог як власного населення, так і світової спільноти.

Але основна проблема України полягає зовсім не в низьких цінах на газ для населення, а в дорожнечі імпортованого ресурсу. В даний час промислові споживачі, з урахуванням всіх податків і накруток, змушені платити за газ близько $560 за 1 тис куб м, і саме це має найбільш руйнівний вплив на економіку.

Настільки дорогий газ робить фактично неконкурентоспроможними цілі галузі, знижує рентабельність виробництва багатьох товарів. Металургійні комбінати змушені інвестувати кошти в установки вдування пиловугільного палива, що дозволяють скоротити споживання природного газу, замість того щоб вкладати їх в модернізацію обладнання, що сприяє підвищенню якості продукції та досягненню більшої ефективності. Та й взагалі, українському бізнесу доводиться зараз займатися проведенням заходів для зниження непомірних витрат на енергоносії, відсунувши на другий план інші проекти, які могли б сприяти збільшенню доходів і створенню нових робочих місць.

Не даремно уряд ось уже більше року намагається підійти до вирішення завдання газових цін з іншого боку - не підвищити внутрішні тарифи до паритету з імпортом, а, навпаки, домогтися зниження вартості імпортного газу до внутрішньоукраїнського рівня. В цьому випадку влада змогла б зберегти дешевий газ для населення і ТКЕ, домогтися скорочення витрат для промисловості, піднявши її конкурентоспроможність, а заодно поліпшити фінансове становище "Нафтогазу України".

Зростання внутрішніх цін на газ, якого вимагає МВФ і рекомендують європейські радники, безумовно, зміцнило би позиції України у відносинах з Росією (дорогий газ можна закупити зовні, високі ціни сприяли б розширенню видобутку та скороченню споживання). Але він не вирішує проблем української економіки і став би для уряду символом провалу його політики, націленої на отримання поступок від Росії.

При цьому, населення може задати владі цілком резонне запитання: а чому це курс на європейську інтеграцію повинен оплачуватися за рахунок різкого підвищення цін на газ і комунальних тарифів, а також дорогої перебудови всієї української енергетики з упором на вугілля і поновлювані джерела енергії? І чи не простіше було б домогтися бажаного зменшення газових платежів шляхом вступу України до Митного союзу з Росією, Білоруссю і Казахстаном?

Мабуть, саме прагнення зберегти за всяку ціну свій "європейський вектор" при одночасному категоричному небажанні платити за цей вибір реальну ціну і є основною причиною непослідовних дій українського уряду. З одного боку, він не хоче і не може піднімати вартість газу і комунальних послуг для населення, а, з іншого, сам заганяє економіку і фінансову систему країни у все більш глибоку яму.

Звичайно, в України ще є і час, і резерв міцності. Принаймні, до виборів у жовтні, а, швидше за все, і до кінця ц.р. ніяких різких змін у вітчизняній газовій політиці не відбудеться. Але що буде в 2013 р. - прогнозувати складно.

Віктор Тарнавський

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Сервіс підбору кредитів
  • Надішліть заявку
  • Дізнайтесь про рішення банку
  • Підтвердіть заявку та отримайте гроші
грн
Замовити кредит онлайн
В Контексті Finance.ua