2801
Нацбанк "пішов" у Декрет, або Вивчайте матчастину...
Багато хто вважає позитивним таке заняття як перечитувати книги, переглядати старі журнали і газети, що має прямий стосунок до ностальгії. Як виявилося, в Україні цьому почуттю піддаються не тільки люди, але і відомства, причому які займаються неабиякими напрямами державної політики. Наприклад, Національний банк. Він останнім часом раз-у-раз "видає на-гора" нормативні "нововведення" з посиланням на документ майже двадцятирічної давності, а саме: Декрет Кабінету міністрів "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 1993 року - кучмівської епохи.
Здавалося б, за такий термін цей "бестселер" вже ким-ким, а регулятором мав бути зачитаний "до дір". Тим часом, головні банкіри країни, як з'ясувалося, не позбавлені вміння відчувати, відкривати і осягати нове, вивчаючи законодавчий раритет.
З того, що "навіяло" НБУ перечитування документа, найбільше галасу наробила паспортизація готівкових обмінних операцій, запроваджена наприкінці 2011 року. Нацбанківські чиновники, виправдовуючи свої "запізнілі" дії, посилалися саме на норму зазначеного Декрету. Мовляв, тільки зараз вичитали, що готівкову валюту можуть купувати виключно фізичні особи - резиденти.
Дійсно, ст. 6 Декрету говорить, що уповноважений банк і Укрпошта "мають право від свого імені і власним коштом купувати готівкову іноземну валюту у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам - резидентам". Тобто, і фізичні особи резиденти, і нерезиденти можуть продавати валюту, а от купувати мають право виключно "фізики" - резиденти. Норма, звичайно, "залізна" і чітко виписана, але як її в Нацбанку не помічали 20 років, залишається загадкою...
Можна також погодитися з твердженням, що за допомогою паспорта точно і без особливих зусиль визначається резидентність. Напевно, в ейфорії від "ностальгії" в Нацбанку між рядків документа вичитали і про необхідність ксерокопіювання сторінок паспорта, а також посвідчення "папірців" штампом каси банку та збереження їх у документах дня.
Але це не єдиний казус, причиною яких (будемо сподіватися) є неуважне читання регулятором першоджерела. Так, Декрет свідчить, що для видачі і отримання резидентами кредиту в іноземній валюті необхідна індивідуальна ліцензія Нацбанку. Дану норму на озброєння взяли недбайливі позичальники. З її допомогою вони в судах доводили, що ті кредити у валюті, які вони отримували в докризовий період, видані незаконно з причини відсутності як у банків, так і у самих позичальників необхідної індивідуальної ліцензії.
Незважаючи на те, що в Декреті було зазначено, що саме НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, саме Положення про це було затверджено лише в серпні минулого року. Раніше такі операції банки здійснювали на підставі банківської ліцензії та окремих письмових дозволів. Напевно, тільки в страшному сні може привидітися, що було б з банківською системою, якби використання вищевказаних "неузгодженостей" недбайливими позичальниками не вдалося присікти...
Не менш одіозне Положення про переміщення цінних паперів через митний кордон України було оприлюднено Нацбанком вже в поточному році. Хоча, буква закону, а саме ст. 5 Декрету "Про валютне регулювання" майже два десятиліття тому було таким: наявність індивідуальної ліцензії НБУ обов'язкова при "здійсненні інвестицій за кордон, у тому числі шляхом купівлі цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами в подарунок або у спадок".
В продовження теми про цінні папери варто згадати і про валютні облігації внутрішньої державної позики. Останнім часом на ринку досить бурхливо ведеться дискусія, а НБУ вже видав відповідний циркуляр, з приводу того, чи зможуть їх купувати громадяни країни. Заковика в тому, що дані ОВДП - валютні, а, згідно з чинним законодавством, "валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України". У ЗМІ різного роду експерти малюють хитромудрі схеми, як на практиці здійснювати операції з купівлі населенням урядових внутрішніх цінних паперів.
Мабуть, знову була забута проста, але дієва рекомендація - вивчайте "матчастину". Найімовірніше, на зорі незалежності України закони не просто писалися, а творилися, бо тільки справжній творець може закласти такі законодавчі норми, важливість яких невдячні нащадки будуть не помічати два десятиліття, а "усвідомивши істину", схопляться за неї як за рятувальний круг.
Все в тій же ст. 5 Декрету "Про валютне регулювання" йдеться, що використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави можливе, але для цього необхідно отримати індивідуальну ліцензію Нацбанку. А отримання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має стосунок до операції. З цього випливає, що банки, які отримали відповідну індивідуальну ліцензію, можуть продавати валютні урядові зобов'язання українцям за їх кровно зароблені долари і поповнювати держбюджет заокеанськими банкнотами.
Крім того, у ст. 8 Декрету прописано, що для валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, номіновані у валюті України. Родзинка в тому, що "зазначені курси встановлюються Національним банком України при погодженні з Кабінетом міністрів". Історія замовчує про те, чи відбувається таке узгодження нині. Але дана норма свідчить, що всі урядові відмовки (особливо в 2008-2009 кризових роках) про курс гривні як про монополію НБУ не відповідають дійсності. Більше того, законодавство закріплює солідарність двох відомств у цьому процесі.
На цьому повноваження Кабміну в сфері валютного регулювання не закінчуються. Зрозуміло, що головним у цьому питанні залишається Нацбанк, а й для уряду в Декреті виписано низку відповідних положень. Так, згідно зі ст. 11, Кабмін "забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду України". Він мав бути сформований за рахунок коштів держбюджету шляхом купівлі на міжбанку або (при узгодженні з НБУ) на міжнародному валютному ринку; за рахунок отримання валютних кредитів і т. д. Документ також зобов'язує місцеві органи влади формувати валютні фонди. Але, на жаль, за останні два десятиліття цього не сталося.
І в цій сфері прозорливості предків-законодавців немає межі. Найімовірніше, вони передбачали, що саме з Державного валютного фонду будуть використовуватися кошти для оплати "Нафтогазом" рахунків за поставлений Росією газ. Але їхні нащадки пішли іншим шляхом - для вищевказаних платежів використовують зовсім не призначені для цих цілей золотовалютні резерви НБУ. Питається - навіщо вигадувати велосипед...
У Нацбанку Декрет продовжують вивчати, не виключено, що незабаром з'являться "новації". Не було б зайвим, щоб і в інших владних кабінетах на дозвіллі перечитали Конституцію, та й інші "застарілі" закони. Може, знайшли б там дуже важливе, що допомогло б Україні, нарешті, стати на ноги.
Дмитро Бобесюк
За матеріалами: УНІАН
Поділитися новиною
