674
Встигнути до осені: популісти починають і...
— Казна та Політика
Представники влади й опозиції відкладають убік свої нинішні обов'язки слуг народу, щоб вступити в запеклу сутичку за майбутні депутатські повноваження.
Практично всі працюючі у Верховній Раді депутати марять про продовження своєї кар'єри, їх не лякають перспективи брати участь у блокуванні трибуни і мало зачіпає прізвисько "кнопкодави". Незайвим буде нагадати, що останні парламентські вибори за змішаною системою проходили в Україні 10 років тому. За цей час багато фахівців перекваліфікувалися і навіть стали політиками, а нові далеко не завжди готові приймати на себе весь тягар відповідальності за результат. Експерти вже сьогодні прогнозують напружену і брудну виборчу кампанію, в якій переможцю (особливо по мажоритарному округу) мало набрати найбільше голосів, доведеться ще відстоювати свій результат.
Політикам, які вирішать балотуватися за мажоритарними округами, не варто забувати, що примітивний "атракціон небаченої щедрості" може не спрацювати в багатьох навіть провінційних виборчих округах. Для перемоги кожному кандидату, який нехай і володіє значною ресурсною базою, доведеться особисто активно працювати в окрузі - зустрічатися з виборцями і демонструвати запальним словом і впевненим ділом свою здатність відстоювати їхні інтереси. Поки залишається загадкою, як багато діючих парламентарів та громадян, у яких є депутатські амбіції, готові діяти в подібному форматі. Ще одна інтрига: чи готові мажоритарні герої вчорашніх днів, які відчувають фантомні болі по колишньому впливу, показати клас у сутичці з тими, хто ще не нюхав пороху в сесійній залі Верховної Ради.
У будь-якому випадку норму виборчого закону, що дозволяла балотуватися одночасно за партійними списками і мажоритарним округом, буде скасовано з високим ступенем імовірності. Це збільшує ризик непопадання в наступну купольну каденцію для багатьох розкручених парламентаріїв і робить боротьбу за депутатське крісло ще більш запеклою. Представники опозиції, які раніше проголосували з владою за норми виборчого закону, тепер мають обмежений простір для маневру. Апелювати до європейської громадськості після свята прийняття виборчого закону 80-відсотковою більшістю, м'яко кажучи, непослідовно.
На порядку денному залишається і можливість зміни розмірів прохідного бар'єру. Навіть ті політичні сили, що здатні з запасом подолати 5%-ву планку, сьогодні з тривогою спостерігають за маневрами навколо його можливого зменшення. Підвищення шансів політичної сили середньої руки сформувати власну фракцію у Верховній Раді серйозно роздмухує амбіції її лідерів і змушує бути більш гнучкими нинішніх володарів рейтингів. Подібна демонополізація могла б піти на користь нашим політикам, тим більше, як показує українська політична практика, народна любов - категорія доволі непостійна.
Україна за роки незалежності може похвалитися наявністю ідеологічних партій на крайніх флангах політичного спектру. Мабуть, тільки комуністи і ВО "Свобода" можуть не без підстав говорити про наявність певної ідеології, інші політичні сили позиціонуються відносно правлячого режиму, а не базових суспільних цінностей. Одні будуть твердити про немислиме (і нечуване) процвітання, інші - стверджувати, що "пропало все", але вони, мовляв, знають, як відшукати пропажу. Наївно очікувати, що за півроку до виборів відбудеться ідеологічний прорив, однак політичним партіям доведеться визначати свої ціннісні орієнтири на максимально доступному для розуміння виборців рівні.
Скандал навколо обставин небезкорисливого переходу депутата Романа Забзалюка із фракції БЮТ-"Батьківщина" в групу "Реформи заради майбутнього" і назад підірве і без того небездоганну репутацію українських парламентаріїв. З іншого боку - він дає нову надію тим, хто звик "вирішувати питання" виключно за рахунок фінансових коштів. Думаю, ми ще почуємо про вигідні пропозиції "небезкоштовно" зняти свою кандидатуру, які будуть зроблені кандидатам, які мають шанси на перемогу.
Цікавий нюанс - хоча українські партії за своєю природою вождистські, багато з них сьогодні відчувають різнопланові проблеми з пошуком харизматиків на перші позиції в списках. Микола Азаров навряд чи буде придатний стати першим номером у списку Партії регіонів через значний антирейтинг. Юлія Тимошенко може очолити "Батьківщину", лише опинившись на волі, а такий розвиток подій поки малоймовірний. Євгенія Тимошенко на чолі материнської партії може принести більше негативу, ніж позитиву. Лідерство Арсенія Яценюка на "Фронті змін" ніхто не ставить під сумнів, але у цього політика підвищена плинність кадрів, а розширення "фронтових" рядів може призвести до підвищення конфліктності всередині партії. Сергій Тігіпко все ще прикидає, що краще - влити "Сильну Україну" в "регіональні ряди чи пробувати йти на вибори окремим списком. Петро Симоненко відзначився не тільки розлученням і новим одруженням, але і нерозбірливістю в політичних зв'язках з владою, що нагадують служіння. Олег Тягнибок готовий рятувати тільки українців, а Віталій Кличко розривається між перспективою стати народним депутатом і втретє поборотися за пост столичного мера. Мабуть, варто визнати, що проблеми лідерів політичних сил є об'єктивним відображенням їхнього внутрішнього стану.
Головний парадокс майбутніх парламентських виборів у тому, що в суспільстві дозрів запит на тих, хто здатний не лише обіцяти. Однак шанси таких кандидатів пробитися через частокіл політичних сил, які заздалегідь заявили про себе, невисокі. Україна втомилася від популістів, але поки не бачить реалістів. Приплив свіжої крові очікується тільки в мажоритарній складовій, де у переможця перегонів може вистачити розуміння необхідності подальшої роботи над собою після 28 жовтня 2012 року.
Євген Магда
За матеріалами: Главред
Поділитися новиною
