717
Перський недолив
— Енергетика
Світовий ринок нафти немов перейшов на функціонування за принципом: ні року без "гарячої точки". Не встигла нормалізуватися ситуація в лівійській нафтовій галузі, що поступово нарощує рівень видобутку, як різко загострилася ситуація навколо Ірану. В кінці минулого року США і Євросоюз посилили економічні санкції проти країни, значно ускладнивши їй проведення міжнародних фінансових і торговельних операцій. А в січні цього року ЄС оголосив ембарго на імпорт іранської нафти, незважаючи на погрози Тегерана у відповідь перекрити Ормузьку протоку, одну з найважливіших транспортних артерій у світовій нафтоторгівлі.
Невипадкове загострення
Події навколо Ірану розвиваються стрімко. Нові економічні санкції, що різко обмежують можливість іранських компаній проводити розрахунки зі своїми закордонними торговельними партнерами, були введені США 21.11.11 р. Невдовзі до них приєднався і Євросоюз. У грудні європейські країни озвучили нову ініціативу, що передбачає повну заборону на імпорт іранської нафти в ЄС.
Іранська сторона 8.01.12 р. у відповідь пригрозила перекрити військовими засобами Ормузьку протоку, через яку щодня проходять танкери з 16-19 млн бар нафти, що відповідає, в середньому, 18% від обсягу глобального виробництва і близько 40% від обсягу світових поставок нафти морським шляхом.
Незважаючи на ці погрози, ЄС 23.01.12 р. оголосив про введення ембарго, яке вступить в силу з 1 липня ц.р. Іран не став поки робити жодних дій щодо нафтових танкерів, але зате заявив про готовність оголосити власне ембарго на поставки нафти в ЄС, що набуде чинності негайно. Тим часом в Перській затоці і навколо неї нарощується військова присутність США. На думку деяких спостерігачів, регіон знаходиться на межі нового військового конфлікту.
Ця історія викликає чимало запитань. І перше з них - чому зростання напруженості виявилося настільки стрімким. На перший погляд, ніяких принципових змін в стані іранської атомної програми, яка вважається головною причиною конфлікту цієї країни зі США і Європою, не відбулося. Більше того, 8 січня, коли уряд Ірану оприлюднив свою погрозу на адресу Ормузької протоки, міністр оборони США Леон Панетта заявив, що Іран не намагається створити ядерну зброю. Мирний (поки що) характер іранської програми підтвердило, за відомостями американських ЗМІ, і ЦРУ.
Інша справа, що поступово розвиваючи свій атомний потенціал, Іран наближається до межі, при перетині якої він отримує теоретичну можливість обзавестися власним ядерним арсеналом. Але поки ситуація не виглядає настільки загрозливою, як її прагнуть представити європейські та американські ЗМІ.
Втім, низка ЗМІ наводять іншу причину різкого загострення ситуації навколо Ірану. У цій країні 2 березня 2012 р. повинні пройти парламентські вибори. В цьому відношенні фінансові санкції, які вже привели до 70%-вого падіння міжбанківського курсу іранської валюти за неповні два місяці, перебоїв з імпортом і вимушеної зупинки кількох урядових проектів, логічно розглядаються як засіб дестабілізації обстановки в країні.
За оцінками незалежних експертів, іранська ліберально-реформаторська опозиція не має особливих шансів на перемогу на березневих виборах. Проте санкції, які вже викликали падіння життєвого рівня в країні, в комплекті з типовими західними звинуваченнями про фальсифікацію результатів виборів можуть підвищити ймовірність виникнення заворушень. А як "програма-максимум", очевидно, буде прийматися повалення нинішнього режиму і прихід до влади менш антизахідних сил або довгострокова дестабілізація.
Журналіст Пере Ескобар з Asia Times наводить ще один аргумент на користь того, що атомна програма Ірану є не причиною, а приводом для посилення тиску США і Євросоюзу на країну. За його даними, останнім часом уряд Ірану здійснював активні кроки з відходу від долара в міжнародних розрахунках. Зокрема, Китай має можливість оплачувати іранську нафту в юанях, а Японія - в ієнах.
Як нагадує П.Ескобар, в останнє десятиліття вже були два політики, які намагалися прибрати долар з нафтового ринку. Першого з них звали Саддам Хуссейн, який в 2000 р. почав приймати платежі за нафту тільки в євро, а другого - Муаммар Каддафі, що ратував за введення так званого "золотого динара". Навіть якщо це збіг, то досить красномовний.
Однак всі ці конспірологічні вигадки мають лише досить непряме відношення до реальної обстановки на світовому ринку нафти. Тут більш важливі реальні дії. Розглянемо шляхи можливого розвитку конфлікту навколо Ірану і його впливу на ринок.
Нафтова протока
Виголошена 8 січня погроза Ірану перекрити Ормузьку протоку викликала неабиякий переполох у світових ЗМІ, але, як не дивно, не мала особливого впливу на біржові котирування нафти. Протягом більшої частини січня торгівля в Нью-Йорку здійснювалася в інтервалі $95-100 за бар, а в Лондоні котирування сорту Brent були близькі до позначки $110/бар, але майже не перевищували її.
І таке ставлення біржовиків було цілком зрозумілим. Перш за все, протока між Іраном і Аравійським півостровом досить широка (54 км в найвужчому місці), і перекрити її не так-то просто, особливо, враховуючи наявність в цих водах відразу трьох американських авіаносних груп.
Між іншим, під час ірано-іракської війни 1980-1988 рр. обидві сторони вели досить інтенсивну "танкерну війну", прагнучи паралізувати поставки нафти. З квітня 1984 р. по грудень 1987 р. в Перській затоці (в основному, біля берегів Ірану) було атаковано більше 450 суден, з яких 340 отримали ушкодження (з них - 259 танкерів).
За весь період бойових дій було потоплено всього 11 суден. Пожежі, що виникали на танкерах внаслідок попадання ракет і підриву на мінах, зазвичай ліквідовувалися силами екіпажу. Як з'ясувалося, танкер водотоннажністю більше 100 тис т - мішень велика, але вельми живуча, потопити або навіть суттєво пошкодити його зовсім не просто.
Сьогодні ж судна цього класу стали ще міцнішими. Всі вони мають подвійні корпуси, розділені на велику кількість відсіків і оснащені найдосконалішим протипожежним обладнанням. Звичайно, протикорабельні ракети теж стали потужнішими, але далеко не факт, що хтось їх буде застосовувати.
На думку багатьох експертів, Іран може погрожувати, але, швидше за все, сам не ризикне почати першим військові дії. Для нього, враховуючи співвідношення сил, це просто самогубство. Крім того, навіть такі країни, як Китай та Індія, які в цілому співчувають Ірану в його протистоянні зі Сполученими Штатами, висловилися різко проти перекриття протоки.
Безумовно, посилення напруженості навколо Ормузької протоки та наявність там досить потужних військових угруповань двох протиборчих сторін підвищують вірогідність провокації конфлікту. Відповідний механізм відпрацьований США під час так званого "Тонкінського інциденту" в жовтні 1964 р., коли, нібито, мала місце неспровокована атака в'єтнамськими катерами американських кораблів (насправді, як з'ясувалося кілька років по тому, все було з точністю до навпаки) стала для США приводом для початку В'єтнамської війни.
Такий варіант розвитку подій не можна повністю відкинути або ближче до президентських виборів в США в листопаді 2012 р., або в разі серйозних заворушень в Ірані після березневих виборів. Але слід зазначити, що вся іранська стратегія протистояння із Заходом, за оцінками деяких спостерігачів, ґрунтується на тому, що американці не ризикнуть піти на відкрите протистояння.
Втім, у випадку воєнних дій в Ормузькій протоці і Персидській затоці якраз США постраждають найменше. За даними ОПЕК, в 2010 р. в Північну Америку надходило в середньому 1.615 млн бар близькосхідної нафти на добу, що складає менше 20% американського імпорту. Частка поставок в США в загальному обсязі трафіку через Ормузьку протоку, як зазначає Міністерство енергетики США, складає менше 10%, трохи більше - в ЄС (все інше йде, в основному, в Індію, Китай і країни Східної і Південно-Східної Азії). Саме азіатські країни і стануть головними потерпілими в разі нової війни в Перській Затоці.
Крім того, не варто скидати з рахунку і можливі обхідні шляхи. У Саудівській Аравії діє нафтопровід потужністю 4.5 млн бар на добу, по якому нафта перекачується з узбережжя Перської затоки на експортні термінали в Червоному морі. Правда, близько половини нафти, що поставляється по цьому трубопроводу, використовується всередині країни, але за необхідності поставки за кордон можуть бути збільшені. У травні або червні цього року має увійти в дію нафтопровід в ОАЕ, по якому до 1.8 млн бар на добу можна буде направляти на термінал в порту Фуджайра по той бік Ормузької протоки.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що загроза виникнення перебоїв з поставками нафти з Перської затоки внаслідок військових дій не надто велика. Іран навряд чи почне першим військові дії, а США, очевидно, застосують силу тільки в тому випадку, якщо противник буде знаходитися в різко ослабленому стані внаслідок внутрішньої дестабілізації. В останньому випадку військові дії будуть короткими і не матимуть істотного впливу на транспортування нафти з Перської затоки.
Більш значний і довгостроковий вплив на ринок можуть мати санкції - ембарго на імпорт іранської нафти, введене країнами ЄС, і зустрічне ембарго, яке збирається вводити Іран. Тут наслідки можуть виявитися досить помітними.
Палиця з двома кінцями
Взагалі, санкції, застосовані до Ірану, - дуже сильна зброя. Зовсім недавно в цьому переконалася Сирія, до якої аналогічне ембарго було застосовано в вересні 2011 р. До цього Сирія щодоби видобувала близько 385 тис бар нафти, з яких близько 150 тис - експортувала. Практично всі зовнішні поставки припадали на країни ЄС, а також Туреччину, яка теж приєдналася до режиму санкцій. В результаті експорт сирійської нафти повністю припинився, і вже до грудня видобуток було зменшено до 260 тис бар на добу, які могли бути перероблені місцевими НПЗ.
Сирійцям так і не вдалося знайти нових покупців на свою нафту, хоча інтерес до її придбання у свій час проявляли деякі індійські компанії. Основна проблема полягала в тому, що страхові компанії (більшість зареєстровані в Європі або карибських офшорах) відмовилися страхувати судна, які могли бути використані для вивезення нафти з сирійських портів, або виставляли непомірно високі ставки за "ризик".
За даними американської газети The Wall Street Journal, в січні сирійці спробували відправити на експорт партію нафти через Іран, але ця спроба була зірвана американцями, що натиснули на судновласника. Зараз же Ірану вже не до надання допомоги Сирії, самим би виплутатися з нелегкої ситуації.
Країни ЄС, що оголосили 23 січня про ембарго відносно іранської нафти, дали місцевим компаніям час до 1.07.12 р., щоб ті встигли підготуватися до припинення цих поставок. Чинні контракти будуть виконуватися до кінця I півріччя, укладення нових - заборонено. Правда, в квітні-травні (після виборів в Ірані) планується обговорити цю тему ще раз, оцінити вплив санкцій і остаточно вирішити питання про те, чи вводити ембарго чи все-таки ні.
За різними даними, в 2011 р. в країни ЄС щодоби поставлялося від 450 тис до 800 тис бар. іранської нафти. За даними International Energy Agency (IEA), цей показник в середньому за 2011 р. становив 600 тис бар. на добу. Таким чином, на Європу припадало близько чверті іранського експорту нафти, обсяг якого в кінці минулого року становив близько 2.2-2.3 млн бар на добу, а ЄС покривав за рахунок Ірану більше 5% своїх потреб. Правда, в кінці минулого року, за деякими даними, частка іранської нафти на європейському ринку скоротилася до менше 4.5%, а частка Європи в іранських поставках - до 18-20%.
Іранські представники після оголошення про ембарго з оптимізмом заявляли, що компенсувати втрату європейського ринку можна буде без особливих проблем за рахунок залучення нових клієнтів і розширення поставок дійсним. Проте насправді це буде не так просто.
Поки до санкцій ЄС офіційно приєдналася тільки Австралія. Китай, що купує більше 20% іранської нафти, і Індія, частка якої становить близько 12-13%, однозначно висловилися проти санкцій. Японія, Корея і Туреччина, які купують у Ірану відповідно 14, 10 і 8% його нафти, заявили, що, в принципі, можуть приєднатися до західного співтовариства в перспективі, але вельми потребують іранської нафти, за рахунок якої задовольняють Японія, Корея близько 10%, а Туреччина більше 30% своїх потреб.
Деякі компанії з цих країн вже звернулися до уряду США з проханням про надання їм винятків з режиму санкцій. Судячи з усього, деякі держави справді можуть скористатися можливістю розширити закупівлі нафти в Ірані, особливо, якщо це буде супроводжуватися певними знижками і преференціями.
Головна проблема для Ірану полягає зараз в труднощах з розрахунками за поставлену їм нафту. Відповідно до нового режиму санкцій, банкам, які співпрацюють з Іраном, загрожує відлучення від американського і європейського фінансового ринків, що є дуже дієвим заходом. Не дарма Індія зараз веде переговори з Іраном про розробку нового механізму оплати нафти. Як платіжний засіб пропонуються золото, рупії і навіть японські єни.
На думку фахівців, рано чи пізно ці труднощі вдасться подолати. Тим не менш, зростання напруженості навколо Ірану змушує навіть лояльно налаштовані до нього країни про всяк випадок шукати шляхи заміни іранських поставок. Зокрема, 14 січня китайський прем'єр Вень Цзябао здійснив поїздку в Саудівську Аравію, ОАЕ і Катар. За деякими даними, під час цього візиту велися переговори про можливість альтернативних поставок в разі перебоїв з відвантаженням іранської нафти. Досить імовірно, що, оголосивши про введення свого ембарго проти ЄС, Іран буде змушений скоротити загальний обсяг експорту, причому перспективи швидкого повернення на "докризовий" рівень виглядають вельми сумнівними.
З іншого боку, і країни ЄС можуть зазнати дуже серйозної шкоди через свою іранську авантюру. В особливо складному становищі опиняться саме Іспанія, Італія і Греція, які найбільш сильно постраждали від кризи і на які припадає левова частка закупівель іранської нафти країнами ЄС. Зокрема, велику стурбованість з приводу можливого припинення поставок вже висловив уряд Греції, яка купує в Ірані 35% необхідної країні нафти, причому, на досить вигідних умовах.
В Італії, в нафтовому імпорті якої частка Ірану становить близько 15%, б'є тривогу компанія ENI. Вона протягом 2001-2009 рр. виконала в Ірані кілька великих контрактів і повинна ще отримати сплату нафти на $2 млрд. Крім того, ENI відзначає, що південноєвропейським НПЗ, що переробляють іранську нафту, доведеться зазнати витрат, пов'язаних з переходом на інші сорти.
Правда, Саудівська Аравія вже заявила про свою готовність в оперативному порядку замінити для європейських клієнтів іранську нафту своєю. Подібна операція була проведена в минулому році, коли припинилися поставки з Лівії, так що ніяких технічних труднощів тут не повинно виникнути.
Іранська нафта, як правило, відноситься до важких сортів, в ній високий вміст сірки (звичайно більше 1.5%). За своєю якістю вона досить близька до саудівської або російської Urals, так що заміна буде відносно безболісною для заводів. Тому в разі зникнення іранської нафти з європейського ринку не повинна виникнути ситуація, подібна торішній, коли через дефіцит легкої нафти різко злетіли вгору котирування на північноморську суміш Brent.
Так що заяви іранської сторони про те, що ембарго є "самогубством" для ЄС, виглядають сильно перебільшеними. Звичайно, з певними проблемами європейські країни зіткнуться (що, до речі, викличе подальше зниження довіри до євро, в порівнянні з "надійним" доларом), але навряд чи ці труднощі будуть такими вже серйозними.
Проте, скорочення іранського експорту нафти на кілька сотень тисяч барелів на добу навіть за умови оперативної заміни цього обсягу поставками з Саудівської Аравії і ОАЕ матиме помітний вплив на світовий ринок нафти. Перш за все, тому що скоротяться резервні потужності з її видобутку, через що ринок стане більш чутливим до нових перебоїв.
МВФ застерігає, що санкції проти Ірану можуть призвести до підйому світових цін на нафту на 20-30%. Однак, швидше за все, зростання буде далеко не таким значним. Ймовірно, котирування просто залишаться на нинішньому рівні або трохи вище, враховуючи економічний спад в Європі і гальмування зростання ВВП в Китаї.
Втім, для західних країн, що заварили всю цю кашу, дорога нафта вже не така страшна. Навпаки, великі американські і європейські нафтогазові корпорації навіть зацікавлені в цьому, так як високі ціни на нафту дозволяють їм реалізовувати великі проекти зі значним рівнем собівартості. А для урядів США і європейських країн котирування, що перевищують $100 за барель, - зайвий доказ на користь якнайшвидшого переходу на альтернативні джерела енергії.
Віктор Тарнавський
За матеріалами:
Поділитися новиною
