654
Азербайджанський газ: передчуття та вподобання
— Енергетика
Українсько-азербайджанські переговори в швейцарському Давосі так і не привели до підписання договору про імпорт каспійського скрапленого газу в Україну. Бакинське керівництво дипломатично ухилилося від того, щоб зв'язувати собі руки конкретними зобов'язаннями перед Києвом. Воно усвідомлює, що зможе поставляти газ в Україну лише за залишковим принципом. Перед нею в черзі стоять Туреччина, Росія та Румунія.
У компаній, які видобувають газ на каспійському шельфі Азербайджану, вже укладені повноцінні контракти з Росією і Туреччиною на постачання видобутого палива в ці країни. Більше того, дані контракти не тільки працюють, але і вже оновлені в бік збільшення обсягу поставок. У Румунії Державна нафтогазова компанія Азербайджану (SOCAR) виступила співзасновником консорціуму, який має намір будувати інфраструктуру для перевезення природного газу в скрапленому вигляді (LNG) в басейні Чорного моря. На цьому тлі Україна поки виглядає аутсайдером. Крім меморандуму про співробітництво в сфері поставок скрапленого газу, підписаного рівно рік тому в тому ж засніженому Давосі, у неї з Баку нічого більше немає. Тільки благі наміри.
Турецький фактор
Туреччина сьогодні є найбільшим імпортером азербайджанського природного газу. За підсумками 2011 року обсяг таких закупівель склав приблизно 4,5 млрд куб. м. З одного боку це дещо нижче, ніж було в 2010. З іншого - скоро очікується підвищення. У жовтні минулого року Баку та Анкара підписали пакет нових газових угод, згідно з якими Туреччина має намір до 2017 року збільшити обсяг закупівель азербайджанського блакитного палива до 6 млрд куб. м. Ще 10 млрд куб. м вона готова пропускати через свою територію транзитом на європейські ринки.
У самій Туреччині споживання газу повільно, але впевнено падає: з 36 млрд куб. м в 2008 до 31 млрд в 2011 році. У доступній для огляду перспективі країна серйозно має намір опуститися нижче 30-мільярдної позначки, впроваджуючи енергозберігаючі технології в промисловості та активніше використовуючи гідроелектростанції замість теплових. Але азербайджанський газ Анкарі все одно потрібен: для витіснення російського імпорту або принаймні для того, щоб зробити більш зговірливим Газпром.
Ціна, за якою Туреччина імпортує каспійський ресурс, офіційно не оголошується, але за експертними оцінками вона становить близько 300 дол./тис. куб. м, тобто приблизно на 30% дешевше, ніж у росіян. Повністю відмовитися від співпраці з Газпромом Туреччина поки не може. По-перше, вона пов'язана з ним довгостроковим контрактом. По-друге, Азербайджан ще не вийшов на такі обсяги видобутку, щоб повністю забезпечити турецький ринок. В минулому році азербайджанський газовидобуток склав 25,7 млрд куб. м. У 2012 р. планується довести цей обсяг до 28,3 млрд куб. м, в 2015 - до 30 млрд куб. м. При цьому внутрішнє споживання газу в країні навряд чи вийде за межі 8-10 млрд куб. м.
Певна заминка і в тому, що між Туреччиною і Азербайджаном немає достатньої пропускної газотранспортної інфраструктури. Хоча побудувати її набагато дешевше, ніж зводити портові газові термінали і потужності зі скраплення природного газу, а потім його регазифікації. До речі, одним з пунктів торішніх азербайджансько-турецьких домовленостей стало рішення про будівництво нового Трансанатолійського газопроводу, по якому газ з прикаспійських родовищ повинен надходити в Грецію і на інші ринки півдня Європи. Між важко підйомними і дорогими проектами "Південний потік" і "Набукко" цей третій шлях може виявитися найбільш реалістичним. Зважаючи на це, уряд Азербайджану буде прагнути реалізувати газові домовленості зі своїми стратегічними партнерами в Туреччині, а вже потім враховувати газові претензії інших претендентів. І з цією думкою доведеться рахуватися не лише державній SOCAR, а й консорціуму приватних компаній, що розробляють найперспективніше родовище Прикаспійського шельфу - Шах-Деніз.
Російський фактор
У січні 2012 р. SOCAR і Газпром підписали контракт, що передбачає дворазове збільшення обсягів експорту азербайджанського газу до Росії. Склалося враження, що покупці раділи цьому навіть більше, ніж продавці. Дивний начебто привід для радості в найбільшій газовидобувній державі на континенті. Але практика викупу газу на південних ринках і перепродажу його на Заході ось вже пару років як з'явилася в арсеналі Газпрому. Спочатку він перехопив в України туркменський і узбецький газ, а з 2010 почав імпортувати і азербайджанський. Для Газпрому подібні операції все одно економічно привабливіші від капіталовкладень у розкриття нових родовищ на Крайній Півночі. Так ось, два роки тому Газпром придбав понад 700 млн куб. м азербайджанського газу, в минулому році - приблизно 1,5 млрд, в 2012 - замахнувся на 3 млрд.
З точки зору бюджету РФ цей контракт - втрата для країни: у наявності вивіз капіталу за кордон замість інвестицій в національний видобуток. Але Кремль подібні дії Газпрому заохочує, адже таким чином концерн відсікає можливості сусідніх країн (України, Молдови, тієї ж Туреччини) отримувати газ з джерел, альтернативних російським. Таким чином, для команди Путіна - Медведєва це можливість на належному рівні підтримувати економічну залежність сусідів від Росії, а для Газпрому - спосіб зберегти традиційні ринки збуту. Розрахунок простий: чим більше викупити газу в Азербайджану, тим менше він зможе продати його іншим. І турецька сторона для Газпрому дуже важлива. Це його другий за масштабами ринок збуту, після українського - ємністю майже 26 млрд куб. м за підсумками 2011 року.
Таким чином, перехоплюючи азербайджанський газ, росіяни забирають потенційний шматок і у Туреччині, і в України. Інша справа, що у подібної тактики на ринку є фізична межа. Потужності з транспортування азербайджанського газу в РФ через єдину прикордонну газовимірювальну станцію Ширвановка не здатні прийняти більше 6-7 млрд куб. м газу на рік. А реконструювати цей напрямок, збільшуючи його пропускну здатність, в Азербайджані не планують. Це для Баку не пріоритет.
Румунський фактор
Для представників SOCAR набагато цікавіший розвиток газотранспортних проектів на території Грузії. Зараз весь азербайджанський газ для турецьких споживачів йде через землі Саакашвілі. Але дві країни не бажають обмежуватися одним тільки вектором і вже намалювали інший - в напрямку порту Кулеві на березі Чорного моря. Тут SOCAR обзавівся власним нафтопричальним комплексом, а тепер роздумує, як би доповнити його газоперевалочним блоком. І тут варіантів у азербайджанської нафтової компанії не так багато, реально - два. Один - проект AGRI, другий - пропозиції від України.
Складно сказати, що з'явилося раніше. Адже нинішні плани Юрія Бойка і Владислава Каськіва з будівництва LNG-терміналу в українському Причорномор'ї дуже сильно перегукуються зі злегка забутим проектом "Білий потік", який активно мусолили ще за часів прем'єрства Юлії Тимошенко. Але зараз важливіше, не хто першим стартував, а хто першим добіжить до фінішу. І поки в Києві тільки говорять про створення СП з Азербайджаном з транспортування скрапленого газу, в Бухаресті подібне підприємство вже створено, рівно рік тому. Його засновниками, крім SOCAR, виступили Грузинська національна нафтова компанія, угорська MVM і румунська Romgaz. У січні поточного року саме закінчився термін розробки ТЕО цього газотранспортного проекту і вже найближчим часом його розгляне рада директорів компанії AGRI LNG. За попередньою інформацією вивчаються три варіанти перевалки скрапленого газу в румунському порту Констанца - обсягом 2,5 і 8 млрд куб. м на рік. Вартість їх втілення в життя варіюється відповідно в межах від 1,2 до 4,5 млрд євро.
У січні в Давосі з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим зустрічався не тільки Віктор Янукович. Там же на аудієнції у І.Алієва побував і прем'єр-міністр Грузії Ніка Гілаурі. Після цього він повідомив, що незабаром в Тбілісі пройде міжнародна конференція, присвячена реалізації проекту AGRI. Для Грузії він цінний насамперед новими обсягами транзиту. Куди далі піде азербайджанський газ, закачаний в Кулеві, їй в принципі все одно. Але оскільки в останні рік-два українсько-грузинські відносини дещо охолонули, Тбілісі тепер привітніше дивиться в бік Бухареста. Тим більше, що з того боку є надії отримати співфінансування від Європейського союзу.
Українські шанси
Україні в цьому газовому пасьянсі буде дуже складно витягнути потрібну карту. І все-таки шанси не зовсім нульові. Особливо, якщо підіграють турки. Саме в Анкарі Київ може відшукати ключі до потрібних дверей, як бакинських, так і московських. Але для цього доведеться запропонувати туркам дві вигідні угоди. Перша - перекупити у них частину законтрактованого у Газпрому, але не потрібного їм газу. Друга - привернути турецьких підрядників до будівництва LNG-терміналу в Україні. Обидві можливості, до речі, вже обговорювалися в київських урядових коридорах.
Торік Україна і Туреччина купували ресурс у Газпрому за приблизно однаковими цінами, хоча ми трохи дешевше. У поточному - все змінилося у зворотний бік. Тепер вже газ для Туреччини став дешевшим. І при цьому контракти турецьких споживачів передбачають помітно більші обсяги закупівель російського газу, ніж це відбувається насправді. Теоретично ці надлишкові обсяги (а мова йде як мінімум про 5-6 млрд куб. м на рік) Україна могла б викуповувати. Ймовірно, їх і мав на увазі Ю.Бойко, заявляючи, що наша країна вивчає можливість придбання газу у Туреччині. Технологічно провернути подібну операцію нескладно: у такому разі газ, який повинен йти до Туреччини транзитом через Україну, залишається на українському ринку, а паралельно зростає обсяг поставок газу з морського трубопроводу "Блакитний потік", що йде з Росії через Чорне море до турецьких берегів. Складніше зі згодою Газпрому на подібне заміщення. Хоча, можливо, для Москви і Києва це стало б компромісним виходом з непристойно тривалих газових дебатів. Адже кожен зберіг би обличчя і кожен отримав би бажане. З одного боку, Газпром наполіг би на ціні, забитій в контрактах 2009 року, з іншого - Нафтогаз (а може, OstChem або ще хто) отримав би можливість закуповувати певний обсяг газу за нижчою, "турецькою" ціною. У підсумку це все одно дало б загальне здешевлення для українського споживача.
Подібна схема може бути впроваджена досить оперативно і проіснувати до тих пір, поки Україна, нехай навіть частково, перейде на споживання LNG. Для цього буде потрібно три роки на облаштування інфраструктури та гарантії Азербайджану забезпечити її завантаження. Домогтися таких гарантій українському керівництву не вдається вже рік. Але каспійський лід, можливо, скрес би, якби Київ довірив будівництво LNG-терміналу турецькому холдингу Calik Energy. Ще кілька років тому представники Calik пропонували українській владі побудувати під Одесою комплекс для прийому LNG. Не виключено, що пропозиція все ще в силі. Calik Energy - найбільша турецька сервісно-інжинірингова компанія в нафтогазовій галузі, користується, як стверджують, прихильністю нинішнього турецького міністра енергетики Танера Йилдиза. Якщо це правда, то про український коридор для азербайджанського скрапленого газу замовити слівце в Баку змогли б шановні люди з Анкари.
Тепер порахуємо. У 2015-2016 роках Азербайджан повинен добувати 28-30 млрд куб. м газу. З них усередині країни залишиться 8-10 млрд. 6-7 млрд куб. м планує імпортувати Туреччина, 3-4 млрд куб. м - Росія, ще 2-3 млрд куб. м спишемо на дрібних азербайджанських клієнтів (Іран, Грузію, Грецію). Разом 5-8 млрд куб. м залишаються до кінця не розподіленими. На них може претендувати і Трансанатолійський газопровід, і AGRI, і український LNG-термінал. Приз отримає найбільш моторний. Решті дістанеться лише запах азербайджанського газу.
Олег Дорожовець
За матеріалами: МінПром
Поділитися новиною
