824
Бі-бі-сі з'ясувала, хто винен у кризі єврозони
— Казна та Політика
Кого звинувачувати в початку нинішнього кризи єврозони? Грецію? Італію? Чи, можливо, все-таки декого з їхніх північних сусідів?
Перша криза єврозони виникла не через країни Південної Європи. З самого початку розвиток економіки країн-членів Євросоюзу визначався положеннями Маастрихтського договору і Пакту стабільності і зростання.
І якраз Німеччина, а не Греція чи Італія, першою торпедувала цей пакт: у 2003 році в Німеччині і Франції дефіцит бюджету перевищив встановлений ЄС ліміт 3% ВВП.
Єврокомісія, в той час очолювана прем'єр-міністром Італії Романо Проді, мала повноваження оштрафувати їх. Проте міністри фінансів тоді ще 15 країн єврозони, зібравшись у Брюсселі, проголосували за те, щоб пробачити Німеччині і Франції.
Тодішній британський міністр фінансів Гордон Браун проголосував разом з усіма.
Євросоюз часто критикують за існування Єврокомісії, що обирається і нікому не підзвітна.
Але в той ключовий момент саме Єврокомісія спробувала протистояти єдиній волі демократично обраних урядів.
"Абсолютно ясно, що у мене було недостатньо влади. Я спробував було виступити проти, але мені сказали заткнутися", - пояснив мені Романо Проді.
Жак Лафітт, молодий чиновник французького міністерства фінансів, в дев'яності роки був направлений до Брюсселя, щоб допомогти в створенні єдиної валюти.
За його словами, технократи, які працювали над проектом, знали, що необхідний якийсь центральний механізм для контролю над діями урядів країн-членів єврозони, щоб зобов'язати їх виконувати встановлені правила.
"Ми зробили свої пропозиції країнам-членам. Але всі вони були відкинуті, оскільки передбачали передачу частини суверенних повноважень національних урядів Брюсселю", - розповів Лафітт.
"Ми були всього лише технічними фахівцями. Нам слід прикрити рот і слухати, що говорять уряди країн-членів ЄС, які, за замовчуванням, знали краще", - додав він.
Сер Джон Грант був британським представником при ЄС і був присутнім на тій зустрічі міністрів фінансів.
"Довіра до Єврокомісії і готовність країн-членів визнати її владу як наглядового органу за дотриманням Маастрихтських критеріїв були, таким чином, серйозно підірвані", - вважає Грант.
Це був сигнал всім іншим в Європі.
"Виглядало це так, що якщо великі гравці самі не можуть твердо дотримуватися встановлених правил, то і до нас в плані виконання вимог договору ставлення буде більш вільне", - згадує колишній заступник міністра фінансів Греції Петрос Дукас.
Після останніх подій Європа стала мудрішою. Якщо раніше країни-члени ЄС самі визначали власні бюджети, підганяючи їх під свої потреби, то тепер урядам доведеться надавати проект бюджету на схвалення Брюсселя.
Питання в тому, чи не буде все це тривати тільки до того моменту, коли жителі країн ЄС не збунтуються во ім'я демократії?
І бунт вже зріє - від Афін до Гельсінкі, найчастіше він пов'язаний з антинімецькими настроями.
"Німеччина приносить страждання іншим, посилюючи їх проблеми, - вважає Дукас. - Центр ваги в Європі стрімко переміщується до Берліна. У фінансовому союзі з Францією умови диктують вони, тоді як Франція є молодшим партнером".
Історичні відгомони колишньої європейської могутності Німеччини лякають самих німців.
Вони не хочуть і не намагаються стати лідерами в Європі, до цього їх змушують обставини.
У листопаді минулого року польський міністр закордонних справ Радослав Сікорський виголосив в Берліні палку промову, закликавши Німеччину діяти.
"Я менше боюся німецької сили, ніж бездіяльності Німеччини - її я починаю побоюватися все сильніше", - заявив Сікорський.
Фактично це означало наступне: "ми оговталися після нацистського кошмару, зробіть це і ви".
Парадокс в тому, що процес створення Європейського Союзу, затіяний 20 років тому з бажанням "європеїзувати" Німеччину, судячи з усього, призвів до цілком протилежного ефекту.
Тепер же багатьом країнам Європи доведеться "германізувати" свої методи управління економікою.
За матеріалами: Корреспондент.net
Поділитися новиною
