1446
Європі в новому році доведеться або оперуватися, або худнути
— Валюта
Велику Європу чекають в році, що настав, багато змін, і ще через рік її можна буде й не впізнати або важко впізнати, як після крутої перетяжки. У Євросоюзу, з його кризою єдиної валюти і боргами південних членів зони євро, шляхи руху вперед всього два, й обидва йдуть через операційну. Це або велика і загальна, або велика і місцева фінансова та конституційна хірургія, без якої не можна і думати про лікування євро і видалення боргових метастаз. Жодних інших альтернатив у Брюсселя немає.
"Фінансовий компакт" для охочих
Старий Світ начебто вже став на другий шлях, хоча і тут можливі варіанти. З перших днів нового року юристи Єврокомісії та національних урядів почали роботу над "фінансовим компактом" (тобто угодою): так в європейській пресі охрестили домовленості, які були досягнуті на саміті ЄС у Брюсселі ще в середині грудня 2011-го.
ЄС все-таки не даремно тримає такий численний і вмілий бюрократичний апарат і юристів, які майстерно користуються термінологічною косметикою.
За наведеною назвою - "фінансовий компакт" - ховаються зміни європейської конституції (мова йде про "Лісабонський договір про внесення змін до Договору про Європейський Союз і Договір про заснування Європейського співтовариства" від 2007-го року), але тільки у формі окремого документа. Учасники вільні його або схвалювати, або не схвалювати.
Документ введе жорстку фінансову дисципліну, контроль над витратами, законодавче закріплення зобов'язань домагатися бездефіцитних бюджетів тощо. Плюс розширену координацію фінансової та економічної політики держав ЄС при збільшенні керуючих функцій Єврокомісії (уряду ЄС). Кажуть, що нинішній голова Єврокомісії Мануель Баррозу цьому пункту був надзвичайно радий, оскільки він по суті наділяв його і його апарат функціями економічного уряду ЄС.
Великобританія, яка завжди скоса дивилася на всі починання, що виходили з континенту, відмовилася підтримати те, що вона так прямо і назвала: зміни до конституції ЄС. Лондон, в принципі, був згодний на компакт. Але вимагав для себе таких особливих умов і винятків, які давали йому право голосу, але не накладали жодних фінансових і бюджетних зобов'язань.
Об’єднане Королівство, власне, ніколи, з часу вступу в Європейський спільний ринок в 1973-му впритул "не прилягало" до об'єднаної Європи. Ні в Єврозону англійці не ввійшли, ні в Шенгенський безвізовий простір (хоча юридично вони його підтримують і входять в єдину інформаційну систему Шенгену). Але такого, щоб без англійців вирішували питання про функціонування всього союзу і вносили зміни в основи його діяльності, ще не було.
Можна було б говорити, що ЄС тепер перетворюється на союз 26 плюс 1, в якому англійці будуть знову стояти особняком.
Але не все так просто в не зовсім рівному Союзі 27 європартнерів. Ініціативу Німеччини та Франції про компакт повністю підтримали тільки 23 учасники, включаючи і всіх основних бюджетних і боргових штрафників - Грецію, Португалію, Іспанію та Ірландію. Причому ірландський кабінет "за", але побоюється, що йому доведеться провести з питання референдуму (ірландці своїми референдумами вже мало не поховали Лісабонський договір - вони провели по ньому два плебісцити в 2008-му і в 2009-му, і лише вдруге схвалили прийняття).
Шведи ж оголосили, що ще подумають і повинні спочатку ознайомитися з деталями документа. Схожі на шведські застереження є у Словаччини, Чехії та Угорщини.
Двошвидкісна Європа, але без Саркозі?
Загалом, не схоже, щоб Європа підійшла до результату цього року цілою, єдиною і оновленою. Старому Світу, радше, загрожує "оздоровче схуднення" за рахунок тих, хто не згоден з планами наміченої примусової Великої єврохірургії.
На жаль, дехто з тих, хто затівав назріваючу хірургію в єврозоні та ЄС, як наприклад, президент Франції Ніколя Саркозі, можуть і не побачити результатів цієї конституційної та фінансової перебудови.
Саме Саркозі, а з ним і німецький канцлер Ангела Меркель, майже три роки тому почали натякати на те, що ЄС можна і потрібно б перетворити на "двошвидкісний" союз. Ті, хто здатні розвиватися і дотримуватися фінансового орднунгу, підуть вперед, а інші нехай підтягуються. Вся вправа з "фінансовим компактом" якраз на це і розрахована.
Але Саркозі в квітні-травні чекають президентські вибори. І хоча він офіційно ще навіть не оголосив про свою участь (обіцяв зробити це в лютому: оголошення за місяць до президентських виборів для французів - нормальна практика), мало хто сумнівається, що він захоче залишити Єлисейський палац.
За останніми даними опитувань громадської думки, він відстає від основного суперника, колишнього лідера Соціалістичної партії Франсуа Олланда, але цей розрив не такий вже й великий. Він то розширюється до 10%, то падає до 4%. Кандидат від вкрай правого Національного фронту Марін Ле Пен після Олланда і Саркозі йде на третьому місці і, за опитуваннями, могла б отримати від 14% до 19% голосів виборців.
Саркозі дуже сподівається, що йому допоможе проведена при ньому ж виборча реформа. З 2012-го року в країні починає діяти ухвалений в 2009-му закон, що вперше дозволяє французам, які живуть в еміграції, мати власних депутатів у Національних зборах. Галли-експатріанти і до цього могли голосувати на парламентських виборах, але тільки за кандидатів від французьких округів.
Тепер же в країні з'являється така екзотика, як, скажімо, депутат від Сполучених Штатів. Рік тому на це місце готували нинішнього директора-розпорядника МВФ Крістін Лагард. Буде депутат від Північної Африки, депутат від Північної Європи (Великобританія, Ірландія, Скандинавія та Балтія) або депутат від іспаномовної Європи. Загалом, французи створили 11 заморських виборчих округів, від яких у парламенті будуть власні парламентарії.
Як показала практика, більша частина всіх французів, що голосують за кордоном, схильна підтримувати правоцентристські партії, а саме "Союз за народний рух" Саркозі. Те, що Саркозі дав заморським французам ще й власних депутатів, не може їм не сподобатися. А це, все-таки 2,5 мільйона людей. Стільки голосів на вулиці не валяються.
Але, в будь-якому випадку, Францію чекають двоетапні президентські вибори і поки зовсім незрозуміло, хто може в них перемогти. А шкода буде, якщо слідом за імпозантним італійським прем'єром Сільвіо Берлусконі, піде ще й гіперенергійний Саркозі. Нудно буде в Європі. Навіть в оновленій.
Андрій Федяшин
За матеріалами: РІА Новини
Поділитися новиною
