1138
Політична Україна: між Котом і Кроликом
Минулий рік немов демонстрував Україні, чим відрізняється Кіт від Кролика. Для когось - виключно зовнішнім виглядом і (не) придатністю в їжу, для когось - ступенем прирученості і можливістю використовувати шкірку для прикраси або обігріву.
Вітчизняні політики не втомлювалися дивувати своїх співгромадян, змінюючи образи і відшукуючи нові грані у вже звичних іпостасях.
Нарощування м'язів - Віктор Янукович. Глава держави присвятив минулий рік не тільки плаванню, тенісу та бігу по спеціально обрізаних пеньках, але й нарощуванню неформального, проте дієвого впливу на систему державної влади. Його повноваження після скасування президентської реформи і без того викликають заздрість більшості європейських колег, але в 2011-му Президент вирішив два завдання. По-перше, у судовій владі більше немає повністю безконтрольних судів, здатних скасувати президентський указ, як це було в 2008 році з ініціативами Віктора Ющенка про розпуск Верховної Ради. По-друге, у вищих ешелонах влади з'явилися не тільки земляки, але й добре знайомі Віктору Федоровичу управлінці - глава МВС і податкової служби. От тільки популярність Януковича рости відмовляється.
Управління долею - Юлія Тимошенко. Часто кажуть, що якщо жінка просить, їй потрібно це дати, інакше вона візьме сама. Екс-прем'єр азартно грала партію з українською Фемідою, завідомо роблячи ставку на програш у судовому процесі в Печерському суді. Образ переслідуваної давав унікальну можливість відновити свою популярність політику, що не мислить себе поза владою. Юлія Володимирівна прогнозувала і реакцію західного співтовариства на винесення їй обвинувального вироку, і прагнення Віктора Януковича "розчавити гадину". Напевно, їй не вдалося прорахувати лише термін ув'язнення і нездатність соратників організувати масштабний тиск на владу, що виніс би Тимошенко не тільки на пік президентського рейтингу, а й на вершину політичного Олімпу. Леді Ю залишається найсильнішим українським політиком, але в її тактичних ходах часто відсутня виразна стратегічна лінія.
Перетворення року - Микола Азаров. Український прем'єр, відставку якого пророкують з моменту його призначення, виявився політичним довгожителем. Миколу Яновича рятує від звільнення відстороненість від угруповань всередині Партії регіонів і рідкісна за теперішніх часів здатність стоїчно зносити спалахи президентського гніву. Зате глава уряду невпинно працює над іміджем: навчився критикувати Росію за непоступливість у питаннях поставок газу, завів аккаунт на Facebook і накопичив мільйон гривень з прем'єрської пенсії. Принаймні, цю суму можна використовувати як вихідну допомогу.
Розгубленість року - Сергій Тігіпко. Політик, що конкурує з Віктором Януковичем за право бути головним реформатором нашої країни, в кінці 2011 року опинився на роздоріжжі. З одного боку, Сергій Тігіпко добився проведення пенсійної реформи, що спровокувала хвилю соціальних протестів. Навряд чи це додасть йому популярності. З іншого - голосно оголосивши про готовність влити своїх однопартійців у ряди Партії регіонів, лідер "Сильної України" останнім часом здав назад. Його невпевненість у виборі підстьобують соціологи, що відзначають шанси політичної сили на чолі з Тігіпком отримати парламентську прописку восени 2012 року. Так що "вічно молодому" політику доведеться робити вибір, причому досить оперативно.
Політичний кастинг - боротьба за лідерство в опозиції. Позбавлення Юлії Тимошенко волі спонукало її колись відданих прихильників і прихованих опонентів до спроб оперативно розділити політичний спадок лідера "Батьківщини". Оперативне управління партією здійснює Олександр Турчинов, всіляко демонструє, що погоджує свої дії з самою Тимошенко, однак його шанси очолити виборчий список "Батьківщини" мінімальні. Піднісся духом лідер "Фронту змін" Арсеній Яценюк, якому відсутність Тимошенко в інформаційному полі допомагає набирати рейтингові очки і збирати під "фронтові" прапори бентежних колишніх "помаранчевих". Претендує на свою частину опозиційного електорату і Віталій Кличко, який прагне максимально ефективно змінити статус боксера-важкоатлета на політичний вплив. Мова про створення єдиної опозиційної партії не йде, і максимум, на який можуть розраховувати противники влади - узгодження кандидатур по мажоритарних округах.
Промацування року - Костянтин Грищенко. Главі української дипломатії весь рік доводилося нелегко. Угода про асоціацію України і ЄС так і не була підписана, а єврокритики нашої країни продовжують вчити її демократії голосно і показово. З іншого боку, офіційний Київ не поспішає піддатися на вмовляння Росії "дружити країнами" в рамках Митного Союзу та передавати "Газпрому" контроль над вітчизняною ГТС. Відновлення діалогу з Китаєм і пошук нових партнерів у Південно-Східній Азії і Центральній Америці не можуть дати швидкого позитивного ефекту. Тому робота МЗС все більше нагадує розміновування території, захищаючи наші національні інтереси в режимі щоденного реагування.
Лакмусовий міністр - Дмитро Табачник. Куратору гуманітарної сфери в уряді довелося несолодко - Дмитро Володимирович двічі чув на свою адресу безсторонню критику з вуст глави держави. На початку осені глава президентської адміністрації Сергій Льовочкін і зовсім натякнув на швидке звільнення Табачника, викликавши потік радісних коментарів з вуст інтелігентів, чия самосвідомість ущемлена амбітним чиновником. Однак минають дні і місяці, а "злий геній" Кабінету Міністрів і нині там. Більше того - продовжує робити заяви і робити вчинки, від яких націонал-демократи стають на диби. Кажуть, у Дмитра Табачника є високі покровителі у Москві, сваритися з якими сьогодні Янукович не має наміру.
Партійний кульбіт - Наталія Королевська. Нова спроба відродити українську соціал-демократію виглядає незвично - Українську соціал-демократичну партію очолила володарка значних статків Наталія Королевська. Народний депутат, яку зовсім недавно величали "бютівською принцесою", очолила політичну силу з лівоцентристською ідеологією. Королевську передбачувано звинувачують у прагненні співпрацювати з владою, при цьому навіть не звертаючи уваги на ефектність кульбіту - слуга народу зізналася, що перед арештом Тимошенко їй пропонували стати заступником голови правоцентристської з подачі Григорія Немирі "Батьківщини", а через півроку вона очолила соціал-демократичний проект. Що ж - була б людина хороша, а партія підходяща знайдеться.
Втрата року - Василь Джарти. Смерть кримського прем'єра в серпні не тільки перервала процес ручного управління Кримом, а й ускладнила діалог влади з кримськими татарами, в який Джарти вдихнув нове життя. Після довгих роздумів Віктор Янукович відрядив на півострів Анатолія Могильова, знявши напругу, створену ним в ролі головного міліціонера країни. Правда, з тих пір бадьорих рапортів про ефективне управління АРК не чути.
Несподівана мішень - Леонід Кучма. Генеральна прокуратура несподівано зацікавилася співучастю екс-президента в підготовці вбивства Георгія Гонгадзе. Колишній майор Микола Мельниченко ходив іменинником, а колишній глава держави регулярно приїжджав на допити і розповідав слідчим про особливості роботи в президентському кабінеті. Правда, бенкет духу Мельниченка тривав недовго, і він так і не зміг свідчити в суді, який визнав порушення кримінальної справи незаконним. Леонід Данилович після чималих хвилювань не виключив участі в парламентських виборах по мажоритарному округу. Мабуть, вирішив показати клас "політики по-южмашевськи".
Вісник радикалізму - Олег Ляшко. Народні депутати, що розпрощалися з "материнською" фракцією, поводяться по-різному. Одні затихають, струнко передавши картку для голосування представникам більшості, інші намагаються взяти все від депутатських повноважень, які закінчаться в наступному році. Олег Ляшко став центром тяжіння молоді та журналістів, даруючи їм інформаційні приводи. Олег Валерійович чимало досяг успіху в справі політичної клоунади - то топче єгипетську картоплю в супермаркеті, то катає бабусь на велосипеді, то провідує пацієнтів психлікарні. Ляшко, який очолив Радикальну партію, немов намагається довести, що всі жанри в політиці хороші, крім нудного. Не виключено, що знайдуться виборці, які захочуть продовження цієї епопеї, наділивши головного радикала країни мандатом довіри.
Ритуальні жертви - Василь Волга і Володимир Галицький. Головам Держкомфінансів та Державної служби зайнятості, затриманим правоохоронцям, у нинішній системі влади відведена роль жертовних агнців. Їх заклання має стати прикладом, наскільки нещадно каральні органи виконують президентські приписи в боротьбі з корупцією. Правда, більшості громадян країни цікавіше не спостерігати за сутичкою павуків у банці, а відчути реальне підвищення своїх доходів.
Вундеркінд року - Олександр Клименко. Зовнішній вигляд шефа Державної податкової служби чимало сприяє своєчасній сплаті податків українськими підприємцями. Але родзинка в іншому: призначення Олександра Клименка головним фіскалом завадило планам Валерія Хорошковського створити й очолити міністерство державних доходів, якому були б підпорядковані податківці і митники. Так що довелося Віктору Януковичу виписати путівку в столичне життя донецькому податківцю.
Друга молодість - Олександра Кужель. Багаторічна захисниця підприємців і ефектна жінка зробила у своєму житті важливий вибір. Вона покинула ряди "Сильної України", що почала рух у бік Партії регіонів, і повернулася до громадської діяльності. Серед особливостей характеру Кужель - її готовність відстоювати інтереси партійного вождя, в чому міг переконатися Арсеній Яценюк, електорат якого перетинається з Сергієм Тігіпком. Але розвиток ситуації змусив Олександру Володимирівну заявити про готовність балотуватися в президенти в 2015 році, щоб не пустити на посаду Януковича або Яценюка. Тимошенко ж Кужель, судячи з її відгуків про лідера "Батьківщини", заважати не стане.
Емігранти року - Богдан Данилишин та Денис Олейников. Найпомітнішими громадянами України, які залишили в минулому році межі країни, стали міністр економіки в уряді Тимошенко і підприємець, який був готовий надрукувати на футболці будь-який малюнок, запропонований замовником. Першого влада спробувала повернути з Чехії, але Прага надала вченому-економісту політичний притулок. Другому в Києві довелося зіткнутися з міліцейським свавіллям, після чого Олейников разом з родиною залишив Україну. Тенденція, одначе!..
Євген Магда
За матеріалами: Главред
Поділитися новиною
