3011
Іронія долі, або З легким євро!
— Валюта
Оцінюючи перспективи європейського політичного життя, один американський аналітик влучно зауважив: Європа увійшла в Чистилище. Назад ходу немає, а вперед можна йти, тільки скинувши баласт у вигляді "токсичних" бондів і нездійснених ілюзій. Наприклад, про те, що можна жити в соціальній державі, накопичуючи бюджетний дефіцит і сподіваючись, що рахунки сплатить хтось інший.
Є своя символічність у тому, що найбільшим випробуванням для єдиної Європи стала єврозона - її найамбітніший проект. Тут все дійсно невесело. З одного боку, проект зайшов надто далеко, щоб від нього відмовлятися - цілком або навіть частково. А з іншого - він поки що, м'яко кажучи, себе не виправдав. Ні економічно, ні політично. Ось вже іронія долі: метою введення євро було зміцнення економіки ЄС, європейська єдність і чергове упокорення німецької економічної гордині, а вийшло-то якраз навпаки.
Майже два роки минуло з початку кризи в Греції, яка, як з'ясувалося, досить тривалий час "відривалась" за чужий рахунок. Тоді здавалося, що ЄС був обманутий креативними бухгалтерами з Афін. Зараз з'ясовується: радше захотів бути обдуреним. Бо грецький "позичений шик" був не чим іншим, як доведеним до абсурду стилем життя багатьох, дуже багатьох в Європейському Союзі.
Реалії грецького життя, які відкрилися світові, просто вражали. Наскрізь фіктивний бюджет на державному рівні. Подвійна бухгалтерія на індивідуальному. Масова несплата податків. Причому настільки масова, що навіть нам, українцям, таке не снилося.
До кризи в Афінах і околицях було офіційно зареєстровано близько 700 басейнів. Коли зробили знімок з супутника, виявилося, що їх більше 17 тисяч. Чого не зробиш, щоб не платити податків. Або ще ось характерний факт: у перерахунку на долари на кожного працюючого грека припадає по 250 тисяч держборгу (якщо враховувати зобов'язання щодо пенсій та інших соціальних виплат). Це ж як треба було гуляти...
Можна було б списати це на особливий грецький менталітет. Однак і інші країни ЄС не так вже відстали. У той час як у гордих синів Еллади (на цей раз за скромним підрахунком) держборг становить 166% від ВВП, в італійців він налічує 121%, в ірландців - 109%. Та й у зразково-показових німців з французами - відповідно 83% і 87%. А щоб виходити з кризи, потрібно знову і знову позичати. За підрахунками МВФ, Італія потребує нових позик в обсязі чверті від її ВВП, а Іспанія та Франція - в обсязі однієї п'ятої.
Добре, що в Європі є така країна, як Німеччина. І економіка тримається, і з фіскальною дисципліною все гаразд. Добре, що є в Європі Польща та Естонія - лідери останніх років за темпами економічного зростання. Їм є куди зростати, та й фінансова криза не застала їх зненацька. Але якщо ситуація буде розвиватися по неконтрольованій спіралі, то успіхів цих країн буде мало.
При нинішньому рівні фінансування Європейський фінансовий стабілізаційний фонд (ЄФСФ) може не впоратися із завданням виведення ЄС з фінансового штопора. З обіцяного трильйона євро вже виділено 220 мільярдів. Цього було достатньо, щоб запобігти дефолту Греції, Ірландії та Португалії. Але що буде наступного року, коли для рефінансування державного боргу одній тільки Італії знадобиться 360 мільярдів?
Поки Німеччина і Франція рятують безтурботних жителів півдня, вони самі можуть перетворитися на боржників. Щодо Франції вже зараз є сумніви. А німці, в крові яких ще з 20-х років минулого століття живе страх перед гіперінфляцією, просто-таки здригаються від нової манери обчислювати держборг у трильйонах.
Іспанія за Грецією, Ірландія за Іспанією, Італія за Ірландією. Принцип той же, що в казці про ріпку, тільки з протилежним вектором. Бо тут така потужна фінансова "ріпка", що може потягнути під землю не тільки "діда" так "бабку", але і з десяток молоденьких "онучок" та "жучок", які приєдналися до ЄС в останні роки.
Поки що розрахунок на те, що все розсмокчеться. Трильйон виділено. Німецька, польська і кілька інших економік розвиваються бадьоро. Країни, що проштрафилися, урізали бюджети. Будемо сподіватися, що на виборах 2012 року у Франції, Італії, Фінляндії, Греції та Словаччині переможуть тверезомислячі політики. Будемо сподіватися, що споживачі в азіатських країнах і далі будуть купувати німецькі "іномарки". Будемо сподіватися, що, незважаючи на загальну атмосферу невпевненості, у світі не буде нових обвалів типу "Леман Бразерс".
Якщо все це складеться один до одного, то будемо вважати, що на перший раз пронесло. Якщо ж ЄС вдасться реформувати, як Тетчер у свій час реформувала Британію, то й взагалі можна буде вважати, що криза пішла на користь. Тільки от при тверезому аналізі виникають деякі сумніви. Причому не стільки щодо розуму та кмітливості лідерів ЄС, скільки щодо готовності його населення самовіддано йти на жертви, в той час як хтось інший ховає від податківців свої басейни.
Преса всіяна прогнозами, що ні ЄФСФ, ні МВФ не потягнуть лямку фінансування загальноєвропейського боргу. Потрібні зовнішні кредитори. І вони підтягуються. Вже Росія запропонувала свої послуги щодо забезпечення іспанського боргу. Вже проявив обережну готовність купити "токсичні" грецькі бонди Китай (під німецькі гарантії, звичайно). І навіть Туреччина, на яку ЄС звик поглядати зверхньо, виявила готовність підставити плече. Причому не кому-небудь, а своєму одвічному ворогові - Греції. Безкоштовний сир, практично, готовий. У комплекті з відповідними пружинними пристроями.
Якщо подивитися з геополітичної висоти, то, ймовірно, ось воно і є - очікуване тектонічне зміщення центрів впливу в світі. Одвічні кредитори стають позичальниками, а одвічні позичальники - кредиторами. Поки що бідні (на душу населення) країни допомагають країнам багатим.
Нещодавно потрапила на очі паралель між кризою єврозони і Великою депресією. Автор стверджує, що катастрофа 1930-х років була викликана тим, що на той момент стара володарка світу (Англія) вже здала свої повноваження, а нова (США) ще не вступила в права володіння. Зараз, мовляв, те ж саме, тільки в ролі старого, що йде на спокій, господаря виступає трансатлантичний захід, а в ролі нового, запізнілого - азіатський Схід.
Сюжет дійсно цікавий. До речі, одним з акторів може стати сусідня з нами Туреччина. Її історія - це історія європейської Попелюшки, яка після десятирічної боротьби з політичним снобізмом деяких європейських персонажів, схоже, перетворюється якщо не на принцесу, то вже на цілком пристойну маркізу.
Пройшовши в цьому році політичне перетворення у вигляді чергової перемоги Ердогана на виборах і остаточного відходу генералітету від "чергування по країні", Туреччина викликала як захоплення, так і тривогу. Гадаю, правда десь посередині.
Так, турецька економіка все ще нестабільна. Але, на відміну від економік єврозони, нестабільність ця скоріше зі знаком плюс, а про технології "м'якої посадки" можна розпитати той же Китай. Так, філософія неооттоманізму викликає історичну печію у деяких сусідів. Але, якщо придивитися уважно, то агресії або інших лихих задумів у ній поки що не проглядається. Так, проблеми Ердогана зі здоров'ям викликають деяку тривогу щодо подальшого курсу країни. Але присутність у Туреччині потужної еліти, що отримала американську і німецьку освіту, дає підстави вважати, що курс цей буде правильний.
Можливо, не так вже й не правий американський аналітик Джордж Фрідман, коли стверджує, що в наступні десять років ЄС буде поступово сходити на маргінес, а над Європою будуть сходити дві національні зірки - турецька та польська?
Прошу зрозуміти мене правильно. Я не стверджую, що багатий ЄС відразу збідніє. Зрештою, формула професора Преображенського про те, що "розруха - в головах", має і зворотну дію. У деяких націй в головах не розруха, а порядок. І тому, які б кризи або війни не проходили через Німеччину, вона все одно відродиться у вигляді акуратних будиночків і потужних автобанів. Просто тому, що німці знають: вони це можуть. І на менше ніяк не погодяться.
Однак очевидно й те, що Європа старіє, мотор ЄС дає збої. І найголовніший збій - знову ж таки в головах. Криза - поганий час для будь-яких союзів, нехай навіть і непорушних, і нехай навіть республік вільних. Головна небезпека, яку вона таїть, - це відхід електорату від проєвропейських партій в стан ізоляціоністських сил. І ось коли вони прийдуть до влади, кидати нові трильйони в пічку кризи стане складно.
Олександр Щерба
За матеріалами: Дзеркало Тижня
Поділитися новиною
