1165
Зовнішня політика України: ні нашим, ні вашим
За рік Україна так і не змогла узгодити процеси над лідерами опозиції з демократичними вимогами Євросоюзу.
Протягом року українська влада намагалася знайти баланс між російським та європейським напрямками і показати, що безблоковий статус і відмова від будь-яких зобов'язань може стати виходом для країни. При цьому поки єдиним постійним напрямком залишалася інтеграція в ЄС, поступово Київ підбирався до договору про асоціацію, хоча в підсумку його сподівання виявилися завищеними. Тепер, озираючись на 2011 рік, можна сказати, що українська зовнішня політика намагалася зберегти баланс між внутрішніми прагненнями Віктора Януковича і просуванням країни в ЄС. Їй вдалося це лише частково, адже договір так і не підписали, хоча лідери союзу, прибувши до Києва на саміт 19 грудня, заявляли про такі плани на найближче майбутнє.
Відносини з Москвою в цьому році виявилися не такими багатообіцяючими. Основне питання - ціни на російський газ - так і не вирішили. Києву варто серйозно задуматися над тим, що Кремль не бажає робити своєму союзнику істотні поступки. Навіть часті візити українського лідера до Москви не зрушили цей процес з мертвої точки. Росія постійно намагалася втягнути Київ в економічні об'єднання чи політичні союзи. Україна чинила опір і говорила про свій європейський вибір і про небажання псувати відносини з сусідами. У результаті до кінця року Росія натякнула на те, що подальші переговори про знижку на газ повинні бути пов'язані з політичними поступками.
В інших сферах українська політика підтвердила загальносвітову тенденцію. У 2011 році великі гравці в сфері міжнародних відносин були зосереджені на своїх власних проблемах, і тому активність на світовій арені сильно впала. Зусилля України теж були спрямовані на захист своїх власних економічних інтересів.
На думку експертів, проривів у дипломатії не варто чекати і наступного року. Країна повинна визначитися, куди рухатися далі, і залежно від цього змінити внутрішньополітичний курс. Адже Росія приймає будь-який режим в Україні, але за умови передачі під її контроль привабливих активів, як сталося в Білорусі. А Європа вітатиме інтеграцію Києва в свої лави тільки при наявності демократичного процесу. Суди над лідерами опозиції не дуже в'яжуться з цими вимогами Брюсселя.
Гра в витрішки
За рік відносини Європи і України пройшли кілька стадій, від повного розуміння та видачі 550 млн. євро на добудову саркофага над ЧАЕС до негласного дипломатичного бойкоту.
На початку року Україна вирішила розкручувати кримінальний процес проти одного з лідерів опозиції Юрія Луценка. Ще в грудні 2010-го його взяли під варту і почали активно судити. В Європі відразу заговорили про утиск політичних прав і тиск на опозицію з боку влади. До Києва приїхав європейський комісар Штефан Фюле, щоб подивитися, що відбувається в країні.
Але до весни відносини потеплішали. Віктор Янукович стоїчно витримав натиск Володимира Путіна, який під час візиту до Києва заманював Україну до Митного союзу. Російський прем'єр тоді погрожував торговими санкціями проти українських товарів, якщо наша країна продовжить просування в ЄС. Український Президент вислухав обіцянки і погрози, а потім заявив, що його країна все-таки хоче в Європу і буде виступати за підписання договору про асоціацію вже цього року.
У нагороду за такі слова до Києва одразу приїхав глава єврокомісії Жозе Мануель Баррозу і пообіцяв сприяння в цьому процесі. Через кілька днів в українській столиці більше десятка світових лідерів зібралися на конференцію з приводу проблем атомної енергетики. Тоді світова громадськість розщедрилася майже на півмільярда євро, а Віктор Янукович сфотографувався з генеральним секретарем ООН Пан Гі Муном. На той час ситуація з європейською інтеграцією, здавалося, була досить певна. У період дипломатичного застою влітку 2011 року з'явилася інформація, що договір про асоціацію підпишуть вже цього року.
Але восени, з початком активної стадії справи проти Юлії Тимошенко, відносини знову загострилися. Коли лідеру опозиції винесли вирок, в ЄС заговорили про те, що країна, яка судить людей за політичні переконання, не дуже то й потрібна Європі. До Києва приїхали кілька емісарів Союзу, щоб натякнути, що Брюссель не готовий поступитися своїми демократичними переконаннями заради просування інтересів Києва. Але Віктор Янукович постійно говорив, що він не має впливу на судову владу, і судять Тимошенко за "газові" контракти 2009 року, коли вона була головою уряду, а не лідером опозиції.
Після низки візитів європейських чиновників на дипломатичному полі настала довга тиша. Київ і Європа намагалися з'ясувати, хто перший відмовиться від своїх переконань і поступиться. Одна Польща виявилася заручником цієї ситуації, вона змушена була просувати інтереси України, які стали непопулярними в ЄС.
Підсумок річного просування Києва у бік Заходу був підбитий на саміті 19 грудня. Сторони не змогли підписати не тільки договір про асоціацію, але і якийсь інший міжнародний документ. Поки обмежилися обіцянками та заявами про дружбу, без конкретних термінів. Все перенесли на 2012 рік, коли, можливо, ситуація зміниться.
Бажання газу і грошей
Східний вектор розвитку української дипломатії в цьому році більше нагадував торги за знижки та преференції. Весь рік Київ заявляв, що його не влаштовує ціна на російський газ. Москва пропонувала знизити ціни на поставлені енергоресурси за умови, що державні газові компанії України увіллються в систему "Газпрому". Україна як могла чинила опір, заявляючи, що умови раніше підписаних договорів несправедливі, і що їй потрібні кошти на модернізацію газотранспортної системи. Росія пропонувала гроші на модернізацію в обмін на контроль над цими трубами.
Сторони постійно зустрічалися і постійно говорили схожі речі, тому діалогу не виходило. В підсумку Кремль заявив, що тепер працюватиме над розширенням поставок газу в ЄС через "Північний потік" (відкритий в 2011 році) і будуватиме "Південний потік". У разі повного завантаження цих трубопроводів Україна може втратити до 50% всього газу, який перекачується по її території зараз.
Москва готова зробити знижку на газ для України в обмін на вступ Києва до Митного союзу або до євразійського політичного проекту, який зараз готують у Росії. Але Віктор Янукович розуміє, що такий крок покладе край спробам пройти в ЄС і зробить його країну залежною від Росії. Перед Україною - приклад Білорусії. Ця держава через політику свого лідера була загнана в кут і змушена була розпродавати свої найбільш цінні активи. Київ зовсім не хоче повторення такого сценарію.
Інші східні напрямки в дипломатії України були тільки наполовину успішними. Влітку 2011 року було підписано угоду про стратегічне партнерство з Китаєм. Але поки воно не отримало конкретного розвитку в економічній сфері. В Китаї не поспішають обсипати Україну інвестиціями, оскільки прибутковість вкладень в Гану набагато вища.
Вибір-2012
Зараз багато експертів вважають, що Україна повинна вибрати, куди рухатися далі. Наступного року більшість країн світу будуть зайняті власними проблемами, яких у них достатньо. Тому увага до дипломатичних процесів сильно знизиться.
Процес розширення ЄС на Схід взагалі може виявитися зведеним до необов'язкових декларацій. Тому країна, яка незважаючи на критику з Брюсселя, намагається зберегти свій курс внутрішньої політики недоторканим, має мало шансів на реальне просування. Тепер владі доведеться вибирати, як збалансувати своє прагнення обмежити опозицію всередині країни і переконати чиновників ЄС у тому, що це не ущемляє демократію.
На сході потрібно буде домовитися про ціни на газ. Адже президентські вибори в Росії зроблять переговори з Києвом одним з факторів передвиборчої кампанії. Не виключено, що кандидат від влади Володимир Путін захоче показати себе сильним політиком, і тому знижок без суттєвих політичних поступок Україні не бачити.
ЄС зараз стурбований власними проблемами і теж не готовий поступатися своїми принципами. Тому спроба українського керівництва врівноважити внутрішню спрямованість на монополізацію влади і демократичний фасад для європейців у 2011 році виявилася успішною тільки частково.
Павло Сивокінь
За матеріалами: Главред
Поділитися новиною
