1696
Антипротестний імунітет
27 листопада в Донецьку влада розігнала акцію протесту ліквідаторів аварії на Чорнобильській атомній електростанції. При ліквідації наметового містечка загинув один з протестувальників. Але ця смерть не привела до масових протестів. Влада виробила власний алгоритм поведінки зі страйкарями.
Виробили алгоритм
Увечері 27 листопада в Донецьку під час розгону акції протесту загинув один з мітингувальників. Почалося все з того, що близько 30 осіб у штатському, не пред'явивши жодних документів, увірвалися в наметове містечко і звалили великий намет, в результаті чого постраждала одна людина. "Нашого товариша затоптали. Він зараз у важкому стані лежить у швидкій допомозі... Великий намет залили водою", - повідомив керівник обласної громадської організації "Чорнобиль-Єдність" Микола Гончаров.
Міліціонери поспішили відхреститися від своєї участі в події. "О 19:15 була зроблена спроба демонтажу намету, який належить МНС. Спробу зробили співробітники МНС, про що заздалегідь попередили міліцію", - повідомив керівник Центру зв'язків з громадськістю Управління МВС у Донецькій області Ігор Дьомін. Він підтвердив смерть одного з чорнобильців. "Один із громадян, який знаходився біля намету, звернувся в швидку допомогу і через 10 хвилин помер. Ніякого протистояння між міліцією і чорнобильцями не було. Міліція просто організувала живий коридор, щоб випустити швидку допомогу, яку не випускали "чорнобильці"", - підкреслив глава прес-служби. За словами "силовиків", смерть Геннадія Кополєва - так звали загиблого шахтаря-інваліда - трагічна випадковість, а не навмисне вбивство.
Чорнобильці вважають інакше. "Ми нікуди звідси не підемо, поки не приїде Шишацький (глава Донецької державної обласної адміністрації). Відбулося відкрите, неприховане бандитське свавілля. Влада показала своє справжнє обличчя", - сказав у ніч на 28 листопада Гончаров. При цьому, за його словами, міліція бачила, як гинув шахтар, який віддав свої найкращі роки Батьківщині. "Ось тут, на цьому місці, стояв, був присутній при скоєнні цього терористичного акту, по іншому не назвеш, і бандитизму, начальник УВС міста Донецька Седнєв Юрій Володимирович. І в мене відбулася з ним серйозна розмова. Він нібито каже: "Ми не знаємо, хто ці люди". При ньому скоїли цей злочин, при ньому вантажили намет у машину, і він нічого не зробив. І тут по всьому периметру палатки стояли співробітники міліції, і благословляли той бандитизм, який відбувався щодо нас", - передає слова Гончарова "ОстроВ".
Поки "чорнобильці" не збираються залишати місце протесту. Смерть товариша їх тільки розлютила. Що стосується решти населення України, воно поки пасивне. У подібних умовах почалася революція в Лівії. У нашій же країні поки все досить тихо. Лише звичне обурення в інтернет-середовищі. Схоже, влада виробила свій алгоритм роботи з незадоволеними. І він дуже успішно діє. Полягає цей алгоритм у тому, що акції протесту з самого їх початку ніхто вперто не помічає. Їх намагаються лише "словесно" зам'яти. До "силового" варіанту вдаються лише тоді, коли від протесту "втомлюються" в ЗМІ, він перестає бути головною темою випусків новин і ця інформація приїдається населенню. Так було, зокрема, з учасниками війни в Афганістані та ліквідаторами аварії на ЧАЕС у Києві. В кінці жовтня їх намагалися "заговорити", обіцяючи "золоті гори". Пізніше - перестали звертати увагу. І лише тоді, коли від протесту стомилися в тому числі і самі протестувальники, оголосивши про перерву в акціях, до дій приступали "силовики". І поки немає переконливих прикладів того, як влада прислухається до вимог страйкарів. Схема діє. І причина тому почасти - в природі останніх протестів.
Спринтери від протестів
Якщо порівнювати українські протести останніх років з легкою атлетикою, можна з упевненістю сказати, що на зміну стайєрам - витривалим бігунам на довгі дистанції, прийшли спринтери - бігуни на дистанції короткі. Якщо раніше в Україні протести могли бути досить тривалими і, як правило, закінчувалися силовою розв'язкою або задоволенням вимог протестувальників. Як приклад можна навести ту ж "революцію на граніті", коли завдяки постійній, незгасаючій активності студентів був зміщений голова Ради міністрів УРСР Віталій Масол. Прикладом акцій з силовою розв'язкою можна назвати "Україну без Кучми", коли вимоги протестувальників не слабшали, а підтримка з боку населення зростала. У підсумку це вилилося в силові протистояння 9 березня 2001 р. Але все одно під тиском протестувальників президент України Леонід Кучма змушений був відправити у відставку міністра внутрішніх справ і главу СБУ. Ну, і звичайно ж, найбільш хронологічно близький приклад - Помаранчева революція, 7-му річницю якої Україна відзначила на минулому тижні. Після неї ситуація кардинально змінилася.
Політики, які прийшли до влади на хвилі народного гніву, дискредитували саме поняття протесту. Крім того, з'явився і став набирати силу своєрідний "бізнес" - "акції протесту", в яких мітингувальникам платяться гроші. Квінтесенцією подібних акцій можна вважати заходи, що проводяться "Загальновійськовим союзом" екс-нардепа Олега Калашнікова, в яких беруть участь неповнолітні, студенти і люди, що немов зійшли з оголошень "Їх розшукує міліція". З Помаранчевої революції багато політиків зробили неправильний висновок: своїх цілей можна досягти, якщо вивести людей на вулиці. ЗМІ неодноразово випускали сюжети, в яких журналіст за гроші організовував будь-який мітинг, навіть з відверто абсурдними вимогами та гаслами.
Крім дискредитації самої ідеї протесту, за минулі роки українці втратили терпіння. Якщо акції "Україна без Кучми" тривали понад півроку і врешті-решт українців вистачило на багатотисячну акцію протесту і силове протистояння з владою, то нинішні акції протесту рідко тримаються тиждень. Крім того, в акціях минулого представники різних політсил знаходили консенсус. Так, рука об руку могли йти націоналісти з УНА-УНСО і соціалісти із СПУ. Зараз же кожна партія прагне сама організувати протест, а на появу іншої партійної символіки реагує вкрай різко, побоюючись, що опоненти "піаряться" за її рахунок. У підсумку це призводить до того, що такої сукупної підтримки акцій протесту, яка була раніше, вже немає. Крім того, протести почали "дробитися". Якщо раніше політика нинішнього уряду об'єднала б усіх і по країні пройшли б масові акції з вимогою відставки уряду, то тепер кожна організація чи партія вирішує конкретно свої проблеми: бізнесмени влаштовують Податковий майдан, "афганці" протестують проти скорочення пенсій, "чорнобильці" - теж проти цього, але воліють діяти відокремлено. Націоналісти з'ясовують, хто більший, а хто менший українець, і охоче протестують проти червоних прапорів у тому ж Львові. Комуністи - протестують проти нинішньої влади і націоналістів. У підсумку, люди, що мають спільного опонента - роз'єднані, і їх протести легко погасити.
Крім того, звертає на себе увагу і тактика поведінки багатьох протестувальників. Їм досить невеликих поступок від влади. Навіть у випадку з Донецьком: після смерті товариша "чорнобильці" вимагають, щоб прокуратура почала справу проти "силовиків" за звинуваченням у вбивстві. ГПУ, яка є таким же органом влади, як і МВС та МНС, співробітники якого нібито зносили намети, навряд чи буде сильно переслідувати своїх "братів у погонах". Справу почати - не важко. Але довести її до кінця і покарати винних - інше питання. Як показує діловодство в незалежній Україні, деякі розслідування можуть тривати роками і так ні до чого і не призвести. А українська влада ще не раз скористається невмінням українців протестувати.
Борис Рудь
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
