1800
Баку імітує успіх
— Казна та Політика
Дорога від аеропорту ім. Гейдара Алієва до Баку вразила ідеальним покриттям. А центр азербайджанської столиці - яскравими вогнями, помпезними будівлями, сучасними пам'ятниками і відреставрованою історичною частиною міста. Втім, дороги тут теж відмінні. Враження, ніби потрапив в столицю однієї з розвинених країн Європи, а не в Закавказзя.
Ціни теж дивують. Чашечка кави коштує близько 5 манат, скромний обід - приблизно 20 манат, а м'ясо в супермаркетах коштує 12 манат за кілограм. Азербайджанська грошова одиниця відносно до євро котирується приблизно один до одного. Проте кафе в центрі міста заповнені людьми.
Азербайджан в останні роки регулярно входить до п'ятірки лідерів за темпами зростання ВВП на пострадянському просторі. Ошатна вітрина азербайджанського "економічного дива" цілком відповідає макроекономічним показникам.
Але це лише вивіска. Варто зробити кілька кроків убік від традиційних гостьових маршрутів, і вона починає розсипатися. Центр Баку виявився потьомкінським селом, зростання економіки - липовим, а багато громадян країни в розмовах із занадто цікавим іноземцем демонструють незвичну для українця заляканість. Дивує і низький рівень освіченості багатьох молодих людей.
Таємниця
Правозахисні організації Human rights watch і Freedom house регулярно відзначають порушення демократичних стандартів владою Азербайджану. Більш недемократичними в цьому регіоні вважають тільки диктаторські режими Центральної Азії. За останні півроку в державі арешту піддалися вісімнадцять активістів опозиції. Сотні опонентів сім'ї Алієвих, яка керує країною з 1993 р., пройшли через тюрми. Соратник президента-націоналіста Абульфаза Ельчібея і нинішній лідер опозиційного Народного фронту Алі Керімлі вже шість років фактично замкнений у країні. Влада під надуманим приводом відмовляє йому у видачі закордонного паспорта.
Піддаються нападам журналісти. Причому не тільки місцеві. У червні в азербайджанській столиці була побита американська журналістка Аманда Еріксон і британська правозахисниця Сілья Девіс. Подібні факти разом зі спогадами про жорстке придушення народних протестів в 2003 і в 2005 рр. створюють атмосферу безправ'я і страху в країні.
Околиці Баку разюче відрізняються від суперсучасних новобудов та історичного центру. Цей контраст відображає прірву між рівнем життя азербайджанської еліти і більшості азербайджанців. За оцінками незалежного експерта з економічних питань Азера Мегтієва, щоб не надто розкішно прожити в Баку місяць, потрібно заробляти мінімум EUR2 тис. Цінники в магазинах підтверджують слова експерта. Тим часом один мільйон двісті тисяч пенсіонерів країни одержують пенсії в розмірі сто сім доларів; зарплата працівників бюджетної сфери - $150-200.
І це при тому, що Азербайджан є одним з найбільших постачальників нафти на світовий ринок. Експерти відзначають, що доходи від нафти і нафтопродуктів разом з податками з іноземних компаній становлять більше 75% двадцятимільярдного бюджету країни. 95% експорту Азербайджану - енергоносії. "Близько 70% бюджету розкрадається, 20-30% йде на створення інфраструктурних проектів, які відіграють роль "святкової вітрини" країни", - стверджує лідер НФА Алі Керімлі.
За даними організації Transparency International, Азербайджан займає 134-е місце серед 178 країн за рівнем корупції. Багато співрозмовників в Баку наводять шокуючі приклади розкрадання бюджетних грошей через держкомпанії. На освітлення Баку йде нібито близько $240 млн. кожні півроку, на будівництво 2 км дороги може списуватися $20 млн. На ремонт однієї зі звичайних бакинських шкіл цього року в бюджет було закладено $13 млн., при цьому немає гарантії, що вона не буде пустувати через відсутність вчителів. Також через відсутність фахівців можуть простоювати лікарні. Але це не хвилює владу - заможні азербайджанці лікуються за кордоном.
Економіст Азер Мегтієв сказав, що 60% випускників середніх шкіл Азербайджану в 2011 р. провалили іспити, і ситуація з року в рік погіршується. Втім, успішні випускники, яким пощастило отримати вищу освіту за кордоном, часто не можуть знайти собі застосування на батьківщині і змушені покидати країну.
Директор азербайджанського відділення "Радіо "Свобода" Чінгіз Султансой у коментарі зазначив, що влада навмисно перетворює населення на "малоосвічене стадо". Пан Султансой констатував відсутність в країні середнього класу. Саме економічно незалежні громадяни могли б стати загрозою нинішньому режиму. Іноземний капітал навряд чи зможе позитивно вплинути на ситуацію - він зосереджений здебільшого в нафтогазовій сфері.
Решта галузей губляться в тіні нафто-і газовидобутку. Як свідчить офіційна статистика, в сільському господарстві зайнято 40% населення, при цьому його частка в держбюджеті складає всього 5%. Більше 90% доходів до бюджету надходить з Баку.
Щоб утримувати нинішню ситуацію під контролем, влада Азербайджану використовує і ще одну з невирішених проблем - карабахський конфлікт. Член громадської ради з Карабаху, азербайджанський політолог Зардушт Алізаде не бачить шансів для компромісу. "Карабахський конфлікт буде вирішено або ж коли президент Вірменії капітулює в Єревані на колінах перед президентом Азербайджану, або ж - навпаки", - сказав він. Нинішнє становище він і багато політиків оцінюють як патове. Воно служить аргументом на користь авторитарного правління президентів обох країн. Азербайджанські опозиціонери стверджують, що нинішній стан "холодної війни" зі спорадичними перестрілками на лінії розмежування, продовжує політичне життя Ільхаму Алієву і його вірменському колезі Сержу Саргсяну. Однак директор незалежного інформаційного агентства "Туран" Мегман Алієв все ж упевнений, що ситуація може змінитися. Вихід із глухого карабахського кута він пов'язує з приходом до влади лібералів в обох країнах. "Вірменська опозиція готова відмовитися від окупованих територій в обмін на вільний розвиток країни. Адже сама Вірменія цілком стала заручницею Карабаху, зобов'язана утримувати ці території без достатніх ресурсів для цього, а також повністю залежить в зовнішній і у внутрішній політиці від Росії", - сказав Мегман Алієв.
Нафта проти демократії
Як не парадоксально, але однією з перешкод у вирішенні і карабахського конфлікту, і демократизації країни є нафта.
Серед багатьох азербайджанських політологів існує думка, що через чотири-п'ять років країна почне скорочувати видобуток нафти. Самих же запасів енергоресурсів, за умови нинішніх темпів видобутку, залишилося трохи більше, ніж на десять років. Падіння нафтовидобутку повинно боляче вдарити по економіці країни і може спровокувати зміну влади. Але експерти інакше оцінюють перспективи галузі. Ільхам Шабан з агентства "Туран", що багато років пише про видобуток нафти і газу в країні, запевнив у наступному: "Країні вистачить енергоресурсів для підтримки економіки на нинішньому рівні як мінімум до 2035 р.
За найпесимістичнішими прогнозами, в надрах зберігається близько 2,5 трлн. куб. м газу і 1,2 млрд. т нафти. А виявлений нещодавно на родовищі "Апшерон" конденсат дозволить відстрочити падіння видобутку вуглеводнів". Нагадаємо, що експорт нафти в 2010 р. склав приблизно 44 млн. т. За підсумками першого кварталу 2011 р. Азербайджан був сьомим серед постачальників нафти до Євросоюзу. 40 млн . барелів, експортованих в ЄС, склали 5% купленої Європою сировини. Цим пояснюється млява реакція Заходу на порушення демократичних свобод в Азербайджані. Така поведінка "ревнителів демократії" багатьох противників режиму Алієва змушує зневіритись.
Певні надії на зміни на краще азербайджанці пов'язують з "арабською весною". Чимало поглядів в Баку звернені сьогодні до України. Тут уважно стежать за протистоянням влади та острівців громадянського суспільства. "Якщо вийде у вас, то і ми зможемо", - говорили автору нові знайомі в Азербайджані.
Олесь Кульчинський
За матеріалами: Экономические Известия
Поділитися новиною
