1047
Енергоефективність йде... в сміття?
— Енергетика
Жодну проблему, тим більше інфраструктурну (а їх в Україні позначено на кілька десятків держбюджетів вперед), не можна вирішити при розмазаному по декількох десятках бюджетних програм фінансуванні і, тим більше, при такій розгалуженій схемі відповідальності. Візьмемо, приміром, по гарячих слідах проблему ЖКГ, про яку говорив Анатолій Близнюк, з 12 липня 2011 року - міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.
Про цю реформу представники всіх гілок влади говорять доволі загальними словами. Документа, який би визначав чіткі етапи впровадження конкретних заходів, а не загрози, ризики і констатував зношеність інфраструктури, досі ніхто не озвучував. У той же час перші особи країни з наростаючою інтенсивністю спантеличують підлеглих вказівками провести точкові заходи без прив'язки до подій в галузі, хіба що спираючись на погодні умови.
Так, з серпня і до цього дня прем'єр-міністр країни дає доручення міністрам освіти, ЖКГ та навіть екології зайнятися впровадженням енергозберігаючих технологій у навчальних закладах. У паперовому вигляді таке доручення пройшло по всій вертикалі в кінці серпня і наказувало міністерствам (а останні - центральним органам виконавчої влади) зайнятися утепленням шкіл, енергозбереженням і переведенням котелень на біопаливо.
Це корелюється з заявою міністра ЖКГ про впровадження енергоефективних технологій як про пріоритетний напрямок реформи. Зокрема, він назвав термомодернізацію будинків і комплексну модернізацію котелень. Останнє, мабуть, передбачає імпортозаміщення енергоресурсів, тобто переведення на біопаливо та електроенергію.
Здавалося б, нічого нового. Точково ці заходи виписані в бюджеті і, напевно, навіть виконуються. Так варто звернути увагу на програми діяльності Держагентства енергоефективності. Тут в сфері енергозбереження діє Комплексна державна програма енергозбереження, яка конкретизована галузевою програмою енергоефективності в будівництві на 2010-2014 роки, програмою держпідтримки розвитку нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії та малої гідро- і теплоенергетики, а також державною цільовою економічною програмою енергоефективності на 2010-2015 роки. Для останньої 29 червня 2011 року прийнято навіть порядок використання коштів, тобто дано старт тендерів та іншим процедурам освоєння цих самих коштів.
Крім того, реформа ЖКГ та пов'язані з нею проекти енергоефективності могли б відображатися у національних інвестиційних проектах, розпорядником яких є Держагентство з інвестицій та управління нацпроектами. Як мінімум, у трьох з чотирьох заявлених нацпроектів ідеї стикаються. Це "Нова енергія", "Нова якість житла" і "Нова інфраструктура".
Однак при більш детальному розгляді стає очевидним, що новизна цих проектів, зосереджена в назві, не стосується умов життя окремо взятої людини.
"Нова енергія" передбачає масове будівництво суто вітрових і сонячних електростанцій. Причому тариф на вітрову енергію майже в п'ять разів вищий від атомного тарифу, а на сонячну - в 23 рази більший від атомного і в п'ять разів перевищує тарифи на всі інші види відновлюваної генерації: вітрову енергію, біопалива, малих ГЕС. Сумнівно, що проект впровадження вітрових і сонячних електростанцій вирішить проблему ЖКГ, особливо зважаючи на неодноразово заявлену необхідність підвищувати тарифи в житлово-комунальному секторі та без урахування додаткових витрат на електропостачання.
Нацпроект "Нова інфраструктура" також не враховує інфраструктуру ЖКГ - тут мова йде про транспортні коридори: Дунайське судноплавство та повітряні експреси в Київському регіоні.
І зовсім слабо перетинається з озвученою реформою ЖКГ програма (нацпроект) "Нова якість житла". Тут мова йде скоріше про житло майбутнього, ніж про рішення поточних питань. Дивимося: "Доступне житло" - соцпідтримка населення; "Нове життя" - нова якість охорони материнства і дитинства; "Якісна вода" і "Чисте місто" - забезпечення населення якісною питною водою і сучасні комплекси з переробки твердих побутових відходів. Зрозуміло, всі програми потрібні, але є питання, знову-таки, про пріоритети та координацію.
Як мінімум це стосується третього Держагентства - екологічних інвестицій, яке залучає кошти в рамках Кіотського протоколу і витрачає їх на адаптацію до змін клімату та скорочення викидів парникових газів. Відзначаємо ці цілі витрачання коштів не стільки в розрізі справи Ю.Тимошенко (завдяки якій навіть найбільш аполітичний житель дізнався, в якому році і навіщо Україна ратифікувала Кіотський протокол), скільки у вигляді лікнепу для міністра екології та природних ресурсів Миколи Злочевського, який курирує напрямок скорочення викидів парникових газів. Того самого, який навіть в Бонні, перед високою комісією міжнародних експертів з Кіотського протоколу, розповідав про свою діяльність зі скорочення викидів CO2, що полягає... в будівництві сміттєспалювальних заводів (майже третина викидів парникових газів забезпечує сектор переробки побутових відходів традиційними способами).
Повертаючись до теми ЖКГ, варто сказати, що саме Держекоінвестагентство з кінця 2010 р. тихою сапою впроваджує проекти теплосанації і переведення котелень на біопаливо в соціальному секторі. Загальна сума коштів, отриманих в рамках торгівлі викидами парникових газів, складає близько 400 млн. дол., з яких третина суми має піти на проекти теплосанації (утеплення плюс ремонти), решта - на біопаливо, де окремим рядком прописана утилізація метану в рамках полігонів твердих побутових відходів.
Є один проект і з очищення шахтних вод Луганська до рівня питної.
Ці проекти впроваджувалися б ефективніше, якби не забюрократизованість процедурних питань і, головним чином, адмінреформа, яка паралізувала на півроку роботу екоагентства. В результаті цього останнє, замість відбору проектів, реалізація яких має завершитися до 31 грудня 2012 року, боролося з новопризначеним куратором своєї діяльності - міністром екології, який наполегливо пропонував японській стороні як інвестору, який купив квоти на викиди, такі проекти в сфері екології, термін реалізації за якими становить три роки і більше.
Позиція міністра екології не змінилася і до цього дня, незважаючи на категоричну відмову японської сторони будувати нові комплексні підприємства з утилізації сміття або, тим більше, реконструювати київський сміттєспалювальний завод "Енергія", з трьох причин. По-перше, самі японці такі технології в подібних масштабах не використовують через їх низьку ефективність з точки зору як екології, так і енергозбереження. По-друге, проект, який лобіює міністр, є дуже затратним і не має достатнього ефекту в сфері скорочення викидів парникових газів. І, по-третє, термін його реалізації перевищує термін дії першого етапу Кіотського протоколу, в рамках якого повинні бути освоєні кошти, отримані Україною від продажу квот на викиди парникових газів.
За інформацією ZN.UA, саме з причини складного сприйняття цієї інформації як японською стороною, так і фахівцями Держагентства екологічних інвестицій був змушений подати у відставку за власним бажанням голова Нацекоінвестагентства Сергій Орленко. Решту - відповідальних за зрив реалізації проектів згідно з Кіотським протоколом - президент обіцяв "знімати власноруч".
Будемо чекати 2013 року чи влада вирішить ліквідувати слабкі ланки раніше?
Втім, на тлі назрілого інфраструктурного колапсу ЖКГ розміром в 700 млрд. грн., який актуально позначив у авторській статті Анатолій Близнюк, такі дрібниці, як зрив виконання кіотських програм, турбують мало. А повинні були б. Причому в першу чергу не Миколу Злочевського, який готується (судячи з усього) до відставки, а саме міністра ЖКГ. Проекти, які впроваджують ефективні японські технології, могли б стати пілотними для подальшого масштабного їх впровадження по всій країні вже в рамках реформи ЖКГ. Наприклад, окремою національною програмою через агентство Владислава Каськіва або в рамках Нацагентства з енергоефективності Миколи Пашкевича.
Грошей більше не стане, але хоч логіка в їх витрачанні з'явилася б...
Олекса Дорошенко
За матеріалами: Дзеркало Тижня
Поділитися новиною
