11681
Нова Руїна, або Навіщо Віктор Янукович заганяє сам себе в пастку
— Кримінал
Після того, як вирок Юлії Тимошенко став загальносвітовою політичною і медійною подією, причин заздрити Віктору Януковичу не залишилося зовсім - ні як людині, ні як політику - незважаючи ні на які Межигір'я та інші земні скарби.
Люди, які радили Януковичу скоріше розправитися з Тимошенко, судячи з усього, погано обізнані в закономірностях української політичної культури, в конструкції української політичної системи і в історії козацтва.
А ще - вони погано (або навпаки - дуже добре) обізнані в методології роботи великих розвідок світу.
В результаті, загнали його в пастку, з якої немає виходу: що б тепер не зробив Янукович і політичний режим його імені (порушення справи проти Тимошенко щодо ЄЕСУ, скасування вироку в апеляційному суді, затвердження вироку в апеляційному суді та ін.) - все буде йому в мінус, а не в плюс.
Можливо, якби 7-річний вирок "благословив" сам Путін, можна було б зіграти в гру "вимушений вступ до Митного союзу в обмін на зачистку ЮВТ", проте в тому-то і пікантність ситуації, що Путін сам у цій справі - начебто співучасник. Ну а "благословінням" одного Жириновського ситий не будеш - це, скоріше, щось на кшталт "чорної мітки" або поцілунку прокаженого. Втім, вступити до Митного союзу Янукович ще може встигнути.
Так, "посадка" Тимошенко сама по собі не здатна вивести на вулиці не те що сотні, але навіть десятки тисяч незадоволених - нового Майдану не буде. Юлія Володимирівна сама чимало постаралася, щоб випасти з месіанського амплуа.
Однак її "посадка" може стати стартом до масштабної делегітимізації нинішнього політичного режиму - як усередині країни, так і на міжнародному рівні. Держава володіє монопольним правом застосування легального насильства саме тому, що за нею це право визнають - громадяни всередині країни й інші держави на міжнародній арені. Делегітимізація політичного режиму починається з загального уявлення про те, що дії держави ґрунтуються не на праві, а на свавіллі і маніпуляціях із законодавством. Загальносвітовий резонанс навколо справи Тимошенко створює режиму імідж "жадібних варварів" і посилює її власну політичну вагу, повертаючи з напівмаргінального стану.
Юлія Тимошенко - жінка містична, майже провіденціальна, в ситуаціях політичної нестабільності і невизначеності вона завжди тільки набирає очки. Всі чоловіки-політики, які ризикнули протистояти їй, безславно йдуть у небуття: Лазаренко, Кучма і Ющенко можуть вважатися серйозними експертами в цьому питанні.
І поки Тимошенко в СІЗО або на зоні, Янукович потрапляє в пастку, стаючи заручником ситуації. Якщо, не дай Бог, з нею щось трапиться в місцях ув'язнення, а будь-яка потужна розвідка світу здатна їй нашкодити, винним у світовій та українській громадській думці буде визнаний Янукович - переконати всіх-всіх-всіх у цьому буде зовсім нескладно, маючи на увазі виверти його біографії.
Після цього починається керований ззовні "обвал" української держави.
На "багнетах" - міліції і армії - цей режим довго не протримається. Міжнародна ізоляція найбільш помітних персонажів українського "політикуму" (відсікання від захованої за межами України власності, розлука з сім'ями, що живуть в Лондоні і Швейцарія) - це лише початок.
Ну а позбавлення України права на проведення "Євро-2012", що лобіюють німецькі політики, безпосередньо зацікавлені в перенесенні чемпіонату до Німеччини, знищить легітимність "колективного Януковича" навіть в самих маргінальних прошарках українського суспільства. Адже Україна зараз фактично живе тільки футболом: футбол - це єдине, що об'єднує всі регіони країни, а також політичну еліту і народ, це єдина подія зі знаком "плюс" за останні роки.
В подібній ситуації між керівниками Росії та керівниками ЄС складається консенсус - з приводу неприйняття Януковича і його найближчого оточення.
Але найсумніше для України і українського народу полягає в тому, що зараз всі її сусіди - і ближні, і далекі - зацікавлені чи то в ослабленні цієї країни, чи то взагалі в її розвалі, дробленні і зникненні (принаймні, в нинішніх кордонах).
Кілька років тому нами було висловлено припущення, що природа української соціальності така, що в умовах відсутності зовнішніх жорстких викликів Україна як країна може проіснувати без України як держави. Нинішні українські політики, схоже, намагаються перевірити нашу гіпотезу на практиці...
Андрій Окара
За матеріалами: УНІАН
Поділитися новиною
