3878
Китай: на порозі змін
— Казна та Політика
Момент, коли Китай стане найбільшою економікою світу, стає дедалі ближчим. Багато експертів вважають, що зростання в КНР триватиме, скоро Піднебесна наздожене й пережене США і стане глобальним лідером. На наш погляд, доступні для огляду перспективи можуть виявитися не такими райдужними - у КНР вистачає проблем, які можуть перешкодити збутися прогнозами оптимістів.
Проблеми Піднебесної
Протягом останніх трьох десятиліть темпи зростання в Китаї були рекордними, що розцінюється багатьма економістами як підстава для вкрай райдужних перспектив китайської економіки. Експерти змагаються у спробах передбачити час лідерства Китаю: прогнози різняться від 2016 до 2050 року. Ми вважаємо, що в китайській економіці вистачає проблем, які можуть перешкодити КНР підтримувати нинішні темпи зростання і обігнати США.
Варто нагадати, що до 1990 року роль лідера світової економіки передвіщалася Японії. Ніхто не міг припустити, що станеться у наступні десятиліття. У 1950 році ВВП Японії на душу населення за паритетом купівельної спроможності (ПКС) становив п'яту частину від ВВП США, і до 1990 зріс до 90%. Однак незабаром конвергенція зупинилася, і вже до 2010 року ВВП на душу населення Японії впав до 76% від американського. Зростання японської економіки, так само, як і китайської, спиралося на збільшення інвестицій та експорту, але реструктуризувати модель зростання японці так і не змогли, що призвело до двох "втрачених декад".
Поки китайцям є, чим похвалитися. Середнє зростання ВВП в період з 1979 до 2010 року становило в середньому 10% на рік. ВВП на душу населення Китаю виріс з 3% від рівня США в 1979 році до 20% зараз. Якщо нинішні темпи зростання збережуться, до 2035 року ВВП Китаю на душу населення досягне 70% від рівня США, а його економіка буде більшою, ніж США і ЄС разом узяті. Питання в тому, чи дійсно це буде саме так.
У китайській економіці є цілий перелік проблем. По-перше, це високий рівень заощаджень у населення. По-друге, низькі ставки за депозитами, негативні реальні ставки, і, як наслідок, перерозподіл капіталу від домогосподарств до держкомпаній. По-третє, штучно занижений курс валюти, який робить імпорт дорожчим і неконкурентоспроможним. По-четверте, репресія ринку праці призвела до того, що заробітні плати зростали значно повільніше за продуктивність. По-п'яте, інфляція, і особливо, продовольча інфляція. Нарешті, щодо Китаю завжди актуальні такі речі, як надмірно висока участь держави в економіці, неефективний держсектор, корупція, неточна статистика і т. д.
Головною проблемою є надмірна орієнтованість економіки на інвестиції і експорт. Китайське керівництво усвідомлює завдання з реструктуризації економіки та підвищення частки споживання у ВВП, які стоять перед ним, на що вказує новий 5-річний держплан. Економістів турбує те, наскільки плавно відбудеться перехід до економіки споживання, і як це позначиться на світовій економіці.
Світова фабрика дорожчає
Дешева робоча сила стала однією з головних переваг Китаю на міжнародному ринку праці, дозволивши зробити цю країну фабрикою для всього світу. Найбільші транснаціональні корпорації перенесли значну частину свого виробництва в КНР для підвищення ефективності і зниження витрат. Це дозволило значно підвищити якість життя величезної частини населення, і перетворити Китай на країну з середнім достатком. У 2010 році середня заробітна плата в містах країни склала 2900 доларів на рік, а в сільських регіонах - 900 доларів на рік.
Часи дешевої китайської робочої сили, схоже, добігають кінця через зростання рівня урбанізації, поступового підвищення кваліфікації трудових мігрантів із сіл і політики "одна сім'я - одна дитина". За деякими даними, велика робоча сила щорічно додавала до 1,8 відсоткових пункту (в.п.) до зростання ВВП, але скорочення працездатного населення знизить цю частку до 0,7 в. п. Тепер світові корпорації поступово переносять виробництво в інші країни з дешевою робочою силою - В'єтнам, Індонезію та інші країни Южно-Азійського регіону, що розвиваються.
Головним мінусом політики "одна сім'я - одна дитина", яку уряд Китаю проводить з 1978 року, є старіння населення, що за відсутності централізованого пенсійного фонду та розвиненої соціальної системи призводить до збільшення приватних заощаджень. У середньому китайці роблять щомісячні заощадження розміром 30-35% від доходів, а це відповідно зменшує внутрішній попит і збільшує залежність Китаю від інвестицій і експорту.
Ще одним чинником, який може перешкодити перетворенню Китаю на світового економічного лідера, є низька продуктивність економіки. Продуктивність китайської робочої сили складає лише 12% від аналогічного показника американських робітників.
Пузир нерухомості по-китайськи
Однією з основних причин інфляції в КНР є зростання цін на нерухомість. Останніми роками сектор нерухомості був двигуном економічного зростання, і з 2005 по 2009 рік середні ціни на нерухомість потроїлися. За деякими підрахунками, близько половини ВВП Китаю пов'язано з операціями на ринку нерухомості.
У Китаї інвестиції в нерухомість сприймаються як спосіб заощадження коштів. У місцевих інвесторів не так багато можливостей для вкладень: ставки за депозитами в місцевих банках істотно нижчі за рівень інфляції, а китайський ринок акцій є занадто волатильним і неліквідним.
У квітні цього року в Китаї налічувалося 64 млн. порожніх квартир, які були побудовані в рамках урядової програми з підтримки зростання економіки. Незважаючи на величезну кількість порожніх новобудов, будівництво нових об'єктів не сповільнюється. За підрахунками китайських економістів, частка незаселених квартир становить 20-30%.
Водночас, усвідомлюючи проблему спекулятивних операцій, уряд Китаю в 2009 році ввів податок на продаж нерухомості. На початку 2010 року уряд починає боротися з іноземними інвестиційними фондами, які вкладають величезні кошти в ринок нерухомості Китаю. Крім цього, була скасована програма іпотечного кредитування, в рамках якої можна було отримати 20-річний кредит під 4-5% для покупки нового житла. На початку 2011 року заборонили покупку житла в Пекіні тим, хто прожив у столиці менше п'яти років. Також на одну пекінську сім'ю не може припадати більше двох будинків. І тільки один будинок може належати родині не з Пекіна.
Інвестори знають про переоцінену нерухомість і багато хто не заперечує можливого руху цін вниз. Оскільки китайські банки володіють великими обсягами вкладів у нерухомість у вигляді кредитів, у випадку падіння цін на цьому ринку сильно постраждає банківський сектор країни.
Залишається додати, що загальна вартість ринку житла в Китаї дорівнює 350% від ВВП, що лише трохи нижче за вартість японського ринку житла (370%) перед його колапсом в 1990 році.
Борги та інфляція
За оцінкою державного китайського аудиту, борговий тягар місцевих урядів Китаю становить 10,7 трлн. юанів (близько 1,6 трлн доларів). Проте за оцінкою рейтингового агентства Moody's, ця сума на 3,5 трлн. юанів (540 млрд. доларів) більша. Такий рівень заборгованості загрожує банкам серйозними збитками і може загрожувати їх кредитним рейтингам у випадку, якщо муніципалітети не зможуть повернути свої борги.
Крім того, частка прострочених кредитів в китайській банківській системі, за уточненою оцінкою рейтингового агентства, може становити 8-12% від загального обсягу кредитів, а не 5-8%, як передбачалося раніше. Швидше за все, ці кредити неправильно оформлені і з величезною вірогідністю можуть залишитися непогашеними. У найближчі п'ять років мають бути погашені 70% боргів місцевих урядів, і чверть від цього обсягу прив'язана до прибутку від операцій з нерухомістю.
Основною причиною великого обсягу боргів є низькі відсоткові ставки. Середня заборгованість місцевих урядів в три рази перевищує їх річні доходи. Крім цього, дуже велика заборгованість "зарита" на балансах державних компаній. За їхніми звітами, загальний борг державних підприємств складає 2 трлн. юанів. У звітах цих компаній завжди був негативний грошовий потік, але в 2010 році сума збитків стала відчутно більшою.
В уряду Китаю є план зі скорочення боргів муніципалітетів. Щоб зменшити їх борговий тягар, що становить близько 88% ВВП, банки-кредитори будуть змушені списати частину кредитів, а деяким муніципалітетам буде заборонено випускати нові бонди.
Борги місцевих урядів являють велику небезпеку для економіки Китаю, особливо якщо темпи її зростання почнуть сповільнюватися. У разі неможливості платити за зобов'язаннями сильно постраждає банківська система, особливо Банк розвитку Китаю, який володіє третиною загального боргу місцевих урядів. За деякими даними, невиплати муніципальних управлінь може досягати 4-6 трлн. юанів. Банки не зможуть впоратися з реструктуризацією боргу місцевих самоврядувань, тому рекапіталізувати їх доведеться уряду, що негативним чином позначиться на економічному зростанні.
В цілому в період з 2009 по 2010 рік китайські банки видали кредитів на 17,5 трлн. юанів. (2,7 трлн. доларів). Частка "поганих кредитів" може скласти 8-12% від усього обсягу кредитного портфеля.
Однією з актуальних проблем економіки Китаю є інфляція. Після того, як за останній рік споживчі ціни зросли на 5,5%, а продукти харчування подорожчали на 11,7%, уряд Китаю став побоюватися заворушень. На серйозність ситуації вказує і заява уряду Китаю про можливе введення цінового контролю з метою боротьби з інфляцією, особливо у продовольчому секторі.
Річна ставка Народного банку Китаю становить 6,56%, тоді коли ставки за депозитами стоять на рівні 3,5%. Депозитні ставки відстають від інфляції протягом 19 місяців, що знижує купівельну спроможність домогосподарств і стимулює перетікання капіталу з банків у такі активи як нерухомість.
Міста в чистому полі
Завдяки інвестиціям і розширенню кредитування Китай не зменшив темпів економічного зростання навіть в період кризи 2008-2009 років. Так, в 2009 році економіка виросла на 8,7%, повернувшись в четвертому кварталі до двозначного зростання (10,7%). Уряд виділив значні кошти на стимулювання економіки, які становлять близько 14% від ВВП країни, що є найбільшим у відсотковому обчисленні вливанням в економіку в світі.
Велика частина грошей йшла через держбанки, які протягом 2009 року збільшили кредитування на 32%. Грошова пропозиція відразу підскочила на 29%. Великі інфраструктурні проекти і будівництво житла фінансувалися цими кредитами. Китайська влада має величезний вплив на економіку і може змусити банки видавати кредити, а держкорпорації (1/3 економіки) мають можливість позичати і витрачати.
Феноменальне зростання економіки останніми роками спирається на капітальні вкладення в інфраструктуру, будівництво заводів та житла, а також зведення цілих міст в чистому полі, які в підсумку залишаються порожніми. Велика частина цих вкладень припадає на державу, яка фінансує ці проекти через держкорпорації і місцеві самоврядування. Як результат економіка працює з великим торговим профіцитом для збуту величезного обсягу продукції, виробленої фабриками і заводами. Проблема полягає в тому, що за стагнації споживчого попиту в США, а також в Європі і Японії попит на китайську продукцію буде помітно знижуватися.
Зростання експорту стимулювало інвестиції в основний капітал, необхідні для виробництва ще більшої кількості товарів і створення нових робочих місць для іммігрантів з сіл. Заробітні плати залишалися низькими, що поряд з високим рівнем заощаджень затримувало зростання споживчих витрат. Оскільки китайці стикаються з труднощами при інвестиціях за кордон, велика частина цих заощаджень осідала на депозитах в банках під низькі відсотки. Ці гроші йшли неефективним державним корпораціям за субсидованими ставками.
Акцент на сферу послуг
Орієнтованість на інвестиції та експорт викликає занепокоєння у китайської влади, яка публічно усвідомлює необхідність структурної переорієнтації економіки шляхом нарощування споживання. Прем'єр-міністр КНР описав економіку як "нестабільну, незбалансовану, таку, що не координуються і нестійку".
У 2011 році інвестиції в основний капітал стали наближатися до 50% від ВВП. Заковика полягає в тому, що країна не може реінвестувати 50% ВВП, не стикаючись з проблемою надлишку виробничих потужностей і невиплат за кредитами.
Китайські домогосподарства споживають всього 35% ВВП, що набагато нижче, ніж у будь-який інший країни. Такий рівень заощаджень надавав підтримку китайському експорту, який останні десять років у середньому зростав на 21%. Основна проблема полягає в нерівноцінності розподілу ВВП між слабкими споживачами і політично впливовими держкорпораціями. Причини дві: занижений курс юаня і несправедлива для споживачів фінансова система. Слабкий юань істотно знижує купівельну спроможність домогосподарств, роблячи імпорт дорожчим. Таким чином, влада надає підтримку компаніям, які конкурують з імпортом, і збільшує їх прибутки від експорту. Додайте до цього низькі ставки за депозитами для споживачів і низькі ставки за кредитами для позичальників, і вийде ситуація, за якої від величезних заощаджень домогосподарств виходять негативні реальні ставки, а компанії позичають кошти під негативну ставку. Як результат з'являється стимул переінвестувати і величезний перерозподіл капіталу від домогосподарств до державним корпораціям. Додамо, що репресія робочої сили призвела до того, що заробітна плата зростала повільніше, ніж продуктивність, яка набагато нижча, ніж у провідних розвинених країн.
Згідно з планами, протягом наступних 10 років частка споживання у ВВП має зрости до 50%. Досягти цієї планки буде не так легко. Для цієї мети споживанню треба буде рости на 4 відсоткових пункту швидше, ніж ВВП. Останні десять років споживання росло на 7-8% щорічно, тоді коли ВВП зростав на 10-11%. Китайські економісти прогнозують, що за реструктуризації економіки з ухилом на споживання зростання сповільниться до 6-7% на рік. З цього випливає, що споживанню треба буде рости на 10-11% щорічно.
Під час обговорення останнього п'ятирічного плану в березні 2011 року уряд Китаю взяв курс на усунення перекосу в сторону інвестицій. Уряд має намір досягти цього за допомогою переорієнтування економіки з виробництва на сферу послуг. Деякі аналітики вказують, що такий сценарій не зовсім вірний. Зменшення інвестицій призведе до зниження виробництва та зменшення поставок продукції споживачам. Це не тільки не сприятиме зниженню роздрібних цін, а може пригальмувати експорт, що неприпустимо. З іншого боку, подорожчання кредитів може запобігти повторенню досвіду Японії 1980-х років, коли доступні кредити призвели до руйнівного для економіки країни результату через переінвестування. Що стосується планів уряду щодо розвитку сфери послуг - це може бути досягнуто завдяки збільшенню обсягу вільних коштів населення. Головне питання полягає в тому, наскільки плавним стане цей перехід.
Накопичувати менше, витрачати більше
Якщо найближчими роками не почнеться істотне зростання споживчих витрат, виникне серйозна проблема використання надлишку виробничих потужностей. Як наслідок, доведеться шукати заходів збереження рівня зайнятості. Прибутки позичальників, які брали дешеві кредити під інвестиції в основний капітал, будуть падати, а банківська система зіткнеться з проблемою неповернення. Місцевий ринок буде не здатний поглинути ці надлишки, тому, швидше за все, ця продукція піде на зовнішній ринок. Однак тоді, як споживачі США та Європи наполегливо намагаються скоротити борговий тягар, приплив китайської продукції збільшить надлишки світової пропозиції, що буде надавати дефляційний тиск.
Фінансова криза показала, що залежність від зростання купівельної спроможності споживачів у США, Європі і Японії створює небезпечну уразливість китайської економіки, особливо зважаючи на повсюдний делеверідж в цих регіонах, що є основними торговельними партнерами Китаю. При переході економіки на більш високу орієнтованість на споживання побічним ефектом стане зниження експортних доходів. Для відшкодування втрат від експортних доходів владі треба буде змінити потік коштів, щоб вони перетікали від держкорпорацій до сотень мільйонів споживачів, що в нинішній ситуації буде вкрай проблематичним, якщо не неможливим. Зростання частки споживання буде нездатне відразу відшкодувати втрати від експортних доходів.
Щоб уникнути уповільнення зростання, Китай повинен накопичувати менше, знижувати інвестиції в основний капітал, скорочувати частку експорту у ВВП, і водночас нарощувати частку споживання.
Без структурних реформ китайській владі буде дедалі складніше підтримувати темпи розвитку та зростання урбанізації. Однією з головних загроз для Китаю є так звана "пастка середнього доходу". Китай поступово втрачає свою перевагу дешевої робочої сили, і водночас страждає від браку ресурсів для переходу на більш інноваційне виробництво з високою додатковою вартістю, завдяки чому країни мають високий ВВП на душу населення.
Загроза для світової економіки
Уповільнення темпів зростання КНР через підвищення частки споживання у ВВП є однією із загроз для світової економіки в найближчому майбутньому. США і країни Євросоюзу стикаються з можливістю стагнації, і навіть рецесії. У період кризи 2008 року підтримку світової економіки надав саме Китай, який продовжив економічне зростання.
В умовах, коли подальше підвищення економіки Китаю також стоїть під питанням, перспективи зростання світової економіки виглядають особливо примарними. Таким країнам як Китай необхідно розвивати місцевий ринок для збуту власної продукції і зниження залежності від експорту та попиту західних споживачів. Країнам з високим рівнем споживання, наприклад США, варто розвивати виробничий сектор і нарощувати інвестиції в інфраструктуру. Тільки тоді структурні дисбаланси в глобальній економіці можуть бути усунені, що зробить її більш стабільною.
Ігор Зуєв
За матеріалами: Банки.ру
Поділитися новиною
Також за темою
6,4 млрд грн до держбюджету під час аукціону з розміщення ОВДП
У січні державний борг України збільшився. Мінфін пояснив причини
Строки податкових зобов’язань за 2025 рік: хто і коли має сплатити
Дефіцит поточного рахунку платіжного балансу у січні скоротився — причини
Критичні підприємства зможуть мати власні групи ППО
Уряд виділив 16 мільярдів на пасажирські залізничні перевезення
