Труба кличе

Через декілька днів після таємничих "газових" переговорів Москви і Києва розсекречувати їх подробиці почав український прем'єр. Про перегляд контрактів та повернення до ідеї консорціуму він вже заявив привселюдно. Але в Росії не поспішають підтримувати такий швидкий оптимізм.

Знижка на знижку дає...

Звістка про те, що довгоочікувана розмова керівництва Росії та України про долі "газових" контрактів все-таки відбулася (причому в "тристоронньому" форматі), не могла повною мірою задовольнити спостерігачів. Протягом кількох днів інформаційним підсумком вересневої зустрічі Віктора Януковича з Дмитром Медведєвим і Володимиром Путіним залишалися скупо-оптимістичні заяви про досягнення "значного прогресу". Незважаючи на те, що вже наступного дня, 25 вересня, "реалізацію домовленостей" встигли обговорити голова Міненерго України Юрій Бойко і голова правління "Газпрому" Олексій Міллер, подробиці цих самих домовленостей продовжували залишатись невідомими. Завісу таємниці над подією частково підняли лише заяви українського прем'єра. І то - Москва підтвердила далеко не все озвучене.

Попередні "післяпереговорні" розклади передбачали, що після зустрічі 24 вересня пошук "газового" компромісу, який вже було затягнувся, зрушився з мертвої крапки. Головним підсумком фактично було повідомлення про те, що вже знайома робоча група повернеться до інтенсивних пошуків зручного для всіх рішення, це рішення буде обговорюватися на засіданні міждержавної комісії, а потім - презентуватиметься 18 жовтня в рамках Регіонального економічного форуму в Донецьку. І хоча до закінчення переговорів ще, схоже, далеко, голова українського уряду випромінює оптимізмом. "Нарешті досягнуто домовленості з Російською Федерацією про перегляд газових контрактів. У рамках перегляду контрактів відбудеться реструктуризація НАК "Нафтогаз України", - повідомив Микола Азаров 26 вересня. Протягом двох днів прем'єр встиг повідомити про те, що Росія готова обговорювати питання створення тристороннього (Україна-Росія-ЄС) газового консорціуму і розповісти про свої надії на те, що переговори закінчаться вже до кінця жовтня, а газ за новою ціною Україна почне отримувати з початку наступного року. "У 2012 рік ми повинні увійти з упевненістю що стосується такого надзвичайно важливого показника, як ціна на газ, умови постачання газу і транзит газу", - переконаний Микола Янович.

Ефект від заяв українського прем'єра дещо зіпсувала реакція партнерів. "На сьогодні ніяких домовленостей про зміну умов контрактів між "Газпромом" і "Нафтогазом" немає. Разом з тим, на переговорах, що відбулися в минулі вихідні, позиції з питань газової співпраці вдалося зблизити", - такими словами офіційний представник російської корпорації Сергій Купріянов відкоректував продемонстровану Миколою Азаровим віру в неодмінний перегляд контрактів. Трохи раніше зі схожого приводу стримано висловився і сам Олексій Міллер. "Так, прогрес є, але говорити про якісь конкретні цифри і параметри сьогодні рано. Швидше доречно говорити про загальне бачення підходів до розгляду і вирішення питань газової співпраці", - пояснив голова "Газпрому".

За неофіційною інформацією питання конкретних цифр може лежати в площині "Давайте обміняємося знижками". Чутки говорять про те, що Україна може знизити для Росії розцінки на транзит "до собівартості", за що в обмін отримає неназвану знижку на газ, який використовується для забезпечення бюджетних і соціальних потреб. Для української влади необхідність приймати рішення щодо "газових" і "газоорієнтованих" (тобто - на тепло і гарячу воду) тарифів стоїть дуже гостро. Нагадаємо, кореляції цін з дійсністю давно вимагає МВФ. Донедавна уряд запевняв, що докладе всіх зусиль для того, щоб не піднімати тарифи до кінця року. Але до кінця вересня "соціальний" віце-прем'єр Сергій Тігіпко визнав: утримати планку, швидше за все, не вдасться - але пізніше пояснив, що поки таке рішення "ніким не прийнято".

Здешевлення хоча б "соціального" газу, можливо, послужило б для Кабміну гарною підмогою. При цьому варто враховувати, що, за підрахунками економістів, "комунальні" потреби обходяться приблизно 30 мільярдами кубометрів. Тоді як традиційно вважається, що на потреби населення і підприємств теплокомуненерго в першу чергу йде газ власного видобутку, що становить близько 20 мільярдів "кубів" на рік. Таким чином, одна тільки "соціальність" можливої домовленості потягне приблизно лише від третини до чверті (залежно від умов контрактів) обсягів, що закуповуються в Росії. А ось чутливій до цін на газ недержавній промисловості, якщо чутки не хибні, поки на щедрість Москви розраховувати не варто. При цьому, обіцяючи зробити Росії знижку на транзитні ціни, які й зараз найчастіше не вважаються ринковими, Київ може робити спробу не тільки обмінятися на перший погляд взаємовигідними поступками, але й отримати якісь гарантії дешевого прокачування російського газу українськими трубами. З введенням в експлуатацію "Північного потоку" транзитне майбутнє України виглядає менш весело, ніж десятиліття тому. Але, можливо, саме ця проблема може вирішитися в рамках консорціуму?

Будемо дружити трубами?

Спроби зацікавити партнерів українською трубою керівництво України робило неодноразово. Можна припустити, що вони служать своєрідною альтернативою достопам'ятному "експромту" Володимира Путіна про об'єднання "Нафтогазу" і "Газпрому" на позиціях, сформулювати які двом країнам за майже півтора роки так і не вдалося. Деякі фахівці вважають, що сама вже розмова про консорціум замість спільного підприємства, може внести в переговори нову нотку. "Принципова позиція: ГТС віддається в управління, а не у власність. Запропонувавши такий варіант, ми вже можемо розраховувати на поступки в тих питаннях, які важливі для України. Це перегляд формули ціноутворення на газ, гарантування обсягів транзиту і модернізація ГТС", - вважає незалежний експерт Валентин Землянський. Але чи всіх влаштує таке оновлення "принципової позиції"?

Ідея про тристоронню співпрацю навколо української труби не нова. Великим її прихильником був другий президент. За часів правління Леоніда Кучми, у 2002-2004 році, здавалося, було вже досягнуто принципової домовленості про створення консорціуму з Росією та Україною на чолі й за участю Німеччини, а вже далі – можливо, й інших країн ЄС. Але після перемоги Віктора Ющенка думка про спільне управління ГТС України перестала здаватися Києву привабливою, і переговори швидко зійшли нанівець. Щоправда, ще за керування Віктора Андрійовича "модернізаційний" меморандум між Україною та ЄС передбачав, що до реконструкції газотранспортної системи може бути залучена і Росія. З приходом до влади Віктора Януковича ідея про співпрацю з Кремлем заграла новими барвами. Але тристоронній варіант росіянам вперто не подобався.

Якщо під час переговорів з Віктором Януковичем Дмитро Медведєв і Володимир Путін і справді погодилися придивитися до "потрійної" версії (після всіх заяв про "білоруський варіант") - це можна було б вважати успіхом української сторони. Ось тільки при цьому варто враховувати, що горезвісний консорціум не так вже й просто організувати, та й загальні вигоди від його функціонування ще вимагають доказів.

Куди саме "покличе" партнерів українська труба: як буде виглядати гіпотетичний консорціум, на якому рівні (держави чи компанії) будуть визначені його учасники, як розподіляться між ними частки акцій - поки незрозуміло. На сьогодні передбачається, що при перемозі "компанійського" підходу з українського боку участь у консорціумі могла б взяти окрема газотранспортна компанія, яка буде створена після реформування "Нафтогазу" (не даремно ж прем'єр згадав про реорганізацію НАК), з російського - "Газпром" або будь-яка з його дочок", а от хто з європейського – не зрозуміло. Хоча рішення взяти участь у реконструкції української ГТС приймалося на рівні Брюсселя, заздалегідь невідомо, в якому форматі могло б бути організоване представництво Євросоюзу - наднаціональної організації чи все-таки однієї з бізнес-структур...

У будь-якому випадку, варто враховувати, що тісна співпраця з "Газпромом" може не надто приємно позначитися на європейському майбутньому України в організаційно-енергетичному сенсі. Україна увійшла до європейського енергетичного співтовариства, на території якого порівняно віднедавна діє так званий "третій енергетичний пакет". Норми останнього передбачають відмову від "вертикальних монополій": компанія-постачальник енергоносіїв не може їх транспортувати і володіти розподільчими системами. Крім того, перешкодою є українське законодавство - як відомо, зміни, що дозволяють вільно маніпулювати ГТС, поки що прийняті не були. Але з урахуванням нинішньої чуйності вітчизняного парламенту до побажань президента і уряду, навряд чи це виявиться серйозною проблемою.

Значно більш серйозним попереднім ускладненням виглядає визначення ступеня доцільності створення консорціуму. Шукаючи партнерів з управління газотранспортною системою, Київ розраховує залучити кошти для її модернізації та забезпечити себе гарантіями безхмарного транзитного майбутнього - як з боку Росії-постачальника, так і Європи-споживача. Але експерти попереджають, що потенційні партнери можуть українські цілі й не поділяти. "Експлуатація ГТС приносить Україні 3 мільярди доларів на рік, а в разі створення консорціуму прибутками від ГТС потрібно буде ділитися. Входження в управління українською трубою інших суб'єктів як мінімум торкнеться фінансового боку питання. Є чисто об'єктивні інтереси сторін: Росія зацікавлена в зменшенні транспортної складової, а Україна - у прибутковості ГТС. Конфлікт інтересів гарантований", - цитує "ЛІГАБізнесІнформ" слова провідного експерта енергетичних програм Центру Разумкова Сергія Дяченка.

Одночасно не варто забувати про те, як активно Росія в останні роки розкладає транзитні "яйця" у різні кошики. Чим виразніша альтернатива української труби, тим менша її цінність. "Росія була дуже зацікавлена в консорціумі в 2003 році, тоді погоджувалися на тристоронній розподіл акцій, у тому числі за участю своїх партнерів на Заході. Зараз, з відкриттям нових потоків в обхід України, цей інтерес знижується", - припускає директор Української філії Інституту країн СНД Володимир Корнілов. Київ всіляко намагається відродити інтерес Кремля до своєї газотранспортної системи. "Ми переконуємо російське керівництво і керівництво ЄС, що немає нічого більш надійного, ніж наша ГТС, яка здатна при невеликій відносно реконструкції, модернізації постачати в Європу понад 200 мільярдів кубометрів газу (за нинішнього прокачування близько 100-120 мільярдів), повністю та надійно покривати потреби Європи", - ще в червні запевняв прем'єр. Щоправда, "невелика відносно реконструкція" - за підрахунками того ж уряду, перспектива приблизно десятирічного масштабу. Тим часом Росія дала старт роботі "Північного потоку" і неодноразово заявляла, що не готова з лояльності до України відмовлятися від "Південного". При цьому українська газотранспортна система все ще зберігає цікаві для партнерів "якості": вона вже працює, а її реконструкція - не найбільш дороге "задоволення" з можливих - та й привабливість для "Газпрому" системи українських підземних газових сховищ теж потрібно враховувати. Тим не менш, досягти балансу взаємовигідних відносин всередині консорціуму його потенційним учасникам (причому не двом, як того хотілося б Росії, а трьом) було б непросто. Особливо, якщо хтось із них в цьому не дуже зацікавлений. Двадцять сьомого вересня, кажучи про те, що "Газпром" відкритий до діалогу та пошуку компромісів", Олексій Міллер повідомив: ідея про консорціум "не належить до числа пріоритетних". І якщо Москву українська ГТС у форматі "на трьох" справді не цікавить, про що ж все-таки домовилися два президенти й один прем'єр?..

Ксенія Сокульська