1863
"Південний потік" і транзитне майбутнє України
— Енергетика
16 вересня під час Міжнародного економічного форуму "Сочі-2011" відбулося підписання угоди про будівництво газопроводу "Південний потік". Це сталося рівно через 10 днів після початку заповнення технічним газом іншого потоку - "Північного". Російський план обходу транзитних країн - України, Білорусі та Польщі - набуває реальних рис.
Термін завершення будівництва "Південного потоку" - 2018-й. Але навіть якщо росіяни до 2018-му не встигнуть, Україні від цього не легше. Легше їй може стати тільки в тому випадку, якщо запрацює відгалуження в бік нашої країни від ще одного проекту прокачування газу в Європу - Транскаспійського газопроводу. Останній, у свою чергу, пов'язаний з ще одним амбітнішим проектом - Nabucco.
В обхід у Європу
Південний потік - проект південного "обхідного" російського газопроводу на Європу. Розрахований на дві гілки. Одна пройде через Болгарію і Грецію - на Італію, друга - через Болгарію, Сербію і Угорщину - на Австрію. У завершеному варіанті "Південний потік" буде складатися з чотирьох гілок, здатних транспортувати 15,57 млрд куб. м газу кожна. Перша з них повинна бути введена в експлуатацію в останні дні 2015 р., і далі будуть підключатися інші - одна на рік. У грудня 2018 р. "Південний потік" має вийти на повну потужність - 63 млрд куб. м.
Орієнтовна вартість проекту - 25 млрд євро. У будівництві візьмуть участь декілька великих європейських компаній. Німецька компанія Wintershall Holding і французька EDF отримала можливість участі в морській ділянці проекту за рахунок італійської ENI. В результаті, частки в морській ділянці проекту розподілилися так: ВАТ "Газпром" - 50%, ENI - 20%, Wintershall Holding і EDF - по 15%.
Транскаспійський газопровід - проект, покликаний з'єднати газові родовища Туркменістану з ще одним запланованим газопроводом - Nabucco. Протяжність - близько 300 км. Потужність - 20-30 млрд куб. м. Розглядається як самостійний проект, однак траса багато в чому збігається, або ж іде паралельно, з трасою газопроводу Nabucco. Будівництво Транскаспійського газопроводу входить до ширшої концепції "Південного газового коридору", за допомогою якого з'явиться можливість поставляти газ на європейський ринок в обхід Росії.
Nabucco - проект газопроводу протяжністю 3300 км, покликаного зв'язати Каспійський регіон, Близький Схід і Єгипет з ринками Туреччини та Європи. Потужність - 26-32 млрд куб. м на рік. Трубопровід пройде з Азербайджану до Туреччини через Болгарію, Румунію і Угорщину - до Відня (Австрія). Можливими постачальниками газу для Nabucco розглядаються Азербайджан, Туркменія, Іракський Курдистан. У консорціумі з будівництва газопроводу беруть участь компанії OMV Gas GmbH (Австрія), BOTA; (Туреччина), Булгаргаз (Болгарія), SNTGN Transgaz S.A. (Румунія), MOL Natural Gas Transmission Company Ltd. (Угорщина), RWE AG (Німеччина).
Росіяни йдуть
Здається, що переможну ходу нових російських газопроводів не зупинити. Однак не всі питання з фінансуванням ще вирішені. "Газпром" досі не зміг погодити умови будівництва та експлуатації своїх проектів з ЄС. Справа в тому, що Європа наполягає: "Південний потік" повинен бути відкритий для прокачування газу всіма бажаючими, а не тільки його акціонерами. Вимога європейців логічно випливає з положень "Третього енергопакету ЄС", який передбачає, що продавці газу не можуть володіти транспортними мережами. Росію така лібералізація ринку не влаштовує, хоча на словах вона висловлює згоду з "Третім енергопакетом".
Результатом європейської "втечі від "Газпрому" і став згаданий вище проект Транскаспійського газопроводу. Подібне рішення ЄС, оперативно прийняте відразу після запуску "Північного потоку", вже роздратувало Москву.
Росія висловлює сумніви в можливості реалізації альтернативних маршрутів з доставки блакитного палива в Європу. Мовляв, у нас і потужності більші (63 млрд кубометрів проти 36), і будувати ми будемо швидше, і заповнити трубу газом зможемо вчасно.
Однак не все так очевидно, адже доля іншої газпромівської "витівки" - проекту "Блакитний потік", який свого часу (запустили його в 2003-му) також мав стати альтернативною магістраллю для поставок у Європу, склалася не надто завидним чином.
Керівник енергетичних програм центру "Номос" Михайло Гончар розповідає про долю цього колись амбітного проекту. "Блакитний потік", який будувався з розрахунку прокачування 22 млрд кубометрів газу, був побудований в результаті для 16 мільярдів, а експлуатується максимум на 10 мільярдів. Не дивно, що Росія вважає за краще не особливо хвалитися успіхами цього проекту, на будівництво якого свого часу пішли величезні кошти"- вказує Гончар.
"Блакитний потік" призначений для поставок російського газу в Туреччину через акваторію Чорного моря, минаючи треті країни. Поставки газу в Туреччину почалися 20.2.2003 р.
Аналогічну "Блакитному потоку" долю пророкує для "Південного потоку" експерт Інституту енергетичних досліджень Юрій Корольчук. Він переконаний - у Росії насправді немає ресурсів для заповнення нового трубопроводу, бо немає коштів на розробку нових родовищ. На відміну від "Північного потоку", який буде заповнюватися газом Штокманського родовища, і то за рахунок зацікавленості в цьому проекті німецької сторони, "Південний потік" заповнювати просто нічим.
"Насправді, "Південним потоком" піде все той же туркменський і казахський газ - зазначає Корольчук - Росії все одно треба виконувати контракти з Європою, які вона уклала наперед, ще до світової кризи 2008 року. Зараз частка російського газу в енергопостачанні Європи досягає 25-30%, і Москва не збирається втрачати цей ринок. Тому росіянам "кров з носу" потрібно створити видимість циркуляції газу за новими потоками".
Українська надія
Україна побачила в проекті Транскаспійського газопроводу можливість отримати туркменський газ, доступ до якого зараз закритий угодою між Туркменістаном і Росією. Причому за ціною 270 доларів за тисячу кубометрів, і обсязі поставок в 5 млрд куб. м на рік. Такі цифри з'явилися після нещодавнього візиту українського президента в Ашгабат.
Але ці захмарні плани поки примарні. Адже ще немає газопроводу, що сполучає родовища на заході Туркменістану з каспійським узбережжям. Це будівництво планується закінчити до 2015 року - якраз до запуску першої гілки "Південного потоку".
Потім почнеться наступний, ще більш складний етап: з території Азербайджану, доповнившись там ще і місцевим газом, трубопровід повинен пролягти територіэю Грузії як відгалуження від газопроводу Баку - Тбілісі - Ерзерум. На чорноморському узбережжі Грузії необхідно побудувати термінали зі скраплення і відвантаження природного газу, а на українському узбережжі - термінал з прийому газу.
Як бачимо, проект доставки туркменського газу в Україну виявляється настільки складним, що може бути "завалений" на будь-якому з етапів - і з політичних, і з фінансових міркувань. Наприклад, зміниться влада в якійсь із країн, якою має пройти туркменський газ. Найвірогіднішим кандидатом на зміну режиму вважається Грузія "після Саакашвілі" - повноваження останнього закінчуються в 2013 році.
Втім, аналітики радять не впадати у відчай з приводу долі української ГТС. По-перше, невідомі остаточні терміни запуску "Південного потоку". По-друге, його ще потрібно заповнити. По-третє, як вважає той же Юрій Корольчук, на частку України завжди залишиться частина постачання півдня Європи. Румунія і Болгарія, зокрема, є країнами, які найближчим часом будуть нарощувати споживання газу в рази. А відмова Європи від ядерної енергії тільки посилить її потребу в паливних ресурсах. Європейці не дадуть "висохнути" українській трубі просто тому, що це старий і перевірений маршрут з кращими на історично осяжний період сховищами газу.
Для ЄС українська "труба" завжди буде одним із шляхів доставки блакитного палива до Європи - нарівні з іншими "потоками". Тим більш вигідною в умовах, коли інші, більш амбітні проекти, продовжують "зависати" і постійно міняють свою вартість у бік збільшення.
Для України час "Ч" може настати приблизно до 2019 року, коли Росія повністю запустить свої обхідні труби. У разі якщо будівництво "Південного потоку" затягнеться, Україна зможе зберігати свій транзитний потенціал дещо довше, хоча колишньому рівню поставки газу через нашу територію вже не бути.
Проте, на долю української труби газу завжди вистачить - з урахуванням прогнозованого зростання енергоспоживання в Європі.
Павло Сєров
За матеріалами: Контракти
Поділитися новиною
