6314
Чому олігархи не змінять країну, в якій вони багатіють
Скандал, що стався в Росії навколо тепер уже колишнього лідера партії "Правое дело" Михайла Прохорова, дозволяє задатися питанням: чому ж у представників великого бізнесу не виходять політичні кар'єри на пострадянському просторі?
Тим більше що в нас є і свій власний приклад: якраз напередодні скандалу з Прохоровим колишній кандидат на пост президента України мільярдер Сергій Тігіпко знову підтвердив, що ставить хрест на власній політичній кар'єрі і розпускає свою політичну партію, щоб стати одним з керівників Партії регіонів. Тігіпко, щоправда, сказав "лідером", але в партії Януковича його осмикнули так само, як у Кремлі - Прохорова: мовляв, треба знати своє місце. Тож цілком може виявитися, що надії Тігіпка на перші ролі перебільшені і він рано чи пізно опиниться в становищі Прохорова, який не виправдав надій російської влади. Чому б і ні?
Можна сказати, звичайно, що справжньою політикою тут і не пахне, що в умовах керованої демократії по-російськи чи по-українськи неможливо зробити справжньої політичної кар'єри. І Прохоров її особливо й не робив. Його обрали лідером прокремлівської партії "Правое дело" не на з'їзді цієї організації, а в Кремлі. Прохоров ніколи не перебував у цій партії, не висловлював ніякого інтересу до її роботи, було зовсім невідомо, які в нього політичні погляди - яка вже тут кар'єра! А от якби в Росії була справжня політика!
Але, перепрошую, якби в Росії була справжня політика, то, можливо, в цій країні був би і справжній бізнес, реальна конкуренція. І тоді Михайло Прохоров не був би, можливо, найбагатшою людиною Росії. Думаю, він взагалі не був би бізнесменом. Швидше за все, він був би просто щасливим державним чиновником, які отримують хорошу зарплату в одному з численних відомств.
Проблема Росії чи України - не в тому, що наші олігархи не вміють займатися політикою, а в тому, що вони і в бізнесі не дуже-то сильні. Велика частина цих людей не заробляла своїх величезних маєтків - всі їхні можливості виникли виключно завдяки симбіозу з владою. Вони і сприймають розвиток власних бізнес-імперій як частину політичної діяльності, і навпаки. Саме тому мене не дивує присутність олігархів в українському уряді і те, як вони конкурують за вплив у Партії регіонів. І мене не дивує, що Прохоров пообіцяв поскаржитися президенту Дмитру Медведєву і прем'єр-міністру Володимиру Путіну на чиновників з президентської адміністрації, які відібрали у нього партію. Як може бути інакше? Якщо є доступ до владного ресурсу - значить, є гроші. Якщо немає доступу - немає грошей і немає бізнесу. Це дуже проста, я б навіть сказав, примітивна формула успіху, яка не допускає зайвих інтерпретацій.
Прохоров не хотів називати себе опозиціонером буквально до дня, коли його з ганьбою вигнали з "Правого дела", а по телебаченню не почали крутити сюжети, що його шельмують. І він має рацію: опозиціонери в Росії не заробляють мільярди. Вони сидять в тюрмах, навіть якщо не створюють справжніх політичних партій, а просто виявляються бізнес-конкурентами чиновницької еліти, як Михайло Ходорковський і Платон Лебедєв.
Тому не варто очікувати, що олігархи можуть змінити країни, в яких вони займаються бізнесом: дисидентські тенденції можуть проявляти хіба що емігранти, та й то не всі. Якщо Борис Березовський залишається послідовним опонентом Кремля, то Володимир Гусинський вже був помічений в компліментарному інтерв'ю, в якому він розсипався в люб'язностях Володимиру Путіну. Кажуть, колишній олігарх сподівався, що після цих слів почнеться його діалог з російською владою, але в Кремлі цих висловлювань Гусинського просто не помітили. І це ще один доказ того, як люди, які не заробили свої статки, а отримали їх завдяки горезвісному симбіозу, здатні розбиратися в політиці і робити реалістичні висновки.
За матеріалами: Контракти
Поділитися новиною
