800
Туркменський вектор Кабміну - гра газоуяви?
— Енергетика
У пошуках варіантів вирішення газової проблеми, що робиться з великим запізненням - років так на 20, влада України продукують все нові і нові ідеї, втім, не забуваючи про старі джерела. Крім "ультимативних" відносно Росії ініціатив, серед яких і звернення в міжнародний арбітраж, і продаж власного газу, і денонсація Харківських угод, і готовність приєднатися до третього енергопакету ЄС, і активізація розробок нетрадиційних вуглеводнів, прозвучала націленість на туркменський газ. Причому з великим застереженням - Туркменія, мовляв, сама шукає шляхи диверсифікації своїх поставок, намагаючись зняти тиск "Газпрому". Це дійсно так. І все б нічого, якби не одне але - газ цієї країни, зациклений на трубопроводах СРСР, давно зафрахтований Росією...
Але влада вбачає ряд можливостей змінити ситуацію. Як заявив у рамках київської зустрічі в серпні ц.р. з віце-прем'єр-міністром, міністром закордонних справ Туркменістану Рашидом Мередовим прем'єр-міністр Микола Азаров, Україна розглядає кілька варіантів поставок - як за традиційними маршрутами, так і з урахуванням перспективи будівництва Каспійсько-Чорноморської газопровідної системи. Причому із застереженням - у міру розвитку економіки, наша країна буде готова брати фінансову участь у реалізації цього проекту.
Ось таким чином влада "клеїть" Туркменістан, який колись "втратила", мабуть, від великого розуму. Експорт туркменського газу в Україну був припинений в 2005 році. Всі попередні переговори про відновлення поставок були нерезультативними, але вигода пряма - собівартість видобутку середньоазійського газу значно нижча, ніж у Росії. Нинішня влада розрив відносин з Ашгабатом ставить у провину уряду Тимошенко, що не зовсім так, але і без настроїв загравати з опозиціонерами Туркменбаші не обійшлося. Головною в охолодженні відносин з Туркменією стала, відверто кажучи, непорядна поведінка, ще далеко до приходу "помаранчевих", різних мастей українських чиновників, які часто не поспішали виконувати свої зобов'язання перед Ашхабадом.
Невдоволенням Туркменістану, звичайно ж, скористалася Росія. Вона зафрахтувала весь туркменський газ, що було їй особливо зручно зробити - поставки цього блакитного палива зациклені на газотранспортній системі СРСР. Ставши практично господарем туркменських вуглеводнів, Кремль почав диктувати умови цій країни як в плані обсягу закупівель, так і ціни. Ашхабад обурювався, але й тільки. Останньою "краплею" став вибух в квітні 2009 року на газопроводі "Середня Азія-Центр", яким йшли поставки в РФ. Ашхабад звинуватив у цьому Москву. І причини зробити це в нього були. Криза, "сланцева революція", високі докризові договірні ціни туркменських кубометрів і їх обсяги вже обтяжували Кремль. Європа скорочувала закупівлі, а зріджений газ з Катару продовжував перекроювати газовий ринок. Відлунням вибуху стало припинення поставок газу туркменською стороною, які відновилися 9 січня 2010 року.
Проте, Ашхабад став активно шукати виходу для свого газу на ринки без участі "ненадійного друга", який продовжував знижувати обсяги закупівлі і пробував накласти лапу на ряд туркменських проектів. Серед них - Трансафганський газопровід (TAPI), який повинен пройти через території Туркменії, Афганістану, Пакистану та Індії, а Європейська комісія націлилася на Транскаспійський газопровід в обхід Росії. Він пройде з Туркменії в Азербайджан без делімітації шельфу Каспійського моря. Всі проекти експерти оцінюють як сумнівні, наприклад, ТАРІ.
Не останнє місце посідає і проект Nabuccо, учасником якого має намір стати Ашхабад. І Європі, і Туркменістану він вигідний. І для України він теж міг би стати довгоочікуваною диверсифікацією. Але для цього потрібно згадати про ініціативи Юлії Володимирівни. Ще в 2008 році, будучи прем'єр-міністром України, вона запропонувала ЄС реалізувати спільний проект "Білий потік", який проходив би по території нашої країни і об'єднав Туркменію і Європу. Планувалося, що трубопровід прокладуть з Туркменістану через Каспійське море в Азербайджан, потім у грузинський портал Супса, а далі по дну Чорного моря через Крим в напрямку Європейського Союзу. Єврочиновники сприйняли ініціативу з інтересом і обіцяли розглянути можливість її реалізації. Але незабаром українська влада якось знизила оберти в діалозі, а потім тема і зовсім не піднімалася. Може варто реанімувати ініціативу - з невеликим обсягом Nabuccо і паралельною роботою "Білого потоку" можна б було отримати прекрасний результат в плані нових джерел постачань газу.
На ділі, Україна фактично втратила туркменський транзит. Швидше за все, тепер повернення до статусу кво, який існував раніше, не буде. Ситуація змінилася. Туркменістан, навчений гірким досвідом транзиту через Україну, навряд чи захоче наступати на ті ж граблі. Звідси й інтерес до інших проектів.
М. Азаров найнадійнішим і найдешевшим шляхом транспортування азійських вуглеводнів до Європи вважає українську ГТС: "Немає нічого більш надійного, ніж наша газотранспортна система, яка зараз може постачати 140 млрд. куб. природного газу, а після реконструкції її потужність може бути збільшена до 200 млрд. куб. м". Але на таку "замануху" Ашхабад навряд чи поведеться. При цьому він чудово знає, що його транзит по нашій трубі поки можливий тільки за участю "Газпрому". А російський монополіст, найімовірніше, не піде на поступки, особливо в умовах активної конфронтації Києва і Москви.
До речі, і влада це визнає, раз відкрито заявляє - Київ продовжує переговори з Москвою щодо відновлення поставок туркменського газу. Тобто, спроба поки залишається в стадії спроби. Тому цей варіант виходу з "газової" тупикової ситуації, схоже, не пройде.
Віктор Янукович має намір відвідати Туркменістан 12-13 вересня. Може, традиційний "тет-а-тет" президентів привнесе в газовий процес щось обнадійливе. Прецедент є. У березні відбулося друге засідання міжурядової українсько-туркменської комісії з економічного співробітництва. Як зазначав з результатами зустрічі перший віце-прем'єр Андрій Клюєв, туркменська сторона запросила українські компанії брати участь в тендерах з розвідки і розробки родовищ нафти і газу, також досягнута домовленість опрацювати можливості участі наших підприємств спільно з ГК "Туркменгаз" і ГК "Туркменнафтогазбуд" у низці проектів будівництва газопроводів. Зокрема, йдеться про можливість поставок трубної продукції і технологічного устаткування.
І якщо газові фантазії Кабміну під великим питанням, то нашим металургам, швидше за все, пощастить. Вже не знаю, чим відгукнуться в гаманцях роботяг метпідприємств такі контракти (та й у держбюджеті теж), а за олігархів-металістів хвилюватися не варто...
Нана Чорна
За матеріалами: УНІАН
Поділитися новиною
