1036
Передвісники двопартійності?
— Казна та Політика
Кількість політичних партій в Україні впевнено наближається до двох сотень. За цим показником - ми якщо і не перші в світі, то точно в лідерах. Але кількість не завжди означає якість. І з цієї "неякісності" ми теж у лідерах... Замість того щоб бути посередниками між владою і своїми виборцями, наші партії "засмічують ефір", постійно сваряться, не можуть домовитися навіть щодо найбільш принципових для країни питань, розчаровують своїх виборців у політиці і політиках. Напрошується запитання: до чого нам така багатопартійність? Чи такої політичної системи ми хотіли?
Багатопартійність по-українськи
Ні для кого ж не секрет, що українські партії, як правило, створюються під конкретні завдання, під конкретних людей, а тому дуже недовговічні. Майже як в "Джентльменах удачі": прийшов - вирішив свої проблеми - пішов. Якщо копнути глибше, то можна побачити, що багато партій віртуальні і їхнє завдання - зовсім не забезпечувати зв'язок між своїми прихильниками і владою. А це взагалі-то і є основна функція будь-якої політичної партії. На відміну від партій в усіх інших країнах світу, українські партії не обтяжують себе відстоюванням тієї чи іншої системи поглядів. Роздали партквитки, обрали лідера, лідер видав пару гасел - і досить. Воно і зрозуміло, що при такому "лідерському" типі партій самі рядові партійці не дуже-то переживають з приводу ідейності. А якщо потрібна мобілізація партійного активу, то головним чинником є гроші. Як говорить народна мудрість, у нашій країні гріх на виборах не заробляти. І чим більше партій, тим більше джерел заробітку для більшої кількості людей. Ви впевнені, що сенс багатопартійності саме в цьому? Так, багатопартійність - це ознака демократії, ознака розвиненого суспільства, але багатопартійність по-українськи - це збочення.
У всьому світі партії - це інструмент захисту прав та ідей кожної людини, основний спосіб участі громадян у владі. Кожна людина може розраховувати на те, що партія, яку він підтримав, в парламенті чи місцевій раді буде представляти його інтереси, а не інтереси олігарха, який профінансував виборчу кампанію. Але для цього партія повинна бути масовою, бо тільки велика кількість членів партії можуть забезпечити їй ідейну і фінансову незалежність від спонсорів. У більшості європейських країн це зрозуміли давно, тому там склалася система, коли при владі по черзі знаходяться 2-3 великі партії, які існують вже століттями і відображають інтереси значного числа прихильників. Таким чином, виборець завжди знає, що зробила його партія, і партія відповідально підходить до прийняття того чи іншого рішення, адже вона дорожить своєю репутацією, своїм іменем.
До того ж, тільки великі партії, прийшовши до влади, здатні проводити злагоджену і ефективну політику. Двом-трьом серйозним політсилам з чіткою системою цінностей завжди легше домовитися, ніж десятку лідерських групок з невизначеною ідеологією. Виходить, що чим менше партій - тим кращий результат. Виникає логічне запитання: чи не тому Україна давно і наполегливо буксує на місці, що занадто різні і полярні партії роздирають будь-яку здорову ініціативу на шматки, прагнучи все показати у невигідному світлі, аби тільки очорнити конкурента перед виборцями? З таким успіхом ми ще років двадцять простоїмо на місці. Може, тоді ми зрозуміємо, що партій має бути кілька, і вони повинні бути реальною, а не уявною силою. Але до того часу ми остаточно доб'ємо всю успадковану від Союзу інфраструктуру, проїмо все, що ще можна проїсти, витягнемо всі соки з чорнозему і поставимо жирний хрест на шляху України до клубу розвинених країн.
Перший пішов
Відрадно, що деякі українські політики вже зараз починають усвідомлювати всю безперспективність подальшого дроблення політсил. Підтвердженням цьому може служити ініціатива про об'єднання партії Сергія Тігіпка "Сильна Україна" з Партією регіонів. На цьому прикладі очевидні переваги укрупнення партій: "регіоналам" додасться нормальних ефективних, проєвропейських кадрів, а прихильникам Тігіпка для популяризації реформ буде в нагоді організаційна машина партії влади, її здатність швидко перетворювати слово на діло.
Варто зазначити, що після оприлюднення інформації про об'єднання "Сильної України" і ПР, відразу декілька "живих" партій з другого ешелону української політики також оголосили про намір приєднатися до "регіоналів". Зокрема, не виключив такої можливості один з лідерів ЄЦ Віктор Балога, а в кінці минулого тижня допустили об'єднання в Народній партії. Як пояснив Володимир Литвин, партії в процесі діалогу, і прийняте ними рішення буде збігатися з інтересами країни. У разі об'єднання цих сил, можна буде говорити про те, що укрупнення набирає обертів, а штучному розпалюванню конфліктів всередині нації, яка втомилася від політики, прийде кінець. А радник президента Ганна Герман зазначає, що Україна прийде до двопартійної системи, а зараз всі маленькі партії тією чи іншою мірою залежать від двох великих політичних гравців. Що ж, може статися, що крок "Сильної України" стане передвісником української двопартійності.
Варто відзначити і зміну в менталітеті "регіоналів". Вони більше не прагнуть до тотальної монополії всього і вся - поступилися ж вони посадою головного по реформах в Кабміні Сергія Тігіпка. Надалі тенденція запрошувати на відповідальні пости політиків з ім'ям та репутацією може тільки посилитися. Як і реформаторські настрої всередині самої ПР завдяки приходу прихильників Тігіпка. Це вселяє надію на те, що Партія регіонів розуміє, що в умовах падіння світової економіки і кризи довіри у відносинах як з Росією, так і з Заходом перед Україною стоїть завдання максимально сконцентруватися на захисті країни від впливу ззовні. Найоптимістичніший варіант розвитку подій передбачає і подальшу модернізацію самих "Регіонів". Ну а якщо Партія регіонів, посилившись здоровими політичними гравцями, стане ще більш відкритою політичною силою, яка має "соціальні ліфти" і допомагає людям, орієнтованим на політичну кар'єру, пройти шлях від простого партійця до чиновника, якщо нормою в партії стане гласність і відкритість, то Україна від цього буде тільки кращою.
Поки ж "Сильна Україна" і ПР взяли тайм-аут для обговорення ініціативи у своїх регіональних організаціях. Тим часом хід може зробити опозиція. Де-де, а в таборі незгодних спостерігається таке розмежування, що вони готові мало не стріляти один в одного. Дивно, що ці люди одночасно говорять про якесь об'єднання. Вперед, панове! Напередодні парламентських виборів 2012-го року влада кинула виклик опозиції і тепер вона повинна відповісти на процес укрупнення партій, перейшовши від красивих декларацій до реальних справ.
Сергій Коваленко
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
Також за темою
Уряд запроваджує одноразову атестацію митників
У п’яти містах України зберігається ризик зриву опалювального сезону
Масовий виїзд молодих чоловіків не вдарить по економіці — експерт
Банки зможуть спілкуватися з ДПС через спеціальний чат
Аналітики прогнозують, що до кінця року резерви НБУ перевищать $55 млрд
Мінекономіки та НБУ готують новий механізм валютного контролю
