1335
Реформа ЖКГ: що робити?
— Казна та Політика
Житлово-комунальне господарство залишається єдиною галуззю української економіки, яка не реформувалася з часу здобуття Незалежності. Якщо не рахувати пілотні проекти окремих муніципалітетів, то минулі 20 років запам'яталися хіба що безплідними дискусіями, які не привели ні до вироблення зрозумілої концепції трансформації радянської адміністративної моделі управління комунальним господарством, ні до прийняття державної програми технологічного оновлення всієї ЖКГ-сфери.
Постійні підвищення тарифів, в принципі, не вирішують проблеми, що накопичилися, та й, власне, не можуть їх вирішити. Вже очевидно, що проблема полягає не в гонитві за недосяжною рентабельністю галузі, а у створенні правових, економічних та фінансових умов для капіталізації комунального сектора. А це можливо тільки при вирішенні трьох завдань ЖКГ-реформи: правового оформлення приватної власності на житло, створення ефективного механізму управління власністю, демонополізації галузі та формування конкурентного середовища на ринку ЖКГ-послуг.
В Україні склалася парадоксальна ситуація. Приватизовувалася тільки житлоплоща в багатоквартирному будинку, але не підсобні приміщення, коридори, міжповерхові майданчики та сходові клітки, горища, дахи, а також земля, на якій розташований будинок; комунікації та прибудинкові території. Іншими словами, власниками будинків залишаються місцеві органи влади, тоді як мешканці квартир, на думку деяких юристів, отримали в приватну власність всього лише кубометри повітря, що знаходяться в приватизованому приміщенні, але не саме приміщення. У результаті приватні власники так і не стали повноцінними власниками і змушені узгоджувати свої дії з державою у вигляді всіляких жеків, БТІ, ЖЕУ та інших структур.
Виходом з даної ситуації останнім часом стало створення об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), які, по ідеї, повинні отримати в своє розпорядження підсобні приміщення, горища, дахи, комунікації та прибудинкові території. Проте ні пропонований Кабміном законопроект, ні чинна редакція Житлового кодексу поки що не пропонують правових та ринкових механізмів реалізації права власності на багатоквартирні будинки як майнові комплекси. Досі залишається невирішеним юридичний статус об'єднань - це будуть юридичні особи чи громадські організації. Статус юридичної особи припускає, що ОСББ може виступати як комерційна структура, яка отримує можливість безпосередньо укладати договори з постачальниками ЖКГ-послуг. Якщо ж мова йде про громадську організацію, то остання як неприбуткова структура не має права займатися комерційною діяльністю. У такому випадку ОСББ буде змушене виступати засновником комерційних фірм, що тягне за собою додаткові витрати для співвласників ОСББ.
Крім того, створення ОСББ - якщо розглядати цю проблему з точки зору бізнесу - означає, що жеки зобов'язані провести капітальний ремонт приватизованого будинку, поміняти комунікації, облагородити прибудинкову територію. Якщо цього не буде зроблено, то весь проект зі спільного управління житлом виявиться провальним, адже всі витрати з утримання та проведення ремонтних робіт будуть перекладені з жеків на співвласників приватизованих будинків.
Ще одним напрямом реформування ЖКГ-сфери є залучення приватного інвестора. Однак при реалізації подібних інвестиційних програм потрібно розуміти, що електромережі, водопровід, каналізація є об'єктами національної безпеки. Тому, навіть якщо держава буде стимулювати появу приватних енергокомпаній і електростанцій, самі комунікації можуть передаватися або в довгострокову оренду, або в концесію. З іншого боку, як показав досвід створення ТОВ "Луганськвода", існує значний ризик того, що передача комунальних мереж у концесію може спровокувати зростання вартості тарифів для населення при відмові концесіонера від узятих на себе інвестиційних зобов'язань. Зрозуміло, що жоден приватний інвестор не буде вкладати в таку ризиковану сферу, як українське житлово-комунальне господарство доти, доки не будуть вироблені правові механізми захисту прав і концесіонерів, і споживачів ЖКГ-послуг, розроблена прозора сітка формування ЖКГ-тарифів, наведений елементарний порядок з платежами, а "правила гри" на цьому ринку візьмуть стійку форму і не будуть змінюватися в залежності від ситуативних коливань економічних, адміністративних або політичних кон'юнктур.
Для України найбільш привабливим є польський досвід проведення ЖКГ-реформи. На відміну від інших держав колишнього соцтабору, в Польщі функціонували структури, аналогічні нашим жекам, а уряд жорстко контролював ціни на комунальні тарифи. За п'ять років полякам вдалося змінити систему управління комунальним господарством, залучити приватний капітал та іноземні інвестиції, модернізувати мережі, забезпечити функціонування механізму захисту прав споживачів. Це стало можливим за рахунок того, що основну увагу при реформуванні було приділено створенню ОСББ, а також завдяки проведенню масової приватизації за новими правилами - житло офіційно було визнано приватною власністю.
При цьому викуп житла у держави супроводжувався широкомасштабною приватизацією прибудинкових територій і землі під житловими будинками. Але якщо ОСББ діяли як юридичні особи, то для того щоб згладити негативні наслідки переходу на "ринкові рейки" і для ефективного діалогу з державою, зокрема, з антимонопольним бюро, створювалися громадські об'єднання та організації, які виступали агентами інтересів домовласників. Через створювані організації або спілки мешканці отримали право безпосередньо укладати договори з постачальниками відповідних послуг, а тарифна політика перетворилася на предмет договірних зобов'язань між постачальниками і споживачами послуг. Держава в тарифну політику не втручається. У таких умовах гіпотетичне підвищення тарифів означає розрив договірних зобов'язань в односторонньому порядку, а це вже предмет судового розгляду. Зрозуміло, що жоден з постачальників ЖКГ-послуг на такий крок не піде, тому що це загрожує йому правовими і фінансовими витратами, не кажучи вже про застосування досить жорстких антимонопольних санкцій.
Цікавий також і чеський досвід реформування. В принципі, він не заперечує польські напрацювання, але більш застосовний до "новобудов" і сучасних житлових комплексів. На відміну від поляків, чехи отримали право викупу тільки власних квартир. Домова інфраструктура продавалася окремому власнику, який вже повністю відповідав за технічний стан будинку і представляв інтереси мешканців у відносинах з державою і постачальниками ЖКГ-послуг. При цьому ціни на послуги встановлюються за погодженням трьох сторін: споживачів, підприємств ЖКГ та місцевою владою. Такий підхід допоміг зберегти соціальну складову тарифів і знизити ризики монополізації з боку енергокомпаній.
Реформа буде ходити по замкненому колу, поки не буде вироблена система координат: визначено стабільні "правила гри" на ринку ЖКГ-послуг, вкорінене право приватної власності і вироблені правові інструменти захисту інтересів як власників житла, так і постачальників комунальних послуг.
Василь Горбаль
За матеріалами: День
Поділитися новиною
