1284
Опозиція вийшла на стежку виборів
— Казна та Політика
Хоча на вибори-2012 потрібно чекати більше року, політикум поступово починає підготовку до них. Влада переписує закони і мріє про конституційну більшість у ВРУ. А опозиція заговорила про об'єднання. Тільки і формат, і перспективи його поки проглядаються не дуже чітко.
За півкроку від боєготовності
За півтора року правління Віктора Януковича політичні реалії в країні змінилися. Чітка вертикаль влади; лояльний уряд; ВРУ, яка перетворилася з арени багатомісячних "боїв" у чи не на консультаційний орган, у міру необхідності діловито затверджує президентсько-урядові рішення; стримана протестна активність суспільства - політичне життя багато в чому стало більш спокійним та передбачуваним. Але що для влади стабільність і благо, то - не дуже сприятливі умови для опозиції. Незважаючи на те, що соціологи фіксують рівень падіння довіри до керівництва країни, підтримка їх опонентів зовсім не росте тими темпами, на які можна було очікувати. Опозиції зараз і справді доводиться несолодко: парламентські баталії вже не ті, народ не поспішає піднятися в єдиному антиреформенному пориві, колишніми діяннями лідерів "меншовиків" щільно зайнялася система правосуддя - але ж не за горами доленосні вибори.
У сформованих умовах поки головним "раком" на загальному "малориб'ї" залишаються спроби опозиціонерів залучити максимум уваги до судових процесів над Юрієм Луценком і Юлією Тимошенко. Головна надія - на Захід. "Сьогодні ЄС готується до спеціального розгляду ситуації в Україні. Він відбудеться в серпні, найпізніше - у вересні", - передав слова європейських дипломатів "бютівець" Олег Білорус. Несхвалення Брюсселя може стати дієвою зброєю - адже до кінця 2011 року українська влада хоче остаточно вирішити всі питання з Угодою про асоціацію. Крім того, слід враховувати, що чим сильніше будуть загострюватися політичні "кути", тим уважніше Європа і США стануть стежити за прийдешніми парламентськими виборами - тими самими, які можуть закінчитися як остаточним тріумфом влади, так і реваншем опозиції.
Більш ніж за рік до виборів примірятися, як саме можна буде звернутися до Заходу в боротьбі за справедливість, мабуть, зарано. Але про те, що до початку активної кампанії (яка має мало спільного з затвердженими законом офіційними термінами) залишилося не так вже й багато часу, в Україні пам'ятають усі. У Міністерстві юстиції підготували проект нового закону про вибори, керівництво країни прикидає можливі дивіденди від реформ, а опозиція знову заговорила про вічне - про об'єднання.
Якщо раніше головними адептами ідеї "Об'єднаної опозиції" були представники БЮТ, то в липні 2011-го у зайнятих судом над своїм лідером "тимошенківців" кинуту було естафетну паличку перехопила "Наша Україна". Саме НСНУ анонсувала великий літній "зліт" опозиційних партій. Заявлена мета для співпраці звучала злободенно - докласти всіх зусиль для того, щоб наступного року вибори відбулись чесно.
Торжеством єдиної опозиційної волі проведений 12 липня міжпартійне захід так і не став. Спочатку організатори розраховували на участь членів 17 партій. На ділі ж коло присутніх виявився набагато вужчим - на зустріч прийшли представники тільки 9 політсил, найбільш значущими з яких були "Наша Україна", УНП і "Свобода". "Батьківщина", "Фронт змін", "Громадянська позиція", НРУ, "За Україну!" - "зліт" не відвідали. Правда, організатори розраховують на їх присутність на наступній зустрічі, запланованій на 12 вересня.
Стримано-підозріле ставлення частини політсил до об'єднавчої риторики може пояснюватися тим, що в різних партіях по-різному трактують цілі і моделі цього можливого об'єднання. З необхідністю діяти в єдиному пориві ніхто зазвичай не сперечається. "Об'єднанням реальної політичної опозиції, тих політичних сил, які готові стати в проломі за Україну, я вважаю, повинен завершитися літній період і початися осінній наступ", - висловився через кілька днів після "зльоту" Олександр Турчинов.
А ось про фактичне злиття в тій же "Батьківщині" говорять уже обережніше. "Ми як люди, які професійно займаються політикою, добре знаємо, де опозиція, а де імітація. Тому ми більше не будемо робити таких помилок і нескінченно проголошувати мантру про об'єднання опозиції, знаючи, що одна частина опозиції - це опозиція, а інша частина опозиції - просто департамент Партії регіонів", - відреагувала знову на актуальні політичні віяння Юлія Тимошенко.
Прагнення ділити опозицію на менш правильну і більш правильну, істотна різниця в рейтингах, небажання як політсил, так і лідерів втрачати чільні позиції, навіть ревниве ставлення до лаврів "головного об'єднувача" - на шляху поки суто гіпотетичного об'єднання перешкод чимало. Можливо, тому обережні політики воліють поки зосередитися на "програмі мінімум". "Ми ведемо переговори (про партійне об'єднання, - "Подробиці"), але я хочу чітко відокремити цей процес від ініціативи 12 липня. В рамках нової платформи ми принципово не ставимо тему об'єднання, оскільки вона може торпедувати переговорний процес", - підкреслив глава політради "НУ" Валентин Наливайченко.
Результатом липневої зустрічі стала декларація готовності об'єднати не партійні, а контрольні зусилля. Піднявши на щит гасло "За чесні вибори!", опозиціонери вирішили поборотися з владним табором на законодавчому полі. До нової парламентської сесії ініціатори ситуативної солідарності обіцяють підготувати свій проект закону про вибори народних депутатів. І таку практичність, яка перемогла зараз мрію про сферичну опозицію у вакуумі, можна зрозуміти - надто серйозними проблемами загрожує для опонентів влади пропозиція Мін'юсту.
Смуга перешкод
Список претензій опозиції до творіння відомства Олександра Лавриновича довгий. Але найчастіше об'єктами невдоволення стають заборона на блоки, підвищення прохідного бар'єру і повернення до змішаної системи замість того, щоб відкрити списки для "пропорціоналки". Кожне з цих нововведень даром для опозиції не пройде.
Багато фахівців вважають, що ідея передвиборчого блокування, яке часом здійснюється за анекдотичною схемою "Хоч тушкою, хоч опудалом", вже давно вичерпала себе. У першу чергу тому, що після того, як ейфорія від проходження в парламент розвіюється, політсилам доводиться не легко налагоджувати взаємодію. Що вдається не всім і не завжди надовго. Формування "коаліції тушок" на початку 2010 року показало, як легко потреби політичного моменту можуть коригувати волю виборців. А вже потім, зі скасуванням політреформи-2004, в минуле пішла і та подоба імперативного мандата, який діяв кілька років. Після цього "блокові" ризики підвищилися ще більше: чи варто приводити у ВРУ депутатів, які надовго у фракції не затримаються?
І все ж, незважаючи на всі загрози, для багатьох дрібних партій відмовитися від ідеї "Гуртом і в Раду проходити легше" дуже непросто. В принципі, навіть у разі схвалення несприятливого закону вихід у політсил завжди залишається - можна об'єднатися-таки на партійному, а не міжпартійному рівні. Ось тільки складнощів такий шлях не позбавить. По-перше, злиття, на відміну від блокування, передбачає зовсім інший рівень і взаємодії, і субординації. А багатьом українським політикам ближча думка "Краще маленька партія, але своя". По-друге, створення партії вимагає не лише бажання, але й часу, а його може не виявитися. Звичайно ж виборче законодавство не допускає до забігу політоб'єднання, зареєстровані менш ніж за рік до волевиявлення народу. Нарешті, по-третє, безболісне блокування нерідко породжує в представниках політсил надію на узагальнення рейтингів. Що особливо критично через підвищення прохідного бар'єру.
Ривок планки допуску до парламенту з 3 до 5 відсотків може стати трагедією не тільки для "міноритарних" партнерів ПР з більшості, але й для майже всіх опозиціонерів. Згідно з останніми соцдослідженнями, взяти такий бар'єр можуть тільки дві опозиційні партії - "Батьківщина" і "Фронт змін". Але якщо нормативи не зміняться, про три-або четирипартійну систему (згадані плюс ПР і, можливо, але не обов'язково, "Сильна Україна") можна буде на час забути - парламент можуть урізноманітнити комуністи, "УДАР" і "Свобода" (рейтинги інших політсил рідко перевищують півтора відсотка). Теоретично можливо, що успіх навіть двох опозиційних сил міг би покласти край розрахунками ПР на верховенство в парламенті - якби "яценюківці" і "тимошенківці" набрали б разом більше, ніж "регіонали" (а рейтинги говорять, що це цілком імовірно) і змогли домовитися між собою. Для інших опозиційних партій такий варіант може виглядати і невтішно, зате його дієвість важко недооцінити. Проблема ж у тому, що такі приємні розклади безпосередньо залежать від третього "козиря", - повернення "мажоритарки".
Відродження колишньої виборчої системи на сьогодні важко назвати інакше, ніж "котом у мішку". Де б українці не поставили "галочки" у партійному списку, останнє слово все одно може опинитися за виборами в одномандатних округах, як це і сталося в 2002 році. На практиці шанси ставлеників владної сили на успіх в індивідуальних забігах виглядають краще. Але багато що може змінитися. "...Мажоритарники - це дивно кон'юнктурні і підлі істоти. Як тільки Партія регіонів здасть позиції, вони повернуть проти неї, як колись клялися у вірності Кучмі, а потім допомагали його лупити", - припустив переформатування потенційного більшості політолог Віктор Небоженко. І така перспектива знову виводить на перший план об'єднавчі мотиви.
У теорії опозиційним силам зовсім не обов'язково щільно інтегруватися - досягти певного успіху можна і без серйозного удару по амбіціях малорейтингових, але гордих політиків. Для цього достатньо солідаризуватися зусилля в округах. "Потрібно в мажоритарних округах домовитися. Якщо вони й цього разу, опозиціонери, не домовляться - ну тоді взагалі їм гріш ціна...", - вважає Директор Центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребинський. Ініціатори узагальнення зусиль до такого сценарію ставляться серйозно.
"І найбільш бажаний варіант - оголосити восени про створення єдиного фронту демократичних сил і визначити 225 єдиних кандидатів в 225 мажоритарних округах. Окей, 225 - це утопія, але навіть якщо ми визначимося хоча б по 25 округах - це вже буде непогано" , - пояснив Валентин Наливайченко. Електоральна карта України дозволяє опозиції сподіватися на те, що "мажоритарка" дасть їм певний запас міцності. Але основна небезпека полягає в тому, що "поля" численних партій національно-демократичного спрямування перекривають один одного, що дозволяє "розтягти" голоси і надає можливість перемогти комусь ще... Незважаючи на видимий оптимізм опозиціонерів, ймовірність переграти партію влади при підготовці закону про вибори не так вже й велика. Але навіть нові правила гри не виключають шансів на успіх. Тільки щоб ними скористатися, все одно потрібно об'єднуватися - тією чи іншою мірою. А це вітчизняній опозиції завжди давалося непросто.
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
