899
Держава притиснула суддів податками
— Казна та Політика
На останньому засіданні пленуму Верховного суду (ВСУ) було схвалено рішення направити подання до Конституційного суду, яке може посприяти вирішенню проблеми з оподаткуванням щомісячного довічного грошового утримання суддів. Важливо, що до набуття чинності свіжоспеченого Податкового кодексу позиція ДПАУ полягала в тому, що дані виплати не підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб. Але з 2 березня до суддів була доведена вже протилежна позиція керівництва ДПАУ - довічне утримання все ж має обкладатися податком, що і відбувається сьогодні.
Природно, що такий стан справ не сподобалося нікому з суддів, які отримують від держави відповідні кошти. Так, члени Ради суддів адмінсудів на своєму останньому засіданні висловили свою незгоду з новими правилами гри. Вони також констатували ту ситуацію, що окремі судді вже почали звертатися до судів з цього питання. Не виключено, що в самому найближчому майбутньому дана проблема стане предметом розгляду та Ради суддів України.
Але актуальна історія з щомісячним довічним грошовим утриманням суддів - всього лише частина від повної картини того, що відбувається сьогодні в судовій системі. Адже регіонали, просуваючи свою торішню судову реформу, обіцяли багато - у тому числі поліпшення фінансового становища суддів і працівників судів, а також матеріально-технічного забезпечення органів правосуддя.
Результат - у наявності. По-перше, з урахуванням рівня інфляції фінансування всіх судів першої та другої інстанції в 2011 р. фактично нижче за торішнє. По-друге, з початку поточного року судді почали голосно говорити про що зниження рівня своїх зарплат в порівнянні з 2010 р. По-третє, служителі Феміди досі не перестають скаржитися на складності з реалізацією своїх соціальних гарантій, у тому числі - з виплатою щомісячного довічного грошового утримання суддів. У цей же ряд варто поставити і обкладення податком цього довічного утримання. Навіть незважаючи на те, що самі судді зізнаються - в нинішніх умовах відповідні положення законів можна трактувати як завгодно, тобто і на користь суддів, і на користь ДПАУ.
Правда, парадоксально виглядає той факт, що судді залишаються на своїх посадах і продовжують працювати в таких, м'яко кажучи, принизливих умовах. І все це в переважній більшості випадків навряд чи варто вважати проявом громадянського героїзму і патріотичних почуттів - суддям все одно вигідно не залишати своїх крісел. Навіть якщо держава веде своєрідну фінансову політику по відношенню до органів правосуддя, що призводить до того, що працювати чесно, здається, стає нині неймовірно складно, якщо не неможливо. І такий стан справ навряд чи можна занести в актив вітчизняному судового корпусу.
От і складається ситуація, коли потреба багатомільйонного українського суспільства в незалежному і справедливому правосудді виявляється чи не на останньому місці в хитромудрих розкладах високої політики в судовій сфері. З одного боку, впливові юристи Партії регіонів своє, здається, отримали - ключові для судів процедури замкнуті сьогодні на вузьке коло відповідальних осіб, які добре розуміють нинішню політичну ситуацію в Україні. З іншого боку, більшість суддів не особливо бентежить ні це, ні перераховані вище умови роботи. Що теж показово - мало хто погодиться працювати, не бачачи конкретної вигоди від плодів своєї праці.
Але при цьому практично виключено, що якесь розвинене і прогресивне суспільство зможе існувати без цивілізованого вирішення конфліктів і суперечок, для чого, власне, і необхідно існування системи правосуддя. Але як бути з ситуацією, коли українські суди, яким підсудні всі без винятку правовідносини в українському суспільстві, враховують інтереси кого завгодно, але тільки не більшості громадян, які формують це саме суспільство? Ну а поки громадяни не визначилися з чіткою відповіддю на дане питання, не варто ображатися на те, що суди перетворюються на інструмент для досягнення зовсім інших цілей.
За матеріалами: Экономические Известия
Поділитися новиною
