5015
Діра у свідомості: чому спроба видавити 50 млрд грн з зарплатного фонду приречена на провал
— Казна та Політика
Основна причина проведення зарплатної реформи - недостача коштів у Пенсійному фонді. Якщо два роки тому на покриття дефіциту ПФ було витрачено трохи більше 48,5 млрд грн, то в 2010-му на ті ж цілі пішло вже 64 млрд грн.
З урахуванням того, що вся сума витрат Пенсійного фонду склала близько 191 млрд грн, реальний дефіцит солідарної пенсійної системи за підсумками 2010 року перевищив 30%.
При цьому бездефіцитний ПФ залишається однією з головних вимог Міжнародного валютного фонду, місія якого прибуде в Україну вже в травні. Від того, чи буде - хоча б на папері - збалансований до цього часу дефіцит Пенсійного фонду, багато в чому залежить рішення про надання країні чергового траншу за програмою stand-by: $1,5 млрд влітку 2011 року.
Оскільки перший варіант приведення бюджету ПФ до ладу (відносно) - підвищення пенсійного віку зі скороченням кількості пенсіонерів - виявився дуже сирим і був забракований президентом, до ідеї наповнення Пенсійного фонду вирішили підійти з іншого боку. Змусивши підприємства приватної форми власності значно збільшити відрахування до ПФ, і не тільки в нього.
Аргументи
В теорії викладки головного реформатора - віце-прем'єра і міністра соціальної політики Сергія Тігіпка - виглядають досить гладко. За зібраними його відомством даними, в Україні близько 2,5 млн людей офіційно отримують мінімальну заробітну плату, включаючи 120 тис. керівників підприємств. Однак віце-прем'єр переконаний, що подібного "не може бути, тому що не може бути".
При цьому всі без винятку претензії Сергія Тігіпка стосуються тільки і виключно приватних підприємств: за даними голови Мінсоцполітики, середній рівень зарплат в держсекторі складає 2,7 тис. грн, тоді коли в приватному - менше 1,8 тис. грн.
З'ясував віце-прем'єр і обсяг чорних зарплат. Згідно з дослідженням Інституту економіки та прогнозування НАН України, поза сферою оподаткування щорічно виявляється близько 145 млрд грн за офіційного обсягу фонду оплати праці в 2010 році на рівні 350 млрд грн.
Щоб змусити всіх без винятку роботодавців чесно платити всі встановлені згідно з законом податки, віце-прем'єр придумав масу цікавих нововведень.
У країні повинні бути введені індикативні зарплати: близькі до мінімальної для рядових співробітників вони будуть збільшуватися на спеціальний коефіцієнт для середньої та вищої командної ланки. Щоб ці зарплати справно платилися, до Кодексу про адміністративні порушення будуть додані нові види штрафів, а чинні - багаторазово підвищені. На додаток до цього за "серйозні порушення законів про працю" для роботодавців може бути введена кримінальна відповідальність. А наймані працівники, які відмовилися відповідати на питання перевіряльників, можуть бути оштрафовані на 340 грн за кожен факт неінформування.
Підсумком цієї кампанії щодо закручування гайок повинна стати сума, що дозволяє практично повністю позбавитися від дефіциту ПФ. "Приблизно 50 млрд грн" - так оцінив потенціал додаткових надходжень до бюджету Сергій Тігіпко, презентуючи нову реформу на початку квітня.
Незважаючи на гладкість викладу, посперечатися можна з будь-яким з аргументів віце-прем'єра.
Контраргументи
По-перше, в країні дійсно багато людей, які отримують мінімальну зарплату: і в приватному, і в державному секторах. Крім того, не рідкість і управлінці, які виписують собі мізерну зарплату - в тому числі і для того, щоб заощадити на податках, оскільки нічого протизаконного в цьому немає. Основний дохід такий менеджер може одержувати у вигляді дивідендів або продажу корпоративних прав, як, до речі, і сам Сергій Тігіпко в 2010 році.
По-друге, з порівнянням зарплат у приватному і державному секторах віце-прем'єру краще бути обережніше, хоча б тому, що державні службовці отримують зарплату з кишені платників податків. При цьому, починаючи вже з середнього рівня, керівники держустанов претендують на багатотисячні оклади, часто не відпрацьовуючи і мінімальної зарплати. До речі, ризикну припустити, що на тлі окладів платні прем'єра (446 тис. грн на рік), президента (375 тис. грн), прес-секретаря президента (295 тис. грн) і рядових депутатів (близько 190 тис. грн) на держслужбі знайдуться тисячі прибиральниць-різноробів-двірників, які отримують мінімальну зарплату в 960 грн або навіть меншу суму. В іншому випадку середня заробітна плата в держсекторі була б не 2,7 тис. грн, а значно більша.
Третій контраргумент стосується величини неохопленого оподаткуванням зарплатного фонду. Сума в 145 млрд грн - далека від реальної, оскільки значно занижена. За докризовою оцінкою Фрідріха Шнайдера, професора економіки австрійського Університету імені Йоганна Кеплера, тіньовий сектор України становив до 60% валового внутрішнього продукту. За час кризи тіньова економіка - на відміну від легальної - тільки зросла, в результаті можна говорити про тіньовий обіг на рівні 600-700 млрд грн на рік, левова частка цих коштів припадає якраз на виплату сірих зарплат. Таким чином, нелегальний фонд оплати праці як мінімум зіставимий з легальним, якщо не перевищує його за розмірами.
По-четверте, не витримує ніякої критики думка міністра соціальної політики про те, що бюджет можна наповнити штрафами. Україна вже проходила цей етап в кінці 1990-х років, і вітчизняні підприємці чудово знають рецепт від закручування гайок. Більшість з них просто перестануть працювати легально: ганятися за кожною бабусею у метро чи за кожним нелегальним лотком податківці не стануть просто тому, що це нереально.
Втім, всі контраргументи тьмяніють на тлі головного і по суті єдиного недоліку затіяної урядом реформи - її абсолютної, клінічної нелогічності. Справа в тому, що Україна - країна з одним з найвищих рівнів оподаткування зарплат у світі. І добитися підвищення надходжень податків з фонду оплати праці у нас можна, тільки знижуючи ставки самих податків - інакше влада в кращому випадку отримає загальний відхід у тінь малого і середнього бізнесу. Не виключені також масові соціальні протести, в порівнянні з якими підприємницький Майдан здасться святковою демонстрацією.
Зарплата і захребетники
Офіційний розмір зарплатних відрахувань до України складає від 37% до 50% фонду оплати праці для роботодавця плюс ще 18,6%, які сплачує працівник. Іншими словами, щоб виплатити працівникові так не сподобалася Сергію Тігіпко зарплату в 1800 грн, державі необхідно віддати від 1,2 тис. до 1,5 тис. грн - повна ставка оподаткування у нас складає понад 68% отриманої на руки суми, або 40 - 45% фонду оплати праці.
Є й інший підхід до такого розрахунку: приміром, Світовий банк вважає податки у відсотках від комерційного прибутку. За даними рейтингу Doing Business - 2011 р., в останньому випадку ставка оподаткування для середнього українського підприємства з 60 співробітниками на другий рік діяльності становить 43,3% комерційного прибутку. Це один з найгірших результатів у світі: за величиною навантаження на фонд оплати праці Україна посідає п'яте місце зі 183-х можливих. Більше, ніж у нас, податків з зарплат платять тільки в Італії (43,4%), Китаї (49,6%), Бельгії (50,4%) і Франції (51,7%). Але в кожній з цих країн вести бізнес набагато легше, ніж у нас. Наприклад, Італія за цим параметром перебуває на 80-й позиції, Китай - на 79-й, Бельгія - на 25-й, Франція - на 26-й. Для порівняння: Україна посідає 145-е місце з 183-х. А за зручністю податкової системи ми і зовсім на 181-й сходинці.
За великим рахунком, податок - чи це ПДВ, податок на прибуток, відрахування до ПФ або акциз - це форма соціального договору платника податків з державою. Якщо перші платять акцизи на бензин - держава повинна ремонтувати дороги; якщо держава встановлює високий податок на зарплату - платник податків повинен мати можливість заощадити на бухгалтері та чергах до податкового інспектора.
Останній приклад - Росія: знизивши перед кризою відрахування до соцфондів, російське керівництво з подивом виявило дірку в пенсійній системі і одразу підвищило єдиний соціальний податок з 26% до 34%. Закономірним підсумком стало аж ніяк не очікуване підвищення надходжень, а їх подальше падіння. Цього року соцфонди РФ, за розрахунками Мінфіну Росії, недоотримають 800 млрд руб., сума надходжень від прибуткового податку знизиться ще на 400-600 млрд руб. Про що - з подивом і обуренням - повідомив днями президент Дмитро Медведєв, відчитавши місцевих митарів і клятвено пообіцявши знизити ЕСН до літа.
Росія - не найяскравіший приклад: податки на зарплату там значно менші, ніж у нас. У цій державі давно працює накопичувальна система страхування, а посилення кримінальної відповідальності для роботодавців після виступу президента Росії Дмитра Медведєва начебто не передбачається. Хоча приклад все ж таки показовий.
Що далі
Найтрагікомічніше в історії з зарплатною реформою - те, що шукані державою гроші дійсно є. Більше того, ризикну припустити, що роботодавці готові їх платити (кому хочеться жити під дамокловим мечем у вигляді кримінальної статті за несплату податків?), але тільки не так, як хоче цього Сергій Тігіпко.
Офіційний зарплатний фонд українських підприємств у 2010 році склав близько 350 млрд грн. Неофіційний, за різними оцінками, був таким же або перевищував легальний в 1,5-2 рази. Навіть якщо брати мінімальний обсяг зарплат у конвертах всього в 350 млрд грн (оцінка віце-прем'єра Бориса Колеснікова), вийде, що повз соцфонди та бюджет проходить стільки ж, скільки до них потрапляє.
Теоретично, зниження всіх "зарплатних" податків удвічі - за повної легалізації ринку праці - дає достатню кількість надходжень для підтримки нинішнього статус-кво. До речі, щоб переконатися в цьому, зовсім не потрібно ризикувати бюджетом ПФ, вдвічі знижуючи відрахування. Досить знизити зарплатні податки на чверть, щоб протягом лише одного року отримати очікуваний результат: зростання надходжень, здатне перекрити дефіцит бюджету Пенсійного фонду.
Зростання надходжень відбудеться ще швидше, якщо щомісяця публікувати постатейний звіт про витрати тих же соцфондів з перерахуванням: а) розміру пенсій кожного з 13,7 млн пенсіонерів, б) персональних заслуг усіх, які отримують більше трьох середніх пенсій по країні.
Щоправда, навіть знижені з нинішніх 68-70% до 50% ФОП податки на зарплату все одно будуть не по кишені малим підприємцям. Не біда. Для них можна схвалити персональний податок - розміром однієї мінімальної пенсії з кожного суб'єкта господарювання. 500 тис. приватних підприємців, кожен з яких оплачує одну мінімальну пенсію на місяць, могли б зменшити дефіцит Пенсійного фонду на 6 млрд грн на рік. Звичайно, це стало б можливим тільки в тому випадку, якщо потенційний платник буде стовідсотково впевнений, що його кревні 960 грн підуть не на багатотисячну пенсію екс-голові Нацбанку, Конституційного Суду чи начальника податкової, який випив у цього платника не один літр крові.
На перший погляд, подібні рецепти виглядають невигадливо і наївно. Однак не менш наївно очікувати, що індикативні зарплати, штрафи і кримінальна відповідальність змусять нас з вами віддавати до Пенсійного фонду останні гривні. Зрештою, ухильники і так витрачають їх на своїх людей похилого віку. Просто економлять при цьому на відсотку посередникам у вигляді зарплат чиновників з ПФ, комісійних банку і поштових витратах. І отримують моральне задоволення, знаючи, що жодна з цих гривень не було вкрадена.
Володимир Хомяков
За матеріалами: Контракти
Поділитися новиною
