1430
Київ знову відсторонився від зони відчуження
— Енергетика
Українська стратегія вирішення Чорнобильських проблем полягає у викачуванні грошей з "донорів". Але насправді, що робити із зоною відчуження - ніхто не знає.
На поточному тижні, напередодні 25-річчя аварії на ЧАЕС, Київ став господарем цілих чотирьох міжнародних заходів, що стосуються Чорнобильської проблеми. У понеділок пройшла Міжнародна конференція за підтримки російського посольства і Держкорпорації "Росатом". У вівторок - Міжнародна конференція донорів чорнобильських проектів та Київський саміт з питань використання ядерної енергії. А з середи по п'ятницю проходить Міжнародна науково-практична конференція, також присвячена Чорнобилю.
На жаль, всі вищевказані заходи за традицією перетворилися на своєрідний "Плач Ярославни". Віктор Янукович успішно перейняв від своїх попередників на Банковій так звану "політику алібі", - українська влада, як і раніше, згадує про аварію на четвертому енергоблоці станції рівно один раз на рік; у заявах чиновників як завше простежується посил, нібито в Чорнобилі свого часу була не аварія, а справжня війна, нарешті, Київ як і раніше наполегливо нагадує міжнародного пулу донорів про необхідність скинутися на те, щоб світ спав спокійно (читати - на Новий безпечний конфайнмент і Сховище відпрацьованого ядерного палива №2). І все це на тлі нав'язаної власному ж населенню думки, згідно з якою у 1986-му на станції стався не вибух на одному енергоблоці, а знищення всієї станції, - усіх чотирьох енергоблоків, - останній з яких ще в 2000 році давав 4% всієї електроенергії, виробляється в країні.
Вчені, які погодилися "поговорити на запис", в кулуарах конференцій старанно обходили тему виведення ЧАЕС, її останнього діючого блоку, з експлуатації більше десяти років тому (після аварії на 4-му блоці, 1-й і 2-й були зупинені внаслідок пожежі в 1991 році). Як правило, кивали на "гарячі голови" або відзначали, що від "мирного атома" енергетика початку XXI століття все одно не відмовиться. Їм вторили і політики, яких було предостатньо у вівторок - саме тоді зібрали трохи більше півмільярда євро на міжнародні чорнобильські проекти. Правда, цілком можливо, що зібрали б більше - на наступний день після конференції донорів у ЗМІ була злита інформація про те, що після березня і "ядерного інциденту" на Фукусімі-1 всі атомні держави перерозподілили частину чорнобильських "ювілейних" коштів на користь Японії. До слова, на конференціях, що пройшли в Києві на поточному тижні, слова "Чорнобиль" і "Фукусіма" звучали з однаковою частотою.
Проте на всіх вищевказаних заходах була і ще одна тема, яка вчувалась практично у всіх виступах: Україна досі не визначилася зі стратегією подальшого використання зони відчуження. Всі нещодавні заяви про відновлення сільськогосподарського використання територій, що зазнали в 1986-му радіаційного забруднення не враховуються. У цьому випадку мова йде про третю й четверту зони забруднення, де не проходила евакуація населення. На стратегію використання найбільш забрудненої 30-кілометрової зони відчуження не тягне і її відкриття для туристів з 1 січня 2011 року. У кінці березня, під час прес-туру в зону, співробітник ДП "Агентство Чорнобильінтерінформ", на яке поклали функції контролю за відвідуванням зони, повідомив "Комментариям", що туристи або "відвідувачі зони", як їх коректно називають чиновники, приїжджають вже років десять. Просто до 2011 року їх возили через низку Громадських організацій, які отримували право відвідувати для своїх цілей закриту територію. За великим рахунком - це вдалий PR-хід українського МНС, який до всього іншого фактично легалізував багаторічну практику.
Мова про інше - про економічно і науково обґрунтовану концепцію використання 30-кілометрової зони відчуження, яка залишиться непридатною для нормальної господарської діяльності ще кілька тисяч років. У перші ж хвилини Міжнародної науково-практичної конференції "25 років Чорнобильської катастрофи. Безпека майбутнього" учасникам роздали брошуру під назвою "Висновки і рекомендації конференції - проект", в якій були описані основні проблеми Чорнобиля та прилеглої зони з однією цікавою припискою - наведені побажання вчених були сформульовані ще на аналогічній конференції в 2006 році, до 20-річного ювілею аварії. До речі, подібний "консервативний" підхід до питання відчувався у всьому. Основні тези низки доповідей, за власним же визнанням їхніх авторів, були відомі і розіслані для ознайомлення чиновникам і депутатам ще років десять тому. І, втім, учасники конференцій в черговий раз обговорили можливі сценарії використання зони. "Коментарі" наводять два найбільш реалістичні.
Завідувач відділом біогеохімії Інституту геохімії навколишнього середовища НАН та МНС України, доктор геологічних наук Віктор Долін - Загальноєвропейський "смітник" радіоактивних та інших небезпечних відходів
"По-перше, в Овруцьких гранітах можна будувати геологічне сховище. Це не зовсім у зоні - трошки західніше. Рішення про можливе будівництво було прийнято вже досить давно, - близько десяти років тому, - і розглядаються різні варіанти. Один з них - поховання в Овруцьких гранітах. Після прийняття рішення, при необхідному фінансуванні, роботи займуть близько 15 років. Але фінансування на сьогоднішній день поки не виділяється. Зокрема, наш інститут займається цією проблемою близько 15 років, а фінансування тільки зменшується. Зараз же необхідно пробурити кілька глибоких свердловин - до декількох кілометрів. Кожен рік кошти запитуються, і кожен рік в них відмовляють. Все, що можна було зробити емпірично, виходячи з геологічних карт, з урахуванням розломів, порід, опадонакопичення - все це на сьогоднішній день зроблено. Все, що можна зробити олівцем - зроблено.
Типовий проект Геологічного сховища радіоактивних відходів
По-друге, цілком природно відкрити в зоні Центр з переробки відходів та відпрацьованого ядерного палива. Але тут ми зіткнемося, звичайно, із запереченням з боку населення. Хоча - незрозуміло, чому. Нинішні технології дозволяють це робити досить чисто. Такий варіант вже розглядався. Ще років десять тому була пропозиція брати у всієї Європи відпрацьоване ядерне паливо. Справа в тому, що територія зони відчуження виведена з господарського використання, як мінімум, на кілька тисяч років - саме стільки становить період розпаду окремих радіонуклідів. А деякі з них досі ще й накопичуються. Наприклад, період напіврозпаду америцію, який утворюється під час розпаду плутонію-241, становить понад 500 років, тоді як у Плутонію - 14 років. Америцій зараз накопичується. Десь до середини нинішнього сторіччя буде максимум накопичення америцію. А потім вже розпад буде перевищувати швидкість його накопичення в навколишньому середовищі. Всі ці речі свідчать про те, що зона виведена з використання практично назавжди. Тому її раціональне використання цілком можливе як місце поховання відходів. І всі ці процедури дуже дорогі. Україна озолотиться на цьому. Мова йде про мільярди доларів".
Директор Всеросійського НДІ сільськогосподарської радіології та агроекології, академік Російської академії сільськогосподарських наук, доктор біологічних наук Рудольф Алексахін - Унікальний світовий полігон для вчених
"Якщо говорити про зону відчуження, то, звичайно, є декілька варіантів її використання. Але я категорично проти поховання відходів. Це абсолютно виключається. Мабуть, колись настане час, коли можна буде раціонально використовувати ці землі, повернути їх у господарське користування - але не зараз. Повернення сильно забруднених земель у користування - це дуже затратні речі. Тим більше сьогодні, коли у нас ще не мало земель, які можна активно використовувати.
У той же час - це унікальний полігон для досліджень багаторічного існування флори та фауни в умовах підвищеної радіоактивності. Таких місць на Землі небагато. У СРСР, а сьогодні в Росії - це Державний радіаційний Східно-Уральський заповідник. Там 16 тисяч гектарів давно виведено з ладу. І там ведуться серйозні наукові роботи з дослідження впливу на організми малих доз радіації, її міграції по харчових ланцюжках, по дії радіації на природу. Я думаю, що найбільш раціональним буде зробити із зони відчуження полігон для спостережень. Це дуже велика підмога для вченого світу, щоб зрозуміти, як нам жити в умовах радіації. Просто освоїти зону - сьогодні дуже затратна і навряд чи обґрунтована справа. Тому моя думка, - хоча я і науковий працівник і мені, звичайно, хочеться бачити зону в такій якості, - треба зберегти її як полігон. Позбутися такої наукової бази було б сьогодні не раціонально".
Варіанти вчені бачать різні. Проте вже нинішньому Президенту доведеться вирішувати, за яким саме сценарієм починати розвивати зону відчуження. Після добудови всіх міжнародних проектів на ЧАЕС, все одно доведеться згадати про зону. Поки ж, політика повернення до проблеми тільки з нагоди ювілею лише накопичує проблеми.
Андрій Сантарович
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
