2072
Український пиріг: скибками або цілий?
— Казна та Політика
Напередодні двадцятої річниці своєї незалежності Україна опинилася в непростому положенні. Вже вкотре в українській історії навколо нашої країни якщо й не одні вороги, то недоброзичливці і скептики.
Після прильоту до Києва Володимира Путіна і невдалих для російського прем'єра спроб умовити українське керівництво вступити до Митного союзу стало зрозуміло, що для України, практично як у рекламі, "все тільки починається". Політик, виплеканий технологічно і який формує свій образ як справжній мачо, навряд чи здатен пробачити вождям сусідньої держави ввічливу, але досить недвозначну відмову. Тим більше - напередодні президентських перегонів, в яких збирається взяти участь нинішній російський прем'єр. У нього не так багато часу, щоб довести свою ефективність на улюбленому тренажері російських політиків - Україні. Не мине й кількох тижнів, як громадянам нашої країни доведеться згадати, що стратегічні партнери з Росії сприймають її найчастіше як "тимчасово втрачену територію", жителям якої належить перевиховання, а політичній еліті - ідеологічне "перековування".
Минулого тижня в Києві відбувся тільки "перший акт марлезонського балету". Його гнітючі для Путіна результати дозволяють припустити, що скоро в хід підуть "скромна чарівність" патріарха Кирила, "дрібні витівки" в економічних контактах на зразок обмежень українського експорту та гранітна непохитність російської дипломатії в усіх значущих для України питаннях. Російське телебачення з високою часткою ймовірності зробить килимові бомбардування вітчизняного інформаційного простору власними версіями українських подій і ретельно зрежисованою "правдою" про політиків, які керують нашою країною.
На жаль, діяти прихильникам приборкання України буде легко: сьогодні на нашій території впору говорити не про агентів, а про легіони впливу іноземних держав. Цілі напрями української внутрішньої політики віддані на відкуп громадянам нашої країни, з придихом віддають честь аж ніяк не синьо-жовтому прапору. Це навіть не п'ята колона, а справжній "залізний потік", який будуть направляти з суміжної території. І поки що далеко не факт, що команда Віктора Януковича здатна дати адекватну відсіч спробам дестабілізувати ситуацію в Україні.
За такого розкладу логічно напрошується спроба офіційного Києва звернутися за підтримкою до Європейського Союзу, оскільки адміністрації Обами сьогодні не до України, і до президентських виборів 2012 року ситуація за океаном в цьому плані не зміниться. Але, на жаль, і ЄС, як би не розсипався в компліментах президент Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу, сьогодні ситуація в Україні малоцікава. Наша країна користується переважно підтримкою представників "нової порослі" Євросоюзу, яка бажає зміцнити позиції за рахунок ще однієї постсоціалістичної республіки. "Стара Європа" куди більше зацікавлена в Україні як у прикладі того, що ситуація на континенті може бути ще гіршою, ніж в ЄС. Та й внутрішні проблеми Євросоюзу аж ніяк не сприяють розкриттю обіймів для нашої країни. В Брюсселі важко видавлюють із себе згоду на угоду про асоціацію Україна - Європейський Союз, з ратифікацією якої можливі серйозні проблеми. Росія багато разів доводила, в тому числі - під час "газової війни" 2009 року, що її лобістські можливості в Старому Світі надзвичайно високі.
За великим рахунком, для геополітичних гравців, які є нашими сусідами, крах нашої незалежності і розпад України на дві і більше складових виглядає цілком прийнятним варіантом. Нехай про це поки не говорять вголос, але спроби розхитати ситуацію в нашій країні, безумовно, будуть. Росія була б рада отримати вагоме підтвердження того, що сварки з нею для будь-якої пострадянської держави обертаються летальним результатом, плюс зацікавлена в поширенні її впливу на Наддніпрянську Україну. Європейському Союзу набагато спокійніше буде вести переговори про вступ з "квазі-Україною" у складі західних і кількох центральних областей, ніж брати на себе відповідальність за вирішення соціальних та економічних проблем 45-мільйонної держави. До того ж, сценарій розпаду України, припустимо, по Збруч, практично ідеально вписується в численні теорії про новий європейський порядок. Крах державності України, яка за роки незалежності зуміла зберегти відносну стабільність і мир на своїй території, може стати показовим прикладом для інших європейських держав і спусковим механізмом для початку великої геополітичної гри. Але слід враховувати нюанс: мирним шляхом дезінтеграція нашої країни не може бути здійснена за визначенням, а відповідальність за сценарії "розтягування" країни на себе можуть взяти тільки самогубці від політики.
Чи є вихід із ситуації, що склалася? Закликати товариство "згуртуватися навколо Президента" - вельми сумнівна ініціатива, яка загрожує остракізмом і хронічним несприйняттям. Справа не стільки в самому Януковичі, скільки в тому, що більшість українських політиків з формальних лідерів симпатій виборців давно розчарували своїх давніх прихильників і вважають за краще своїми діями радувати опонентів. Ставка на них у нинішніх умовах свідомо програшна. Мабуть, єдина альтернатива можливим зовнішнім впливам на Україну - розвиток ідеології громадянського патріотизму, стимулювання суспільства до підйому над проблемами мови, культури заради збереження єдності країни. Гіпотетичний розпад нашої країни складно порівняти з крахом Радянського Союзу за наслідками, але він може стати трагедією для мільйонів українців і вироком для політичної еліти, яка не зуміла зберегти державність.
Євген Магда
За матеріалами: Главред
Поділитися новиною
Також за темою
Мадяр натякнув, що не блокуватиме виділення Україні 90 млрд євро
ЄС прагне розблокувати кредит для України на 90 млрд євро після поразки Орбана
МЗС зняло рекомендації щодо обмеження поїздок до Угорщини
З 1 липня в Україні планують запустити програму «єКнига» для новонароджених і субсидії на оренду для книгарень
Україна та Сирія домовилися про співпрацю у сфері АПК та відкриття посольств
Мінсоцполітики відмовилося від ідеї обовʼязкової накопичувальної пенсійної системи
