1159
"Новітня історія пишеться... в Генпрокуратурі"
— Кримінал
Леонід Кучма знову побував на допиті в Генпрокуратурі. І знову перед цим розповідав про свій гарний настрій. Цього разу він у нього з’явився після святкування Дня космонавтики в Москві, де його "з обійм не випускали цілий вечір". Екс-президент говорив, що відчуває моральну підтримку - "я одержую масу листів, дзвінків із усіх країн, у тому числі від російських адвокатів". Звичайно, все це антураж. І створюється він для того, щоб, по-перше, відволікти від головного, а по-друге, сформувати Леоніду Даниловичу позитивний імідж.
Але зупинимося на головному. Можна багато говорити про кількість походів колишнього глави держави до Генпрокуратури і про причини його гарного настрою. Але вперше в історії - на пострадянському просторі порушено кримінальну справу проти екс-президента держави. Вперше може трапитися так, що колишня перша особа країни може постати перед судом. Причому постане не тільки він особисто, а ціла система, яку він створив протягом свого десятирічного правління. А це половина з двадцяти років незалежності України. Показово, що своєрідною оцінкою цього періоду стало порушення кримінальної справи.
Розслідуючи вбивство Георгія Гонгадзе і побиття Олексія Подольського, а це величезний масив інформації, слідчий ГПУ Владислав Грищенко виконує сьогодні своєрідну роль хронографа часу. Звичайно, мало хто в Україні вірить, що порушення цієї справи могло відбутися без політичної волі Президента. На допити сьогодні ходять багато людей, і все, що вони розповідають, може стати неоціненним матеріалом для написання книжок або сценарію гостросюжетного фільму, заснованого на реальних подіях. У людей сьогодні є можливість дізнатися правду і сформувати своє уявлення про ті часи. Часи, коли була створена система, в якій ми живемо й досі. Чи вистачить владі благих намірів стати не тільки хронографами, а й авторами новітньої історії?
"Якщо не злякаються..."
Леонід Кравчук, перший президент України:
- Є надія, що Генеральна прокуратура стала на шлях дотримання Конституції і Закону, який має бути однаковим для всіх. Історію України прокуратура, звичайно, писати не може, але вона може писати історію охоронної системи, яка, на мою думку, зараз намагається діяти не за принципом покори вищій владі, а за принципом покори Закону, який повинен застосовуватися однаково для всіх. Я, наприклад, Кучму не звинувачую і не захищаю. Я вважаю, що будь-яка людина, незалежно від того, чи він Президент, чи він прем’єр, має зібрати докази своєї непричетності. А прокуратура має зібрати неспростовні докази, коли йдеться про таких високих посадових осіб, причетності або вини тієї чи іншої людини. Це є нормальне правосуддя і нормальна реакція суспільства. Суд тоді стає трибуною, де будь-яка людина може захистити себе.
У мене в житті був такий випадок. Німецький журналіст Рот написав, що я вивіз в Ізраїль 30 млн. доларів. Написав ще багато нісенітниць. Я звернувся до земельного суду Німеччини. Цей суд взяв мою справу на розгляд. Провів суд. Визнав винуватим Рота. Прийняв рішення знищити всі матеріали, що він видав. А якщо цього не буде, накласти на нього штраф 100 тисяч німецьких марок. Рота допитали і він сказав, що ці матеріали йому дали російська ФСБ і підтвердили українські власті. Тобто я знав, хто за цим стоїть. Але я ні на кого не скаржився, просто подав до суду. І суд зробив такий висновок. До речі, я пишу про це в своїй книжці "Єдина Україна - єдиний народ".
Якщо ми говоримо про новітню історію, то кожна людина в Україні має писати сама про себе - я, ви, Генпрокурор Пшонка, Президент Янукович, прем’єр... А те, що прокуратура взялась за таку справу, думаю, може стати початком демонтажу олігархічно-кланової корумпованої системи в Україні. Початком. Якщо не злякаються, якщо вистачить сили волі і позиції. І тоді буде в історії записано, що з приходом до влади Президента Януковича зроблені перші кроки в напрямку саме такого розвитку подій.
"...А як у них вийде"
Святослав Піскун, народний депутат, екс-генеральний прокурор України:
- У той час, коли я був генпрокурором, у нас не було достатніх підстав для порушення кримінальної справи. За цей час багато що змінилося. Тепер, за словами Кузьміна, підстави у Генпрокуратури з’явилися. Чи пишеться зараз у Генеральній прокуратурі новітня історія? Я думаю, безпосереднє і єдине завдання Генпрокуратури - слідкувати за виконанням законів у державі. І тому, як найвищий орган, Генеральна прокуратура зобов’язана робити так, щоб у державі дотримувалися законів і при порушенні кримінальних справ, і при їх припиненні, і при розслідуванні. Як це у них вийде? Історія дасть оцінку.
"...Колись історію писали шаблями"
Лариса Івшина, головний редактор газети "День":
- У різних народів, і в українського в тому числі, були періоди, коли історія писалася шаблями
Були інші періоди - коли історія писалася за столами пером освічених діячів. В українців це, наприклад, князі Острозькі, Сагайдачний, Мазепа, Орлик. Цей список чималий.
Іноді історія пишеться гідністю народних повстань і оборони власних земель. Холодний Яр. Крути.
На початку 90-х років історія України писалася законами. Незважаючи на пострадянську дійсність, вдалося прийняти важливі законодавчі акти.
А потім різні підводні течії змінили хід історії України. В наступний період вона писалася так, що тепер її вивчають у Генпрокуратурі. Ренат Кузьмін, слідчий Владислав Грищенко, коли вийдуть на пенсію, можуть написати посібник: що означає допустити до влади людей, менших за цю владу. І наскільки повинен бути відповідальний народ, коли він має право вибору.
"Про паралельні процеси"
Ігор Лосєв, публіцист:
- Протягом новітньої історії України відбувалися два паралельні процеси. Один - це історія самого українського народу, який намагався розбудувати свою державу, а другий - це історія окремих кіл, які намагалися вирішувати, насамперед, свої приватні питання. Зрештою, ми отримали прірву між владою і народом. Одна частина суспільства, дуже маленька, має величезні статки, а абсолютна більшість населення фактично зубожіє. Ми повинні розв’язати проблему адекватності того проводу, який вже двадцять років веде Україну манівцями історії, об’єктивним прагненням українського народу.
Я дуже скептично ставлюся до справи Кучми. А не знаю, чому нинішня влада повинна бути зацікавлена в тому, щоб чесно її розслідувати. Адже йдеться не лише про конкретний факт вбивства Гонгадзе. Йдеться про те, що в країні була створена система, в якій такі речі були можливі. Навіщо цим людям - а ми дуже добре знаємо, хто сьогодні керує країною - потрібно самовіддано розслідувати злочини системи, яка їх породила? Якби до влади прийшла змістовно інша людина, за своєю суттю протилежна цій системі, тоді, можливо, була би написана правдива історія. Але сьогодні таких людей немає при владі. Ющенко справедливо сказав про себе, що він - син Кучми. Не знаю, ким вважає себе Янукович по відношенню до Леоніда Даниловича...
"Історію напише громадянське суспільство"
Олексій Подольський, журналіст:
- По-перше, я б не переоцінював заслуги Генеральної прокуратури. Вона є просто ініціатором - тим колесом, яке приводить у рух політичну волю. Генпрокуратура - інструмент, а Грищенко - маленький гвинтик. Такі справи без політичної волі взагалі розслідувати неможливо. Тому я б не робив із слідчих і Генпрокуратури героїв. На мій погляд, влада вибірково розслідує цю справу. Тому що ключові тут не плівки Мельниченко, а вбивство Кравченка і фальсифікація його справи. Причому фальшували справи (мою, Кравченка, Гонгадзе) слідчі, які сьогодні служать в Генеральній прокуратурі. Всі вони на місці, навіть з орденами ходять. Це і є реальна історія, в якій задіяні і Кучма, і Ющенко, і Турчинов, і Піскун, і Потебенько...
Насправді, за всієї поваги до Гонгадзе, який став жертвою на олтарі заради майбутнього України, суть не в його чи моїй справі. За нашими справами стоїть не одна і не дві людини, а можливість громадянина говорити правду, жити за совістю, бути внутрішньо вільним. Наші справи уособлені, але за ними - інтереси мільйонів простих українських громадян. Якщо ця справа не буде розслідувана, такі, як Лозинський, будуть і надалі вбивати людей в наших лісах. Ми не зможемо вільно ходити по наших вулицях. Якщо ми не будемо ставити владу на місце і примушувати її слугувати нам, все це погано закінчиться для українського суспільства. Тому я вважаю, що справа Гонгадзе є справою честі кожного громадянина України. Ми маємо примушувати Генеральну прокуратуру, Президента, прем’єра довести цю справу до кінця, щоб уникнути подібних речей у майбутньому.
Треба віддати належне нинішній владі, вона пішла на такий крок, є зрушення, але курчат будемо рахувати восени. Попередня влада нас просто зрадила. Саме за президента Ющенка, голови СБУ Турчинова був убитий головний свідок по нашій справі - Кравченко. І саме тоді ця справа була сфальшована. Вони зрадили всі ті обіцянки, які давали на Майдані. Більш того, вони й досі залишаються в політиці і не дають демократичним силам вирватися на поверхню політичного життя. Їх можна порівняти із корком у пляшці, який не дає вийти ні джину, ні рідині. Про цих людей ми теж повинні говорити правду. Вони мусять понести відповідальність, зокрема й по справі Гонгадзе.
Всі ми знаємо, як влаштована наша правоохоронна система. До незалежності їй далеко. Тому наше завдання зробити все, щоб наші суди і правоохоронна система працювали як механізм, а не як інструмент політичної волі.
Історію сьогодні пишемо ми - громадянське суспільство. Так історично склалося у всіх країнах. Ми самі обираємо собі політиків. Своєю увагою нам сьогодні допомагає і міжнародне суспільство, серед іншого постійно слідкуючи за справою Гонгадзе. Світ глобалізується не тільки економічно, але й інформаційно, і цю свободу слова вже зупинити практично неможливо. Навіть Росія і Китай не можуть цього зробити. Це саме ті важелі, які рухають справу Гонгадзе. Все ж таки в Україні, хоч би як там було, громадянське суспільство розвивається. І спинити цей розвиток ніхто не зможе. Громадянське суспільство можна гальмувати, стримувати, тимчасово перемагати, але правда і справедливість за нами.
"Щоб написати історію, потрібна ідея"
Тарас Жовтенко, кандидат політичних наук, Рівне:
- Провина за ненаписану новітню історію лежить на еліті. Перш за все, політично-інтелектуальній. Для того, щоб писати історію як таку, потрібна ідея. Коли тривала боротьба за незалежність, то такою ідеєю була державність. Натомість надалі мали б орієнтуватися на розбудову суспільства. Однак такої ідеї, по суті, не було. Її замінили інтереси бізнесових політичних угрупувань. А оскільки в цьому контексті про легітимність не йдеться, функцію «написання історії» переклали на силові структури. Тому, власне, у нас цим займається міліція, прокуратура...
А в ідеалі наша історія мала б бути історією народу, який протягом тривалого часу зазнавав стороннього впливу і, здобувши державність, використовував цей досвід для її розвитку. Словом, це історія національної ідентичності типової Західноєвропейської держави.
"Найгірше, що сталось - реставрація радянського"
Микола Гордіченко, доцент кафедри суспільно-гуманітарних дисциплін Дніпропетровської консерваторії ім. М. Глінки:
- Архітектором системи, що нині існує в Україні, є Леонід Кучма. Основи цієї системи, безумовно, сформувалися в період його президентства. Усе вирішила обрана тоді модель приватизації державного майна. Вона призвела до виникнення олігархічного капіталу в Україні, на користь якого зараз функціонує весь економічний і політичний устрій. За останніми даними, в Україні - країні з бідним населенням, з’явилося близько 20 доларових мільярдерів. У той же час, у сусідній Польщі, наскільки я знаю, живе лише один мільярдер - у минулому польський емігрант, який повернувся на батьківщину із США вже мільйонером. Річ у тім, що приватизація в країнах Центральної Європи та в колишній радянській Прибалтиці проводилася не на користь купки людей, а з метою формування середнього класу. У результаті, приватизоване майно більш-менш рівномірно розподілилося в руках підприємців, і виникла реальна конкуренція - стимул прогресу.
Навіть за боргами "Сбербанку" в прибалтійських країнах з вкладниками повністю розрахувалися за рахунок надходжень від приватизації. У нас же громадян просто пограбували, нахабно роздавши їхні накопичення у вигляді "халявних" кредитів, які потім буцімто "з’їла" гіперінфляція. Цікаво, що Україна в період правління Кучми пішла шляхом ваучерної приватизації за російською моделлю, хоча вже тоді на прикладі сусідньої країни було зрозуміло, куди приведе цей шлях. Білорусь, яка не пішла слідом за Москвою, вже 1997 року перевершила показники ВВП радянського періоду, а ми досі не можемо піднятися до рівня 1991 року. За останні двадцять років ми опинилися в борговій ямі, хоча спочатку Україна була в найкращих стартових умовах. У результаті формування олігархічного капіталу утворилася й політична система, яка неухильно тяжіє до авторитарних методів правління. У певному значенні справа Гонгадзе стала індикатором тієї системи, яка була створена за Кучми.
На мій погляд, найгірше з того, що сталося в період його президентства, - це реставрація радянського духу в умовах правління олігархічного капіталу. Радянська система позбавила наш народ здатності до самоорганізації. Незважаючи на підйом періоду «перебудови» або помаранчевої революції українське суспільство виявилося роздавленим убогістю та безправ’ям. Середнього класу - основи демократії, немає, а його зачатки душаться на корню податковим законодавством і адміністративним свавіллям. На мій погляд, єдиним виходом із ситуації, що склалася, може бути профспілковий рух, як це було в європейських країнах і США. Проте йдеться про реальні профспілки, створені знизу, а не ті, що існують зараз, обслуговуючи олігархів. До речі, профанація профспілкового руху - ще одна заслуга системи, що склалася в період президентства Кучми, зять якого теж є мільярдером. Думаю, що вибратися з так званого кучмізму Україні буде нелегко, й на це можуть знадобитися десятки років. Написані лише перші рядки цієї історії.
"Тепер ми знаємо, що і президенти можуть ходити на допити"
Дементій Бєлий, голова Херсонської обласної організації Комітету виборців України (бере участь у громадсько-політичному русі з 1996 року):
- Що нового сказали нам слідчі з Генеральної прокуратури? Хіба ми не читали статей Георгія Гонгадзе, листівок акцій "Україна без Кучми", розшифровок плівок Мельниченка? Хіба ми забули, як міліція тягала на профілактичні бесіди всіх потенційних учасників протестів? Як крок за кроком ми долали страх, а потім боролися з відчаєм і розчаруванням і програли?
Слідчі прокуратури не є письменниками сучасної історії, її справжнім автором є народ - журналісти, громадські діячі, політики, прості громадяни. Ті, хто ходив на акції "Україна без Кучми", хто писав про «темники», стояв на різноколірних майданах, боровся на виборчих дільницях під час чисельних виборів. У цій сучасній історії роль Генеральної прокуратури в осмисленні минулого допоміжна й вторинна. Але дії її слідчих для майбутнього є, на мій погляд, неоціненими. На наших очах прокурори зривають сакральний одяг з нашої недоторканної влади. Тепер ми знаємо, що й президенти можуть ходити на допити. І для цього не треба революцій і потрясінь. Щоправда, аби ці допити не були ні грою, ні політичним переслідуванням, нам необхідно приборкати корупцію - цей абсолютний порок нашої системи.
Наша сучасна історія - це безкінечний перехід від "єгипетського" рабства до свободи. Цей перехід здійснили безліч народів. Тепер настала черга й нам. На його шляху є й будуть спокуси, поклоніння золотому тельцеві, ілюзії, помилки, випробування. Тут важливо не збитися зі шляху. І те, що відбувається зараз, - лише невеликі епізоди на цьому шляху від людини переляканої до людини вільної. Але цими "епізодами", я впевнений, пишатимуться наші нащадки. Пишатимуться тими, хто не боявся виходити на перші мітинги, голодування, стояв у пікетах, писав статті й робив життя довкола себе вільнішим.
"Це політичний землетрус..."
Євген Марчук, громадський діяч:
- Порушення кримінальної справи проти колишнього президента Леоніда Кучми і пред’явлення йому звинувачення у скоєнні тяжкого злочину - це не просто сенсація. Це політичний землетрус... Безумовно, таке увійде в аннали української новітньої історії. Думаю, з часом стане розгорнутим прикладом для підручників з криміналістики, журналістики, політології і, мабуть, державного управління. Сподіваюся, ця історія стане розділом настільної книги для всіх майбутніх президентів України. А може, і не тільки України.
Але чи матиме вона позитивне завершення і як наслідок - очищення, ми поки що не знаємо. Не все так однозначно. Для нової влади це, безумовно, сильний хід, який варто всіляко підтримати. Втім, поки що це тільки хороший хід, питань залишається ще багато, і не стільки у фабулі розслідування факту "давав команду вбити чи не давав", - адже людину вбили після відомої розмови, скільки у діапазоні дослідження причин, мотивів і рукотворних обставин, які призвели до вбивства Георгія Гонгадзе. І це було не просто цинічне вбивство журналіста представниками влади. Цей звірячий кримінальний акт став своєрідним символом ганебного явища у державній владі того часу, яке, на жаль, набирало сили, яке зароджувалось безкарним жорстоким побиттям Олексія Подольского... Продовжилось вбивством Гії Гонгадзе, а потім смертями міністрів Кравченка і Кірпи, продовжилось у таємничих смертях двох високопосадовців генерал-полковників і одного генерал-майора міліції, які мали той чи інший стосунок до справи Гонгадзе. Продовжилось у вбивствах у слідчих ізоляторах важливих свідків по інших резонансних кримінальних справах, таких як справа банди "перевертнів", афера із крилатими ракетами Х-55 та деякі інші...
Вперше про це сказав Ренат Кузьмін: навколо справи Гонгадзе гора трупів. Після порушення кримінальної справи деякі журналісти, експерти судили-рядили, навіщо "регіоналам" це потрібно. Дуже просто: нинішня влада до цієї всесвітньовідомої злочинної історії не має ніякого стосунку. Навіщо тягти за собою цей "хвіст"...
Видно по всьому, що нинішня влада не має і ніяких зобов’язань ні перед ким у зв’язку із її перемогою на виборах. Пряма користь від демократії! А далі одне запитання: чи вдасться їй довести розпочате? Чи вдасться слідству докопатися до істинних причин цього небезпечного процесу, до всіх механізмів і учасників його формування? Зрозуміло, що опір буде надзвичайно сильний. Ресурси для цього немалі. Але це той момент, який може стати поворотним в історії. І не тільки Партії регіонів. Тут, як кажуть, або - або.
Іван Капсамун
За матеріалами: День
Поділитися новиною
